Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Наближається чергова річниця перемоги антигітлерівської коаліції у війні проти нацистської Німеччини. У Росії за старою звичкою пов'язують цей день з перемогою в радянсько-німецькому протистоянні, названому Великою Вітчизняною війною, або із закінченням Другої світової, що абсолютно некоректно. Найбільше кровопролиття минулого століття тривало до вересня 1945 року і завершилося капітуляцією Японії.

Російські нібито патріоти і шанувальники кремлівської «вертикалі» радісно вигукують: «Ми перемогли фашизм!». На жаль, все не так. Союзники розгромили Адольфа Гітлера і його нацистську банду. До того ж, нацизм і фашизм при всій їхній близькості розрізняються між собою. Фашизм укорінився і розцвів пишним цвітом вже в самій Росії.

У 1995 році відомий італійський письменник і мислитель Умберто Еко описав 14 ознак фашизму. Серед них – культ традиції, заперечення модернізму та інтелектуалізму, расизм, націоналізм, війна заради війни і жорстке неприйняття демократії в будь-якому її вигляді. Італійський письменник був генієм своєї епохи. Звучить голосно, але це правда. Він майстерно окреслив антилюдську суть ідеології, яка поширилася в Європі в першій половині ХХ століття. За останні сім десятиліть фашизм еволюціонував у найгіршому сенсі цього слова. Тепер він не обмежується описаними ознаками.

Анексія Криму стала завершальним етапом розбудови в Росії корпоративної держави фашистського типу

Анексія Криму стала завершальним етапом розбудови в Росії корпоративної держави фашистського типу. Деякі експерти і соціальні психологи вважають, що війна проти України дала старт червоно-коричневому реваншу, але це не так. Того ж таки 1995 року культовий російський письменник Борис Стругацький опублікував статтю «Фашизм – це дуже просто». У ній він описав, як незалежна Росія занурюється в авторитарне болото. Вже тоді письменник розумів, що суспільство рухається до диктатури, замішаної на шаленому націоналізмі.

Захоплення української території породило в російському суспільстві (від самих низів і до самої верхівки) культ хамства, чванства і політичної неадекватності. Ви собі можете уявити, щоб прем'єр або президент європейської країни відіслав до сусідньої держави «їхтамнетів», окупував пару областей, а потім на прес-конференціях розповідав іноземним журналістам про «статеві органи бабусь» і користь від стрімкої девальвації національної валюти? Сучасний «кримнашизм» остаточно девальвував поняття законності та права. Їх замінили ефемерними «скріпами» й агресивною «духовністю».

Що ближче 9 травня, то голосніший гуркіт пропагандистської машини

У роки Холодної війни Кремль на словах ратував за мир і роззброєння, перекладаючи відповідальність за політичні кризи на «загниваючих імперіалістів». Наші бабусі й дідусі готові були пробачити комуністам чимало, керуючись фразою: «Аби не було війни». Умовна посткримська більшість має намір заплющити очі на соціальні виразки, корупцію і бездарність чиновників, аби війна не почалася. Дивитися російські телеканали неможливо. Істерики, мілітаристський чад у кожному кадрі. Що ближче 9 травня, то голосніший гуркіт пропагандистської машини.

У YouTube «гуляє» відео, як молодий хлопець (зважаючи на зовнішній вигляд, працівник комунальної служби) просить президента Володимира Путіна послати його на війну: до Сирії або до України. «Хочу помститися за Росію!» – вигукує хлопчина. Однією рукою він трясе лопатою для прибирання снігу, а другою – несамовито хреститься. На вигляд йому років 20-25, але, дивлячись на обличчя, молода людина давно і наполегливо спивається.

Чого чекати від агресивних молодиків, якщо сам президент Путін улітку 2014 року на зустрічі з єврейськими громадськими діячами назвав Йозефа Геббельса «талановитою людиною»?

Загальний агресивний психоз підбадьорив антисемітів усіх мастей. Наприкінці минулого місяця прокремлівські провокатори напали на письменницю Людмилу Улицьку. Чого чекати від агресивних молодиків, якщо сам президент Путін улітку 2014 року на зустрічі з єврейськими громадськими діячами назвав Йозефа Геббельса «талановитою людиною»? Під час анексії українського півострова напрацювання нацистського пропагандиста прийшлися до речі. Слова російського президента стали плювком у бік людей, чиї близькі родичі постраждали від Голокосту. З етичної точки зору, така поведінка – хамство вселенського масштабу.

У Криму антисемітизм ускладнюється ще й фізіологічною українофобією. Так звані патріотичні публіцисти, опухлі від ненависті та брехні, на повному серйозі міркують, що за роки української влади на півострові населення начебто «зіпсувалося», відбилося від рук. Фашизм у минулому столітті позиціонував себе в якості аристократичної ідеології еліти. У сучасній Росії він став символом національної безликості і культурної деградації. Так званий «багатонаціональний російський народ», який окупаційна адміністрація створює на півострові, – яскраве тому свідчення.

«Кримнашисти» відчайдушно борються за право жити гірше. «Померти в Росії» – квінтесенція такого мислення

Європейський фашизм насаджував серед підданих культ героїв, готових віддати життя заради політичного режиму. Після анексії українського півострова росіян переконують в правильності пасивного споглядання. Їх постійно лякають «російським майданом». У голови вколюють просту думку: «Не смій виходити і протестувати». Поняття героїзму пов'язують лише з подвигом дідів, які воювали за сталінський режим. У Кремлі, напевно, не розуміють, що рубають сук, на якому сидять. Адже в разі масштабного політичного катаклізму ніхто вже не вийде рятувати свою «велику батьківщину», як мільйони комуністів у 1991-му нічого не зробили для збереження СРСР.

Крайні праві ідеології в минулому столітті приваблювали людей як альтернатива комунізму і злидням. Соціальною основою фашизму і нацизму став європейський середній клас, який втомився від Першої світової війни і революційних катаклізмів. Вони хотіли жити краще. Нинішні «кримнашисти» відчайдушно борються за право жити гірше. «Померти в Росії» – квінтесенція такого мислення. До речі, після анексії смертність на півострові підвищилася.

Сергій Стельмах, політичний оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG