Доступність посилання

ТОП новини

Теракт в Анкарі. Танок Кремля над прірвою та «дамаський клинок» Вашингтону


Акція протесту проти теракту в Анкарі, 15 березня 2016 року

Спеціально для Крим.Реалії

Досі ніхто не заявив про відповідальність за недільний теракт в Анкарі, який став черговим у ланцюгу організованих в Туреччині за останні півроку вибухів та який мав наслідком численні жертви серед цивільного населення. Але, залишаючись подією з кількома невідомими, відкритий прояв терору зберігає спрямування на руйнування крихкої стабільності та рівноваги в регіоні та у світі в цілому.

13 квітня 2016 року в Сирії згідно з указом президента Башара Асада мають пройти парламентські вибори. Термін повноважень сирійського парламенту, обраного у 2012 році, спливає саме у травні цього року. Асад неохоче демонструє готовність передати владу демократичним шляхом та піти в обмін на продовження сирійської місії повітряного угруповання ПКС Росії.

Початок чергового раунду женевського діалогу, під час якого відповідно до резолюції ООН, ухваленої одностайно, представники міжнародного співтовариства вкотре намагаються змусити сирійські угруповання знайти компроміс, було затьмарене терактом в Анкарі та «освячене» наступного дня сенсаційною заявою російського президента про початок виведення озброєного контингенту з території арабської республіки.

Як підкреслює турецька газета Dailysabah, посольство США в Анкарі розповсюдило інформацію про те, що попередження про можливу загрозу напередодні теракту отримало від уряду Туреччини.

Низка експертів, включаючи головного редактора газети Hürriyet Daily News Мурата Йеткіна (Murat Yetkin), знову і знову з глибини анатолійських громадянських мас транслюють тезу про зростання внутрішнього невдоволення тенденційною неспроможністю відповідних державних інструментів Туреччини запобігти черговій трагедії.

Основними цілями діяльності РПК є усунення президента Реджепа Тайїпа Ердогана і правлячої Партії Справедливості та Розвитку (АКР) через проведення терактів-суїцидів
Джеміль Байик

У свою чергу, редактори турецького видання Dailysabah розшукали та відновили текст інтерв’ю керівника бойового крила РПК Джеміля Байика (Cemil Bayık) британській газеті The Time, яке було дане за чотири дні до трагедії. Курдський лідер заявив про нову тактику та перенесення військової активності з периферії всередину урбаністичної території Туреччини. За словами Джеміля Байика, основними цілями діяльності РПК є усунення президента Реджепа Тайїпа Ердогана і правлячої Партії Справедливості та Розвитку (АКР) через проведення терактів-суїцидів за типом тих, які здійснюються екстремістами в Сирії та Іраку.

«Відповідальність за ці теракти турецька сторона покладає на курдів, але вся ця ситуація є вигідною президенту Володимиру Путіну, який чужими руками мститься Туреччині за збитий бомбардувальник Су-24», – вважає експерт київського Міжнародного Центру перспективних досліджень (МЦПИ) Євген Духович. «Поки Високий переговорний комітет Сирії, який представляє найбільш помірковані фракції сирійської опозиції, готується до чергового раунду мирних переговорів з режимом Асада в Женеві, Росія вбиває клин у відносини США та Туреччині шляхом прямої підтримки воєнізованих формувань Демократичної Патрії Курдистану (PYD), ядром якої є бойовики антитурецької Курдської робітничої партії (РПК – КР). Успішне просування курдів вздовж турецького кордону, що відбувається за підтримки російської авіації, Туреччина намагається зупинити, влаштовуючи поліцейські операції проти курдів на своїй території та обстрілюючи їхні позиції на півночі Сирії. У відповідь в Анкарі відбуваються вибухи, останній з яких прогримів 13 березня», – робить висновок автор.

Наступна ціль Москви – Донбас та Україна? Куди Кремль виводитиме війська й озброєння? До Криму?

Якщо повернутися до подій другої половини 2015 року, то важливими в осмислюванні ситуації опиняться два фактори: несумірне різке підвищення числа голосів, поданих за прокурдську Демократичну партію народів (HDP) та опозиційну Республіканську народну партію (CHP) на повторних парламентських виборах у закордонному виборному окрузі; візити до Білокам’яної лідерів та емісарів HDP, які почастішали з розвитком російсько-турецької кризи, проведення з ними консультацій і переговорів у російському МЗС, продовження їхніх давніх контактів у Російському інституті стратегічних досліджень.

З одного боку, теракт в Анкарі та початок виведення російського контингенту з території Сирії зовнішньо виглядають несподіваними для спостерігачів, з іншого – всі розуміють, що Кремль та курдські повстанці недарма здійснюють нові маневри.

Соціальні мережі вибухнули обговоренням подальших кроків Путіна. Наступна ціль Москви – Донбас та Україна? Куди Кремль виводитиме війська й озброєння? До Криму? А що, власне кажучи, буде виводитися, якщо нічого не вводилося і це «нічого» в принципі там і залишається?

На думку російського журналіста Костянтина Егерта, опублікованому на ресурсі Открытая Россия, рішення про виведення російського контингенту із Сирії свідчить про таке:

«По-перше, про вкрай важке становище Росії, якій, вочевидь, не під силу в подальшому підтримувати участь у фактично двох конфліктах одночасно – в Сирії та, нехай і опосередковано, в Україні.

На Близькому Сході, де поважають, перш за все, силу, це, звичайно, буде сприйняте як прояв слабкості
Костянтин Егерта

По-друге, мова йде про геополітичну поразку на Близькому Сході. Адже виведення військ саме зараз, коли тільки почало встановлюватися перемир’я, коли результати припинення вогню ще не є очевидними, позбавляє Росію доволі серйозного козиря у майбутніх міжнародних переговорах. І на Близькому Сході, де поважають, перш за все, силу, це, звичайно, буде сприйняте як прояв слабкості.

Нарешті, це демонстрація того, що працюють непрямі методи тиску, що чинять на Росію Європейський Союз і Сполучені Штати, оскільки без цього тиску ані економічна, ані політична ситуація для Москви була б куди кращою.

Збереження російських збройних сил у Сирії могло в якусь мить означати прямі зіткнення з турецькою армією – четвертою за чисельністю у світі та другою по силі в НАТО

Треба визнати, що це рішення доволі реалістичне. Збереження російських збройних сил у Сирії могло в якусь мить означати прямі зіткнення з турецькою армією – четвертою за чисельністю у світі та другою по силі в НАТО. Таким чином, це рішення Кремля як вимушене, так і в теперішній ситуації доволі реалістичне».

На сайті «Радио Эхо Москвы» у блозі опублікована думка іншого російського журналіста Максима Шевченка: «Зрозуміло одне – це превентивний крок назустріч турецькому вторгненню, яке готується та викликане загадковим вибухом, від якого одразу відхрестилися курдські радикали. Мовляв, Росія послідовно є вірною мирному процесу. Та якщо турки все ж таки вторгнуться, то вся відповідальність на них, мовляв… Ми виводимо, не виводячи – вони вводять, не вводячи… Такий собі танок над прірвою…».

Колишній радник російського президента, засновник і президент некомерційної організації «Інститут економічного аналізу» Андрій Ілларіонов зазначає: «Буквально днями на Форумі Вільної Росії (ФВР – КР) було сформовано найближче завдання – закінчення військової кампанії в Сирії. Не пройшло і тижня, як Володимир Путін розпочав її вирішення, надавши наказ про початок виведення з 15 березня основної частини російського військового угруповання з Сирійської Арабської Республіки». Проведення ФВР у литовському Вільнюсі (9-10 березня 2016 року) стало не лише відповіддю на спроби Москви дестабілізувати ситуацію в Європі через використання правих і лівих радикальних опозиційних сил, але й демонстрацією можливостей внутрішнього впливу на Кремль, навіть в умовах тоталітаризму в Росії.

Сильний той, хто керує процесами, не втручаючись у них напряму. Так не був оголений дамаський клинок Вашингтону.

Тепер знову можна запропонувати експертам перечитати оригінал інтерв’ю президента Барака Обами журналу The Atlantic та осмислення американської доктрини журналістом Джеффрі Голдбергом (Jeffrey Goldberg). Президент Обама переграв Путіна, він дав йому можливість робити все, що той бажає, чим і втягнув у сирійську авантюру. Сильний той, хто керує процесами, не втручаючись у них напряму. Так не був оголений дамаський клинок Вашингтону.

15 березня Москва розпочинає «виведення» свого угруповання із Сирії. Чи спроможний світ повірити Путіну, який останнім часом відверто брехав у Придністров’ї, в Грузії, в Криму, на Донбасі, в Туреччині, в Сирії?

«Що стоїть за рішенням Путіна піти із Сирії?» – запитують кореспонденти німецького видання Die Welt Юлія Смирнова (Julia Smirnova) та Альфред Хакенсбергер (Alfred Hackensberger). У той же час вони пишуть про те, що російські війська все ж залишаються в арабській республіці, а ДАЕШ, незважаючи на широко розрекламовану роль ПКС Росії, лише послаблена, але не переможена.

Спікери турецького уряду заявляють про погрозу і можливість повторення теракту в Анкарі у березні 2016 року

Є підозри, що до вересневих парламентських виборів у Росії, які пройдуть без спостерігачів ПАРЄ, на тлі продовження європейських санкцій Кремль намагатиметься або «замкнутися в собі», ухваливши рішення «намертво» забарикадуватися в Криму, куди, можливо, й будуть перебазовані «основні засоби» сирійського угруповання, або здійснить черговий необміркований крок, виманюючи Туреччину на територію Сирії. Навіщо саме до Криму? Черговий пропагандистський крок Путіна напередодні другої річниці захоплення Криму з метою забезпечити на закритому півострові святкування для внутрішнього споживання.

Тим часом спікери турецького уряду заявляють про погрозу і можливість повторення теракту в Анкарі у березні 2016 року. На думку голови Верховного Суду Туреччини Ісмаїла Рюштю Джиріта (İsmail Rüştü Cirit), «Туреччина зобов’язана вчитися жити з терором, але злочинці, які намагаються реалізувати задум через теракти, мають знати, що ніколи не досягнуть своїх цілей».

15 березня 2016 року Міністерство внутрішніх справ Туреччини заявило, що ідентифікувало смертницю, яка скоїла теракт в Анкарі, як члена РПК 1992 року народження.

Президент Барак Обама дав розпорядження створити в Державному Департаменті США центр глобальної боротьби з тероризмом та протидії терористичній пропаганді.

Але Кремль і надалі намагається піарити свою всесильність у західних ЗМІ, які чомусь вже наступного дня після «історичного» та одноосібного рішення Путіна замайоріли замовленими та перекладеними за ніч російською мовою матеріалами.

Рудольф Медведь, експерт Кримського незалежного Центру політичних дослідників і журналістів

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG