Володимир Путін завжди підкреслював, що рішення анексувати Крим було спонтанною реакцією на перемогу українського Майдану. Жодну попередню підготовку до неї російське керівництво нібито не обмірковувало. Проте мені, як і багатьом кримчанам, пригадуються численні факти, які говорять про інше.
Далекого 2005-го, будучи студентом-першокурсником, я часто заходив до книжкових крамниць Сімферополя. Під час одного з таких візитів мою увагу привернув фантастичний роман «Мить свободи» невідомого мені автора Дениса Симоненка. Твори Пелевіна, Акуніна, Жадана та інших популярних письменників скромно займали звичайні місця на полицях серед решти літератури. Книжки Дениса Симоненка були дбайливо розкладені на кілька високих стосів там, куди зазвичай викладали найтиражніші бестселери. У розташуванні книжки легко вгадувалось сильне бажання власників крамниці звернути увагу покупців саме на цей роман. Кожний стос закінчувався вертикально поставленою книжкою, так, щоб краще було видно обкладинку, на якій озброєна група військових у зеленій уніформі та без розпізнавальних знаків, облямована контурами Кримського півострова, пробиралася крізь ліс. Пам'ятаю, що навіть у ті мирні часи, коли перспектива бойових дій на півострові була набагато далі, ніж зараз, така картина у поєднанні з пафосною назвою книжки видалась мені дико провокаційною. Відвідавши ще кілька крамниць у центрі Сімферополя, я виявив, що «Мить свободи» є доволі популярною у роздрібних продавців літератури. Заінтригований такою популярністю і провокаційною обкладинкою, я не витримав і купив книжку.
За сюжетом книжки, до влади в Україні демократичним шляхом приходить уряд, «орієнтований на країни СНД», але «західноукраїнський рух» вчиняє державний переворот і починає проводити реформи, які, як каже автор вустами одного з персонажів роману, «прикривались демократичними ідеями, а насправді привели до дискримінації населення, утиску прав окремих народів, тому що не врахували колоритного складу населення, а, швидше за все, просто через нелюбов до російського народу та російської культури». У результаті «став розквітати терор, насильство, зупинилась економіка». Побачивши такий безлад, Росія, звісно ж, бере під свій контроль півострів і оголошує… «Народну Республіку Крим», однак під тиском США та міжнародної спільноти виводить з півострова свої війська, після чого у Криму спалахує антиукраїнське повстання і виникає проросійський партизанський рух, на допомогу якому і приходять головні герої книжки – звитяжні російські спецпризначенці.
Сьогодні ці рядки не відрізнити від зведень стрічок новин російських каналів. Але 2004 року, коли одразу після «Помаранчевої революції» була видана ця книжка, все написане у ній сприймалось як погано закамуфльована під «художку» маргінальна політична агітація. Утопічна проекція майбутнього, створена маргіналами для маргіналів. У якій не було б нічого дивного, якби не факт її видання і поширення у більшості сімферопольських крамниць.
Сьогоднішня політична реальність Криму та окупованого Донбасу немов зійшла зі сторінок цієї посередньої книжки
До прочитання книжки в мене залишалися ілюзії, що популярність «Миті свободи» серед власників книгарень може бути пояснена літературними чеснотами твору і перспективністю невідомого автора. Після побіжного ознайомлення стало очевидно, що причини варто шукати в чомусь іншому. «Мить свободи» була написана явно не професійним письменником, а доволі посереднім любителем. Уся книжка складалась із нудного опису одноманітних сутичок з українськими військовиками та нудних шаблонних діалогів головних героїв. Пару разів за всю книжку російські спецпризначенці спілкуються з місцевим населенням про світле майбутнє, яке настане після «перемоги». Один раз рятують російську дівчину Машу від перспективи бути зґвалтованою лютими українськими вояками. Більше в романі не відбувається нічого значного.
Витримавши сторінок двадцять цього чтива, я вирішив, що нічим, крім як політичним замовленням, наявність цього твору в крамницях кримської столиці пояснити неможливо. І забув про нього аж до реальної, а не художньої окупації Криму російськими військовими. Проте оскільки сьогоднішня політична реальність півострова та окупованого Донбасу немов зійшла зі сторінок цієї посередньої книжки, а дивні збіги неможливо пояснити, як, наприклад, у випадку з романом «Острів Крим» Василя Аксьонова, трансцендентним талантом творця (з огляду на відсутність його у такому разі в письменника), я вирішив з'ясувати все в самого автора, розшукавши його через соціальні мережі.
За словами Дениса Симоненка (кримчанина і за основним фахом не письменника), роман «Мить свободи» він написав сам, із власної ініціативи, а наклад у п'ять тисяч примірників був надрукований коштом донецького видавництва «Донеччина». Причому основну частину накладу поширювало видавництво за межами Криму. У Криму ж продавали лише близько трьохсот примірників, які він придбав на власні гроші – авторський гонорар у 800 гривень. Каже, що домовлявся з крамницями про реалізацію книжки він сам. Роман «Мить свободи», наскільки я пам'ятаю, пролежавши на кримських полицях близько півроку, потім кудись вдало зник. Більше про письменницьку творчість Дениса Симоненка я нічого не чув.
Вірити чи не вірити у подібні збіги після всіх численних «нас там нет», я залишу на суд читача. Додам лише від себе, що коли вже події цього твору з такою вражаючою неминучістю втілюються у реальність, буду сподіватись, що, як і в книжці, Росія під тиском світової спільноти виведе свої війська з зайнятих нею українських територій.
Денис Мацола, кримчанин, громадський активіст
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
