У Криму що не день, то обшуки, затримання або зникнення людей. Але, виявляється, є ще на півострові люди, які через два з гаком роки після початку окупації не знають про те, що навколо за національною ознакою переслідують кримських татар. Причому, це не удавання, а реальна необізнаність.
І коли починаєш їм про це розповідати, то вони щиро дивуються, іноді навіть намагаються переконати тебе в тому, що все це ніякі не цілеспрямовані спроби витіснити корінний народ з його історичної Батьківщини, а лише «вічна слов'янська звичка на догоду начальству розбити свого лоба». Тобто горезвісні «перегини на місцях».
І я маю на увазі зовсім не нинішніх переселенців з Росії, а громадян України з двома паспортами. Місцеві новини вони дізнаються з телевізора. Якщо і спілкуються з кримськими татарами, то не так тісно, щоб їм почали щось відверто розповідати. Втім, вони впевнені в тому, що українців у Криму теж не утискують, наводячи як приклад себе, хоча у самих з українського залишилося тільки прізвище...
А ще у них є шикарні відмовки: «Я не цікавлюся політикою», «Нам нема чого ділити, це все політики винні». Але при цьому, що найсумніше, вони не прийдуть на допомогу сусідам, якщо у тих почнуться проблеми – самі винні, не треба було нікуди лізти...
Наші предки в більшості своїй теж були далекі від політики, але це не допомогло їм уникнути розкуркулення, німецької окупації і радянської депортації
Звичайно ж, можна їм процитувати Данте Аліг'єрі: «Найспекотніші куточки в пеклі залишають для тих, хто за часів найбільших моральних зламів зберігав нейтралітет». Або розповісти про те, що в Древній Греції людей, які не цікавилися політикою, вважали ідіотами. Але навряд чи вони змінять своє ставлення доти, поки події серйозно не торкнуться їх самих.
Наші предки в більшості своїй теж були далекі від політики, але це не допомогло їм уникнути розкуркулення, німецької окупації і радянської депортації. Їх поголовно оголосили зрадниками. Поколінню батьків довелося домагатися права повернутися на Батьківщину – тоді це називалося «екстремізмом». Зараз ми знову чуємо подібні звинувачення, і при всьому бажанні навряд чи вийде залишатися аполітичними.
У випадку з кримськими татарами замість традиційних «шести рукостискань» найчастіше досить двох. Якщо вся твоя рідня в Криму (а знати родичів у нас бажано до сьомого коліна), то будь-хто з убитих, викрадених, заарештованих або обшуканих кримських татар виявиться тобі якщо не братом, то сватом, другом, сусідом, знайомим, колегою або ж клієнтом...
Не обов'язково це політично або соціально активна людина – просто вона зі своєю неблагонадійною національністю виявилася не в тому місці й не в той час. І ти, будучи з нею особисто знайомий, ніколи не повіриш в офіційні версії про самогубство або жув звинувачення в організації терористичних актів. А ще краще, не обмежуючись цим, провідати його родичів, постояти поруч з ними перед будівлею суду під час засідання, або ж у будинку під час проведення обшуку, стискаючи кулаки від безсилля перед дулами автоматів. Щоб людина знала і відчувала – вона не залишилася сам на сам із цією загальною для всього народу бідою.
Навіть якщо нам дуже хочеться бути аполітичними, саме зараз ми не можемо дозволити собі подібну розкіш.
Ельзара Бешуйлі, блогер, кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
