Доступність посилання

Свій сороковий рік народження кримський кінорежисер Олег Сенцов проведе у виправній колонії Якутська. Він є найбільш відомим політв'язнем з Криму, утримуваним у Росії. Крим.Реалії вирішили нагадати, чим український кінематографіст був відомий до свого арешту, і яким Олега Сеноцова знають його колеги, соратники і близькі.

«Народився в понеділок, 13 числа. Напевно, тому й життя проходить весело. Дитинство було як дитинство – світла пора. Виріс у селі, в напівінтелігентній сім'ї: мати – вихователь, батько – шофер. Жили бідно, але поганого згадати нема чого», – так сам Олег Сенцов описує свої дитячі і юнацькі роки у власному оповіданні під назвою «Автобіографія».

У своїй автобіографії він визнає, що грубіянив вчителям, адже його дратували люди, «які вважають себе розумнішими за інших, але такими не є

До 17 років він прожив у селі Скалисте Бахчисарайського району. У школі робив успіхи: багато читав і на відмінно писав твори. Проте стосунки із багатьма вчителями в Олега були натягнутими. Вже в шкільному віці у ньому проявився норовливий характер. У своїй автобіографії він визнає, що грубіянив вчителям, адже його дратували люди, «які вважають себе розумнішими за інших, але такими не є».

«З дитинства у мене в пам'яті ясно відклалася така картина. Я пам'ятаю, коли всі боялися шторму, Олег стояв на каменях. Його вмовляли злізти з цих каменів, тому що це небезпечно, але він щось не дуже слухав дорослих», – розповіла кореспонденту Крим.Реалії двоюрідна сестра Сенцова Наталія Кочнєва.

У 1993 році Олег переїхав до Сімферополя – вступив до філії Київського державного економічного університету. Через три роки в його родині сталася трагедія – помер батько.

Двоюрідна сестра Олега Наталя розповіла, що її брат вирішив вступити до економічного університету, бо в майбутньому планував займатися бізнесом. Зрештою це і сталося – разом із компаньйоном Сенцов спробував свої сили у сфері торгівлі. Але спочатку справа не пішла: Олег вліз у борги, і його матері, як розповідає Наталя, навіть довелося продати машину, щоб допомогти синові.

Пізніше Сенцов влаштувався в комп'ютерний клуб адміністратором і захопився кібер-спортом. Домігся на цьому терені значних успіхів у сфері комп'ютерних ігор, і навіть став чемпіоном України.

2002 року в Олега народилась дочка, яку він назвав Аліна, а 2004-го на світ з'явився його син Владислав.

Згодом Сенцов вирішив поєднати підприємницькі навички і захоплення кібер-спортом та відкрив комп'ютерний клуб у центрі Сімферополі, який з часом став найпопулярнішим у кримській столиці.

Незважаючи на те, що бізнес приносив Сенцову непоганий прибуток, він не відчував радості: як неодноразово зізнавався сам Олег, йому не давали спокою творчі ідеї. Щоб висловити їх, він писав оповідання, п'єси й повісті. Але потім в його голові почали з'являтися кінематографічні образи і задумки, і Олег Сенцов загорівся ідеєю знімати свої фільми.

Кіно з перервою на революцію

Реалізувати свою задумку було непросто: у кримчанина не було ні навичок режисури, ні зв'язків серед кінематографістів. Сімферопольський фотограф Євгенія Врадій розповідає, що одного разу в 2008 році Олег запросив її до себе в клуб і запропонував зайнятися зйомками фільму.

Ми почали знімати з короткометражок, тому що досвіду не було ніякого
Євгенія Врадій

«Ми почали знімати з короткометражок, тому що досвіду не було ніякого. Ми повчилися. Спочатку зняли «Добре ловиться рибка-бананка» за Селінджером, тому що він його дуже любить. Потім «Ріг бика» за Хемінгуеєм. Отримали певний досвід і технічний, і роботи з людьми. А потім вже приготувалися до повного метру», – розповіла Євгенія.

За її словами, перед зйомками повнометражного фільму Олег планував повчитися на режисерських курсах в Москві. Однак, як розповіла Євгенія, там Сенцов не знайшов спільної мови з викладачами, і зрозумів, що в його віці вже не місце за партою. Олег вирішив вчитися кіновиробництву самостійно – на практиці.

У його дебютному фільмі під назвою «Гамер» описується життя підлітка ыз Сімферополя, захопленого комп'ютерними іграми. На запитання журналістів про те, які ідеї він хотів висловити в кіно, Олег відповідати відмовлявся з неприхованим роздратуванням.

«Якщо режисер зняв кіно, і може до нього ще щось додати, щось про нього розповісти, значить це поганий режисер і погане кіно», – говорив Олег.

Бюджет «Гамера» склав лише 20 тисяч доларів – заощадження Сенцова, отримані за рахунок роботи його комп'ютерного клубу. До зйомок він залучив непрофесійних акторів, які разом з усією іншою командою працювали на чистому ентузіазмі і не отримували зарплату.

Євгенія Врадій, яка була оператором і режисером монтажу «Гамера», розповіла, що незважаючи на відсутність освіти Сенцов без особливих труднощів впорався з кінематографічними завданнями. За її словами, найскладнішим для нього було зближуватися з людьми, чого від нього вимагала нова професія.

«Йому було складно взаємодіяти з акторами і командою, йти на компроміси. Хоча він не йшов на компроміси, якщо йшлося про його ідеї. Йому було складно організаційно. Грошей було мало, і всі працюють безкоштовно, окрім кількох людей. А Олег не любив бути винним. Йому потрібно було про всіх нас піклуватися, годувати. А це дуже сильно відволікає від самої творчості», – зізналася Євгенія.

Зйомки дебютного фільму Сенцова тривали рік, постпродакшн – ще шість місяців. Потім готову роботу Олег намагався запропонувати українським фестивалям. Як він зізнався згодом, спочатку кінематографісти сприймали його роботу як «саморобку». Але згодом «Гамер» потрапив на один з найпрестижніших європейських фестивалів авторського кіно, який проходить у Роттердамі. В результаті фільм заробив високу оцінку критиків і почав свій великий шлях світовими фестивалями і майданчиками.

Молодого кримського кінематографіста помітили, і Олегу Сенцову вдалося отримати вже більше фінансування для свого другого фільму під назвою «Носоріг» – 2 мільйони доларів. У 2013-му разом зі своєю командою кримчанин розпочинає роботу над цією картиною, але відбувається подія, яка змусила його відкласти зйомки – революція.

На хвилі протестів

На Майдані Олег опинився вже в перші дні протестів і практично безвиїзно перебував у наметовому містечку протестувальників. Він став учасником Автомайдану і брав активну участь у житті цього руху.

«Коли в захопленому «Українському домі» з'явився офіс Автомайдану, він займався організацією побуту: виписував бейджи, купував канцтовари, завідував бензином, розподіляв зміни. Він повністю координував роботу: від дотримання чистоти до харчування. Можна сказати, що він був головним офіс-менеджером», – розповіла активістка Автомайдану Мар'яна Короненко.

Те, що Олег – кінорежисер, він не афішував, і, за словами Мар'яни, ніхто з його соратників не знав про рід діяльності свого товариша. Сенцов ночував в Українському домі і Жовтневому палаці разом з іншими учасниками протесту і зрідка зупинявся у продюсера «Гамера» Ольги Журженко.

Надалі, вже після арешту, на одному ыз судових засідань Олег сказав, що Майдан – це головне, що сталося в його житті.

«Це не означає, що я якийсь радикал, спалював «Беркут» або пив чиюсь кров. Ми виступали проти свого президента-злочинця», – сказав він.

Після повалення Віктора Януковича політична ситуація в Криму загострилася, і Сенцов вирушив до Сімферополя. Там він став одним з найбільш активних учасників руху проти військового вторгнення Росії до Криму.

Геннадій Афанасьєв
Геннадій Афанасьєв

«Він – один із небагатьох людей, який повернувся з Майдану й обороняв Крим до останнього. По-перше, допомагав українським військовослужбовцям та їхнім родинам виїжджати з окупованої території. Він орендував транспорт, в який вони вантажили свої речі. Можливо, якби він цього не робив, українські військові не змогли б залишити Крим або покинули б, але залишилися ні з чим», – розповів у коментарі для Крим.Реалії фігурант «справи Сенцова» Геннадій Афанасьєв, який був звільнений у червні цього року.

За його словами, разом з активістами Автомайдану Сенцов проводив автопробіги на підтримку України, не боячись за те, що його машину можуть просто розбити. До «референдуму» Олег займався мобілізацією кримчан на проукраїнські мітинги, допомагав іноземним журналістам.

У результаті його активність привернула увагу російських спецслужб. 12 травня 2014 року з власної квартири його з мішком на голові вивезли люди в штатському в будівлю кримського офісу ФСБ. Як повідомив сам Сенцов, його близько трьох годин били, душили пакетом, знущалися, погрожували зґвалтувати і вбити.

Наприкінці травня прес-служба ФСБ повідомила, що в Криму за підозрою в створенні терористичного угруповання «Правого сектора» затримані чотири особи: Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Геннадій Афанасьєв і Олексій Чирній. Організатором цієї групи слідчими був оголошений Сенцов. Всю «кримську четвірку» вивезли в московське СІЗО «Лефортово». У серпні 2015 року справу Олега Сенцова почав розглядати Північно-Кавказький окружний військовий суд. Кінорежисера судили разом з анархістом Олександром Кольченком. Обидва назвали звинувачення на свою адресу абсурдними.

Олег Сенцов і Олександр Кольченко на суді
Олег Сенцов і Олександр Кольченко на суді

«Я ніколи не закликав нікого до насильницьких дій, поготів до таких, які могли привести до якихось жертв серед мирного населення. Ніколи не створював ніяких терористичних груп, і тим більше не маю ніякого відношення до «Правого сектора», – наголосив Сенцов у суді.

Результат суду вразив світову спільноту, що стежила за процесом, своєю жорстокістю – 20 років колонії суворого режиму. У лютому 2016 року Олега Сенцова епатували в Якутію, і зараз він перебуває там у виправній колонії №1.

За цей час на його підтримку висловилися сотні кінематографістів, десятки кіноакадемій, західних урядів і міжнародних організацій. На останньому Канському фестивалі демонстрацію кожного фільму передував показ фото Олега Сенцова із закликом його звільнити.

За той час, поки кримський режисер перебуває під вартою в Росії, в Україні вийшло дві книги з його розповідями. Близькі Олега кажуть, що за ґратами він написав уже чотири сценарії, які, як він переконаний, стануть основою для його бурхливих фільмів.

XS
SM
MD
LG