Доступність посилання

Два роки війни. Кримська передмова


Російський прапор над будівлею кримського парламенту, архівне фото

Спеціально для Крим.Реалії

Два роки тому почалась АТО. Саме 14 квітня Олександр Турчинов затвердив рішення РНБО «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Час стирає деталі, але важливо пам'ятати, що саме після цього рішення Україна отримала можливість використовувати армію. Тому що перед цим Київ намагався наводити лад силами одного лише МВС. І будь-які спроби протидії захопленню адмінбудівель виглядали як рядові міліцейські операції.

Два роки тому весна в Україні була багато в чому точкою біфуркації. Тому що тоді доля кожного міста і області багато в чому визначалась рішучістю окремих політиків. Зрештою, будівлі адміністрацій у Харкові і Донецьку були захоплені одночасно. Але в першому випадку силовикам дали «зелене світло» і вони звільнили органи влади, а в Донецьку Рінат Ахметов наполіг, що треба шукати політичне рішення, полетів до Києва домовлятись, час був втрачений і Донецьк опинився втраченим.

Хто знає, як сьогодні йшли би справи, якби два роки тому Донецьк повторив долю Харкова. І хто знає, якою була б Україна, якби трапилось навпаки.

Хоча, справедливості заради, потрібно сказати, що до того, що відбувається був не готовий не лише офіційний Київ, а і вся країна. Це зараз ми звикли до думки, що на Донбасі воює все – від авіації до бронетехніки, а два роки тому новина про те, що українська армія вивела танки з ангарів, вводила у ступор. А слова волонтера Юрія Бірюкова, який закликав колег закуповувати для української армії зимовий одяг, сприймались як пораженство і біснування.

Війна почалась того дня, коли до Криму увійшли російські солдати. Коли були захоплені органи влади на півострові й вивішений перший триколор

Сьогодні стрічки соцмереж рясніють статусами зі списками загиблих. Загальний сенс повідомлень – що нинішній день може вважатись початком української війни за незалежність. Хоча в такому підході є певне лукавство.

Бо війна почалась не у квітні. І не в березні. Вона почалась у лютому.

Вона почалась того самого дня, коли до Криму увійшли російські солдати. Коли були захоплені органи влади на півострові й вивішений перший триколор. Саме в Криму загинули перші українські військовослужбовці – прапорщик Сергій Кокурин і майор Станіслав Карачевський. Саме Крим відкрив мартиролог цивільних осіб: першою жертвою цієї війни став 38-річний Решат Аметов. І якщо вже шукати дату початку нинішньої війни, то нею має стати 27 лютого, а не 14 квітня.

Без Криму не було би Донбасу. Півострів нагадує найменшу матрьошку, яку Кремль раз у раз ховає в більшу. Кримську матрьошку сховали в донбаську, донбаську – в сирійську. Але саме з анексії українського півострова почалась уся нинішня війна.

І закінчиться вона лише в той момент, коли в історії з півостровом буде поставлена крапка.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG