Доступність посилання

Павло Казарін: Кримське мовчання. Про що день у день нагадує Facebook


Спеціально для Крим.Реалії

Щодня Facebook нагадує про пости річної давності. Показує все те, що було написано цього дня календаря задовго до анексії й війни. І найхарактерніше, що в дискусії під старими текстами можна знайти людей, із якими сьогодні ми опинилися по різні боки барикад.

Це і є, напевно, один із підсумків війни: той самий ментальний вододіл, який розділив кримчан. Дискусія під час Майдану ще була можлива: ті, хто підтримував вуличні протести, намагалися пояснити тим, хто їх боявся, що не варто вірити російській пропаганді. Що Майдан ‒ він не про мову й не про національність, а за зрозумілі й чесні правила гри. Ті, хто бачив протести зсередини, до останнього намагалися пояснювати їх півострову, розвінчуючи страхи і знаходячи точки перетину, які б могли примирити кримчан із тим, що відбувається в Києві.

Тоді кожен пост на цю тему збирав десятки коментарів. Сумніви й обурення, симпатії й нерозуміння ‒ в тих обговореннях ішла реальна дискусія про майбутнє й сьогодення. Все це закінчилося після введення російських військ до Криму.

Ті, хто вчасно встиг присягнути триколору, опинились у просторі тотального домінування

Дискусія почала повільно вмирати ‒ ставало зрозуміло, що переговори закінчені. Ті самі переговори, на які був би приречений постмайданний Київ. Але в російській реальності місця для поступок і компромісів не було: ті, хто вчасно встиг присягнути триколору, опинились у просторі тотального домінування. Решті, в найкращому випадку, залишилися розмови на кухнях.

Це дуже добре видно за тими старими постами в соціальних мережах. Спочатку в коментарях збиралися найзатятіші противники ‒ щоб сперечатись і не погоджуватись. Але навіть ця спроба розмови й дискусії з кожним місяцем сходила нанівець. А вслід пішло розмежування френдстрічки: коли опоненти видаляли один одного з «френдів», не бачачи сенсу витрачати час.

Той колишній єдиний кримський загальний контур, який у соцмережах окреслював людей із географії, розділився на два ‒ за переконаннями. Які в якийсь момент просто перестали один із одним перетинатися. І кожна сторона занурилась у свою власну медіареальність. У них ‒ як і в паралельних прямих ‒ не було точок перетину.

Якщо заглянути у стрічки тих, хто присягнув триколору, то можна виявити, що багато хто з них чекає краху України

Якщо заглянути у стрічки тих, хто присягнув триколору, то можна виявити, що багато хто з них чекає краху України. Що це руйнування ‒ з їхньої точки зору ‒ мало відбутися ще вчора. Що рівень їхніх рефлексій щодо України коливається в діапазоні від «сама попроситься до Росії» до «треба звільнити Україну від українців, інакше спокою не буде». Більше того ‒ вони раз у раз пишуть про те, що чим раніше Росія «поверне собі колишню радянську республіку», «тим меншими жертвами вдасться обійтися».

Напевно, їх навіть можна зрозуміти. Ці люди щиро намагаються довести самим собі, що їхня поведінка після анексії ‒ це норма, відповідно до якої мають поводитись і всі інші. Що девіацією служить лише вірність українському прапору. І для того, щоб перестати бути меншиною в масштабі всієї України, їм неусвідомлено хочеться, щоб історія довела правильність тієї формули, яку вони обрали. А саме: що події березня 2014 року були лише закономірним першим кроком на шляху повернення всієї України під російський протекторат.

Проросійські й проукраїнські кримчани перебувають у різних морально-етичних і світоглядних системах координат

Доводити їм що-небудь абсолютно безглуздо. Проросійські й проукраїнські кримчани перебувають у різних морально-етичних і світоглядних системах координат. Із однією лише відмінністю: у тих, хто залишився вірним українському прапору, в Криму не залишилося жодного публічного майданчика, де вони могли б висловлюватися.

Тому що 282 стаття Кримінального кодексу Російської Федерації ‒ та сама, що карає за публічні заклики до порушення територіальної цілісності Росії ‒ досить однозначна. І тому в соцмережах кожен новий передплатник із Криму ‒ це людина із псевдонімом, без фото і з майже стерильною стрічкою новин. Їхні пости ‒ здебільшого «підзамочні». Їхні коментарі ‒ максимально стримані. Вони живуть у реальності, що позбавлена того самого плюралізму думок, який завжди був властивий українському Криму. Коли місце біля мікрофона знаходилося для носіїв різних точок зору.

І саме тому в жителів материка створюється відчуття, що Крим у соцмережах представлений тільки й винятково проросійськими настроями. Просто тому, що проукраїнські кримчани змушені «піти під радари». Жити, не висуваючись. Говорити на кухнях, а не в просторі публічному.

Але це зовсім не означає, що таких голосів не залишилося. Як би хтось не намагався вас запевнити у зворотному.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG