Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Україні буде куди простіше реінтегрувати Крим, ніж повернути Донбас. І справа не в формальних ознаках, на кшталт піднятого над будівлями прапора. Справа у крові. В одному регіоні вона лилася. В іншому – майже немає.
В українському порядку денному повернення Донбасу куди ближче за повернення Криму. Десь на рівні простягнутої руки й невблаганного поступу санкційного пакета. Коли втомлена Москва вирішить, що технології і кредити важливіші, і віддасть зруйновані війною регіони Києву.
А ось повернення Криму в цьому ж порядку сприймаються як щось куди більш далеке, туманне й не цілком артикульовані. В принципі, це можна пояснити: у півострова відтепер роль головної перлини в імперській короні. Москва навіть не збирається піднімати розмову про статус регіону: навпаки, цілком вбудовує його у власну архітектуру господарювання, посилює гарнізони і прищеплює лояльність.
Півострів куди простіше переживе нову зміну прапорів, ніж Донбас. Просто тому, що в Криму під час анексії й після неї масово не лилася кров
Але при цьому півострів куди простіше переживе нову зміну прапорів, ніж Донбас. Просто тому, що у Криму під час анексії й після неї масово не лилася кров. Та сама, яка здатна сакралізувати будь-яке протистояння.
Проблема Донбасу в тому, що, незважаючи на карикатурність тамтешнього «держбудівництва» (якщо цей термін взагалі підходить до опису того, що відбувається), регіон пройшов через військову м'ясорубку. На полицях залишаться портрети з чорною стрічкою, в шафах – недоношений одяг, у комірках – вудки й дачні чоботи. У загиблих залишаться знайомі, рідні, діти, племінники, батьки. Можна скільки завгодно розповідати їм про безглуздість тих химер, заради яких їхні родичі брали автомат до рук – навряд вони будуть слухати. Смерть сама по собі стає аргументом, особливо якщо мова йде про близьких людей. Вона підміняє об'єктивну реальність, замінюючи її суб'єктивною.
Міф не зобов'язаний бути математично точним – «бандерівці», «хунта» й «фашисти» можуть бути вигаданими, але вони реальні для тих, чиї родичі тепер лежать на цвинтарях. І саме в цьому головна різниця між Кримом і Донбасом – у півострова немає своїх власних військових мартирологів.
На тлі Донбасу вся участь кримчан в операції зі зміни прапорів виглядає ярмарковим атракціоном: грізно постояти в камуфляжі, побродити вулицями, ритуально погрозити на камеру кулаком
Усі розмови про «третю оборону Севастополя» чи «кримську весну», по суті, пусті. За зміну прапорів нікому з жителів півострова не довелося платити. На тлі Донбасу вся участь кримчан в операції зі зміни прапорів виглядає ярмарковим атракціоном: грізно постояти в камуфляжі, побродити вулицями, ритуально погрозити на камеру кулаком. З урахуванням, що всю брудну роботу виконувала кадрова російська армія, це все виглядає безпечним і контрольованим флешмобом. Єдиний ризик якого – натерти нерозношеними берцями мозоль.
Ступінь сакральності відбувається прямо пропорційно тій жертві, яку ти приніс в ім'я реальності навколо тебе. А якщо вся твоя жертва – це відмова від VISA й українських продуктів, то навряд чи це тягне на роль ціннісної прірви, яку неможливо подолати. Тим більше, якщо врахувати, що для значної частини жителів півострова основною мотивацією є абстрактне «аби не було війни» й «упевненість у завтрашньому дні». Обидва ці гасла універсальні своєю абстрактністю: вони цілком можуть проектуватись і присвоюватись тому прапору, який у цей конкретний момент готується злетіти на флагштоку.
І саме в цьому й полягає принципова різниця між Кримом і Донбасом. Тому що взаємне звикання Донецька й Луганська до життя в Україні буде довгим і непростим. Воно буде спотикатись об надгробки й меморіальні таблички, сховища зі зброєю й нерозміновані поля, кульові отвори у стінах і фотографії з траурними стрічками на книжкових полицях. Усе те, що створює пам'ять і сімейну історію. Яка проростає в новому поколінні нітрохи не гірше, ніж у поколінні очевидців.
У Криму всього цього не було. І тому його «шлях на батьківщину» може виявитись куди простішим, ніж про це прийнято думати по обидва боки кордону.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
