Доступність посилання

Мюнхенський архів днями опублікував дві тисячі документів і фотографій, що відобразили плани Гітлера і його «придворного» архітектора Альберта Шпеєра з перебудови Мюнхена, з якого хотіли створити столицю нацистського руху. Публікація збіглась у часі з виставкою, що проходить у Берліні й присвячена архітектурі комплексу партійних з'їздів нацистів у Нюрнберзі (уявлення про ці з'їзди дав свого часу фільм Лені Ріфеншталь «Тріумф волі»).

Суперечки про те, чи варто зберігати збудоване при нацизмі, в Німеччині час від часу виникають, але зазвичай нічим не закінчуються. Те з архітектурної спадщини Третього рейху, що вціліло під час війни, зберігається і продовжує викликати інтерес і дискусії.

Територія з'їздів нацистської партії (нім. Reichsparteitagsgelände) розташована на південному сході Нюрнберга. З'їзди НСДАП відбувалися там із 1933 до 1938 року. Територія займає площу більш ніж 11 квадратних кілометрів. На виставці в Берліні вона представлена макетом і різноманітними документами. Виставка супроводжується лекціями істориків.

Архітектура нацистського Берліна
Архітектура нацистського Берліна

Наприкінці першого десятиліття XXI століття територія з'їздів була перетворена на музей під відкритим небом. Базою для нього є Документальний центр. Біля кожної зі споруд, яка є історично цікавою, зараз встановлений стаціонарний музейний стенд із фотографіями, які зображують вигляд споруди в епоху Третього рейху, – або, якщо планований об'єкт не був збудований, з його проектними замальовками.

Те, що два найбільш могутніх тоталітарних режими того часу – гітлерівський і сталінський – у наочній агітації і пропаганді вчились один в одного і частково один одного копіювали, загальновідомо. Особливо яскраво це виявилося на виставці «Берлін – Москва» 1996 року. Існувало це взаємне підглядання і в архітектурі – і все ж було чимало відмінностей у підходах і реалізації, каже берлінський історик архітектури Дмитро Хмельницький:

Сталін обирав стилізацію під неокласицизм як найбільш зручну форму для декорування власного режиму
Дмитро Хмельницький

– За радянських часів було жахливою крамолою взагалі говорити про подібність сталінської і нацистської архітектури. На цій справі дуже постраждав відомий історик архітектури Олександр Васильович Рябушин. Він десь на початку 80-х мав необережність порівняти німецький павільйон Шпеєра на Всесвітній виставці 1937 року з радянським павільйоном – і похвалити Шпеєра, в усякому разі, висловитися зі схваленням про його споруду. Після цього він злетів із усіх важливих посад, і кар'єра його тоді закінчилася. Але серед опозиційно налаштованої публіки тих років вважалося хорошим тоном знати, що сталінська й нацистська архітектури дуже схожі. Насправді ж, якщо вдивлятися всерйоз, то схожість ця надзвичайно поверхова. Те, що Гітлера тягнуло до неокласицизму, і те, що Сталін обирав стилізацію під неокласицизм як найбільш зручну форму для декорування власного режиму, – це, звісно, не зовсім випадковість, адже людей влади завжди тягне до помпезності. Але я недарма сказав, що Сталін обрав. Важко судити, які в нього реально були смаки. Архітектура, яку він обрав для себе особисто, наприклад для дачі, зовсім інша. А ось вибір стилю для загального огляду – це те, чим він шляхом декорування середовища вирішив свідомо виховувати власне населення.

Відмінності ж між архітектурою двох режимів гігантські. Почати з того, що нацистська архітектура була художньо набагато ціннішою – через дуже важливу причину. Гітлера оточували ті, хто хотів його наслідувати, поділяв його погляди й був готовий у запропонованому напрямку працювати. Там, звісно, було й чимало кар'єристів, тому що люди намагалися таким чином вижити. Але все одно це був вільний вибір, і сама нацистська архітектура була дуже різноманітною, значно більш різноманітною, ніж сталінська. У ній був тип архітектури, яку втілював Шпеєр під патронажем Гітлера, тобто помпезна, але доволі скромна в порівнянні зі сталінськими зразками архітектура. Це, так би мовити, неокласична лінія. А був, наприклад, Ернст Загебіль, архітектор люфтваффе, який збудував у Берліні дві чудові і збережені донині будівлі, чудові безвідносно до режиму, – це міністерство повітряного флоту й аеропорт Темпельхоф, який до неокласицизму стосунку майже не має. Це скоріше конструктивістська робота, хоча вона вражає своїми гігантськими масштабами.

Будівля міністерства повітряного флоту Третього рейху займає нині федеральне міністерство фінансів, а аеропорт Темпельхоф був закритий 2008 року – і подальша доля будівлі й гігантських площ не вирішена остаточно. Місто запропонувало кіностудії «Бабельсберг» забрати будівлі під кінопавільйони, але питання поки в стадії обговорення.

Був і ще один, вельми специфічний вид нацистської архітектури. З початком війни й бомбардувань німецьких міст за наказом Гітлера почали будувати із залізобетону наземні бомбосховища для населення, зі стінами і стелею товщиною в 3,5 метра. Кожне – приблизно на 3 тисячі людей. Вони збереглися досі.

Лені Ріфеншталь – режисер із суперечливою репутацією, що відобразила у своїх фільмах естетику нацизму
Лені Ріфеншталь – режисер із суперечливою репутацією, що відобразила у своїх фільмах естетику нацизму

Бомбосховища врятували багато людських життів, але будівлі навколо під бомбардуваннями руйнувалися, зокрема, за рідкісним винятком, і ті, що були збудовані вже за нацистів. Про один із них розповідає Дмитро Хмельницький:

– Дуже шкода, що була знищена Рейхсканцелярія Гітлера. Це була дійсно красива, дуже ефектна будівля, якщо дивитися фотографії чи проект. Але вона була одноповерховою. Уявити собі в Радянському Союзі урядову будівлю, яка не стирчить із якими-небудь «дурнями» нагорі, підносячись над довколишніми будинками, неможливо.

Монументальність у невеликому масштабі – те, що сталінській архітектурі було майже недоступним
Дмитро Хмельницький

«Дурень» – це, до речі, термін професійний. У 50-х роках так в архітектурних вишах називали статуї, які студенти мали малювати. Шпеєрівська канцелярія Гітлера була доволі вишуканою, структурно складною, в чомусь навіть інтимною – із виходом у закритий парк при ній. І при цьому, звісно, дуже монументальною. Ось ця монументальність у невеликому масштабі – те, що сталінській архітектурі було майже недоступним, – зазначає Дмитро Хмельницький.

Багато фантазій і планів Гітлера залишилися тільки в макетах. Але два його рішення були в Берліні втілені: перенесення «Колони Перемоги» від рейхстагу до центру розв'язки «Велика зірка» на трасі, що йде від Бранденбурзьких воріт. Ця «Колона Перемоги» багато в чому визначає вигляд центру Берліна. А ще нацистський диктатор планував розмістити всі посольства дружніх Німеччині країн навколо лісового масиву Тіргартен у центрі міста. Збудовано було тільки два – італійське і японське. Обидва можна вважати явними архітектурними успіхами.

Найдивовижніше, що сам план Гітлера із розміщення посольств частково втілюється в життя в наші дні. Після об'єднання Німеччини й переїзду столиці з Бонна до Берліна було збудовано чимало нових будівель посольств, що безпосередньо прилягають до Тиргартене.

Головним же хобі Гітлера було планування перебудови великих міст у розрахунку на повоєнне, післяпереможне майбутнє. Улюбленими точками програми архітектурної уяви диктатора були Берлін, Мюнхен і австрійський Лінц. Ціле архітектурне бюро працювало на втілення в розрахунках і макетах планів фюрера з перебудови міст після перемоги у війні.

Проект «Палацу Рад». Із альбому «Висотні будівлі Москви» (1950)
Проект «Палацу Рад». Із альбому «Висотні будівлі Москви» (1950)

Особливо Гітлер любив Мюнхен, а тому фантазував про перетворення його на столицю нацистського руху. Розробки «іграшок Гітлера», як називали плани й макети фюрера з перебудови Мюнхена фахівці, які працювали в архітектурному бюро, тривали аж до 1945 року.

– Це походило від Гітлера, звісно. І все це було божевіллям. Шпеєр зізнавався потім, писав у мемуарах: «Тепер я й сам бачу, що це безумство». Але це безумство виражалося лише в гіпертрофованих розмірах проектів. У цьому була і своя професійна логіка. Скажімо, осі при плануванні перебудови Берліна містобудування були визначені правильно: вони давали можливість місту розвиватися, на відміну від сталінської Москви, де все було замкнуте на одну точку з концепцією, яка заклала проблеми на століття вперед. Москва донині задихається. Для Гітлера і Шпеєра можливість містобудівного розвитку була природною – архітектура архітектурою, але жити ж треба. У цьому сенсі нацистська архітектура набагато більш раціональна, незважаючи на свої гігантські розміри. Візьмемо «Велику залу» (Große Halle) Шпеєра, розроблену для Берліна. Ця будівля поруч із рейхстагом, гігантська, загалом безглузда, але все одно не найвища будівля в світі. І це купольний будинок, більш-менш традиційний. А ось безумство, яке Сталін мав намір затвердити в Москві у вигляді Палацу Рад, зовсім ні в які рамки не вкладається. І це непрофесійний абсурд. Тут, може бути, і різниця: нацистська архітектура доходила до абсурду, але в професійних рамках. А сталінська архітектура була божевіллям непрофесійним. Наприклад, сталінські повоєнні висотки. Це абсолютна нісенітниця, отакі статуетки, куди намагалися увіткнути якусь функцію. Ну й утикали. Куди завгодно можна увіткнути якусь функцію, головне, якою ціною! – каже Дмитро Хмельницький.

Це абсолютна нісенітниця, отакі статуетки, куди намагалися увіткнути якусь функцію
Дмитро Хмельницький

Якщо повернутися до «професійного безумця» Гітлера, то, можливо, головною його «іграшкою» була залізниця, яку він планував збудувати від Мюнхена. Мали збудувати чотирьохколійні траси з колією шириною у три метри. Цими новими трасами, які мали спочатку довести до Іспанії, Петербурга й Донецька, а потім до Індії й Афганістану, мали ходити потяги довжиною 1200 метрів, із вагонами довжиною у 41 метр. Вагони проектувалися двоповерховими, із ванними кімнатами, перукарнями, кінотеатрами, але також і з платформою з зенітною установкою. Проектувалися й потяги для робітників зі Східної Європи, так звані Ostarbeiterzug. Вони були більш спартанськими за оснащенням, але, тим не менш, із великою кухнею, яка забезпечувала б робочу силу харчуванням.

Повертаючись до «паралельного життєпису» архітектур нацистського й радянського періодів, варто зазначити, що порівняти їх можна безпосередньо в Берліні. Франкфуртер-алея, а раніше проспект Сталіна (Сталі-алеї), забудовувалася за радянськими лекалами, і прогулянка нею нагадає багатьом сталінську Москву, зокрема Кутузовський проспект. Це не дивно, адже проекти узгоджувались із головними архітекторами Москви. Але ще раніше в Берліні виник перший пам'ятник сталінської архітектури:

– Якщо говорити про сталінську архітектуру в Берліні, то найяскравіше, напевно, все-таки радянське посольство. Це в прямому сенсі сталінська архітектура. Сталін-алея, звісно, теж, але закінчувалося її будівництво вже після смерті Сталіна, що відчувається у втіленнях проектів, – зазначає Дмитро Хмельницький.

Виставка, що проходить у Берліні, і доступ до нових документів в Мюнхені працюють на подальшу деромантизацію нацизму, що в Німеччині є постійною турботою суспільства.

XS
SM
MD
LG