Крим більше не окремий федеральний округ. Але це рішення Володимира Путіна ніяк не впливає на його міжнародний статус – для всього світу він залишається окупованою територією України.
Заява кандидата в президенти США Дональда Трампа на тлі подій у Туреччині змушує говорити про ігри великих держав навколо статусу півострова. Туреччина, у якій нащадків кримських татар живе більше, ніж у самому Криму, хоч і не визнавала анексію української автономії, але не дуже старалася захистити права одновірців-тюрків. Єдиний раз турецька комісія зробила висновок про порушення прав найбільшого корінного народу російською владою. Але до санкцій Заходу проти Росії не приєдналася... Поки сама Росія не запровадила їх проти Туреччини після історії зі збитим російським літаком.
Спроба перевороту в Туреччині призвела до наслідків, які ніхто не міг спрогнозувати: навіть в успішній атаці на російський літак, що залетів у повітряний простір цієї країни, влада в Анкарі звинуватила прихильників проповідника-мільярдера Фетхуллаха Ґюлена. Він уже багато років живе в Сполучених Штатах. До певного моменту він був союзником Реджепа Тайіпа Ердогана, але потім їхні шляхи розійшлися. Анкара однозначно дала зрозуміти: вона вважає винуватцем атаки на конституційний лад Захід. При цьому є ознаки потепління стосунків із Москвою.
Україна у боротьбі за повернення Криму робить ставку на невизнання анексії півострова і тиск світової спільноти на Кремль. Санкції у зв'язку із захопленням Криму були критичними для російської економіки. Головна причина нинішніх санкцій – участь Росії у донбаській авантюрі. Але відмова Сполучених Штатів навіть від тих символічних обмежень щодо Росії, прийнятих у відповідь на анексію Криму, а тим більше визнання його російським, означала би крах всієї кримської політики Києва. Знаменно, що українська діаспора, яка традиційно підтримує республіканців, тепер змушена вибирати – чи то слідувати традиції й голосувати за кандидата, який ігнорує інтереси України, чи то підтримати демократку Хілларі Клінтон.
А ось у Києві, схоже, досі не мають у своєму розпорядженні запасного варіанту на випадок перемоги Трампа. При такому результаті президентських виборів в США союзником Києва могла б стати Анкара, якби не вимушене потепління турецько-російських стосунків. Адже Росія воює проти Ердогана на його території руками курдських терористів, і Еродогану доводиться рахуватися із російською військовою загрозою: у нього під боком російські бомбардувальники безкарно бомблять Сирію, серед інших і етнічних турків.
До сирійської кризи Туреччина дуже легковажно ставилася до російської загрози. Там безкарно діяли агенти російських спецслужб, які відстрілювали емігрантів з Кавказу – ветеранів чеченських воєн. Звинувативши Захід у підтримці спроби перевороту, зажадавши видачі Ґюлена, турецький лідер мимоволі змушений підтримувати як мінімум нейтральні стосунки з Росією – одночасне протистояння із Заходом і з Кремлем йому не під силу. А це означає, що Україні не варто розглядати Анкару як союзника в дипломатичній боротьбі за Крим. Звичайно, турки не підуть на офіційне визнання анексії, але й докладати зусиль для його повернення Україні не стануть. Стосунки між двома країнами можуть погіршитися, якщо Туреччина прямо зажадає закриття ґюленівських шкіл на українській території. Якщо Київ піде на це, він продемонструє повну нездатність самостійно будувати свої стосунки з сусідами.
Лідери Європейського Союзу поки говорять про свою принципову позицію невизнання анексії Криму. При цьому в Крим їздять європейські друзі Путіна, а ось західні правозахисні організації поки не можуть постійно моніторити ситуацію з правами людини на півострові. Тим часом, у країнах ЄС наростає втома від санкцій щодо Росії – у Трампа в Європі чимало однодумців у питанні визнання Криму російським.
Очевидно, що майбутнє Криму буде вирішуватися не в Києві і не в Анкарі. Останнє слово буде за новим лідером США і його союзниками в ЄС. Звичайно, Трамп може і програти. Але політикам в Києві прийшов час засвоїти: якщо відсутність внутрішньої політики щодо Криму призвела до бунту «руськосвітівців» і появи «зелених чоловічків», то відсутність самостійної зовнішньої політики у питанні його повернення та надія на вічну підтримку Заходу може закріпити втрату кримської землі.
Анвар Деркач, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
