Встановлення причетності Кремля до хакерських атак на Демократичну партію недостатньо, треба зрозуміти їхню причину, пише колумніст Washington Post Фарід Закарія. Тим часом політичний оглядач Леонід Бершидський у своїй колонці для Bloomberg звертає увагу на марність спроб лідера французьких ультраправих задобрити російських керманичів. Видання The Atlantic зробило огляд того, хто і чому найбільше страждає від атак російських хакерів.
Марін Ле Пен не варто сподіватися на фінансування її кампанії Путіним, застерігає у своїй колонці для Bloomberg журналіст Леонід Бершидський.
Лідеру популістського «Національного фронту» й ультраправому кандидату знадобиться чимала підтримка на майбутніх президентських виборах, що відбудуться у Франції у квітні. На цьому тижні Ле Пен, якій французькі банки відмовилися давати позику, публічно попросила зарадити британські, американські й російські банки, наголосивши, що «прийме пропозицію від першого ж, хто скаже їй «так». На президентську кампанію їй потрібно ще шість мільйонів євро, незважаючи на отримання свіжого кредиту розміром у шість мільйонів євро від Cotelec (значною мірою через конфлікт із батьком, який є засновником партії).
Автор припускає, що саме для того, щоб «підсолодити» своє звернення, адресоване, зокрема, й потенційним спонсорам із Росії, Ле Пен повторила, що не вважає анексію Криму Росією 2014 року «незаконною» й визнає «референдум», проведений на півострові, після того, як загони російських військ узяли його під контроль. За це вона отримала більше ефірного часу на російському телебаченні, але, як підкреслює Бершидський, жодної пропозиції щодо позики їй поки не надійшло.
Він переконаний, що Кремль розглядає як потенційного союзника Франсуа Фійона, правоцентристського кандидата, який має більше шансів виграти на президентських виборах цього року, ніж Ле Пен, і теж є противником європейських санкцій проти Росії через анексію Криму.
«Росія любить, щоб націоналістичні партії каламутили воду в західних країнах, але президент Володимир Путін – реаліст, для нього вигода від підтримки дружніх стосунків із Фійоном, чого було б складно досягти, допомагаючи його супернику, набагато більша, ніж від фінансування Ле Пен», – пише Бершидський.
Леонід Бершидський: «Російський лідер гладитиме європейських націоналістів по спині, але не даруватиме щедрих подарунків»
Окрім обговорення висновків національної американської розвідки про хакерську атаку російського уряду на Демократичну партію і Гілларі Клінтон, США потрібно розібратися в мотивах Росії, вважає колумніст Washington Post Фарід Закарія. Він пише, що причини такої поведінки Кремля слід шукати, починаючи з «арабської весни» з її вимогами демократичних перетворень.
Автор наводить думку Рональда Даннройтера, аналітика з Вестмінстерського університету в Лондоні, котрий стверджує, що «криза як у Лівії, так і в Сирії збіглася зі зростанням опозиції до переобрання Путіна, що супроводжувалася безпрецедентними протестними мітингами у Москві й інших містах Росії під час 2011 й 2012 років». Тоді, за його словами, офіційна Москва спостерігала, як вуличні протести перетворювалися на ширший рух спротиву, спричиняючи нестабільність і привертаючи до себе увагу західних держав, і вирішила запобігти повторенню цього сценарію в Росії й сусідніх державах – зокрема в Україні.
Закарія зазначає, що ведення інформаційної й асиметричної війни з тих пір стало ключовим напрямком у зовнішній політиці Кремля: поширена ще за радянської доби практика дезінформації за наявності соціальних медіа набуває агресивних і витончених форм, що є небезпечним трендом.
«Із часів завершення Холодної війни жодна провідна країна не зазіхала на світовий порядок. Але тепер стратегія суперсили, створена для підступної роботи, може з успіхом сіяти сумнів, розбрат і непорозуміння – і, як результат, спричинити руйнування Заходу», – резюмує автор.
Фарід Закаріа: «Ми знаємо, що скоїла Росія. Але що нам дійсно слід зрозуміти – навіщо»
Видання The Atlantic зробило огляд того, хто й чому найбільше страждає від атак російських хакерів, які отримали доступ до багатьох комп'ютерів і серверів, що належать урядам і політичним партіям держав, яких Росія вважає своїми супротивниками. Серед наймасштабніших установ, які станом на зараз стали ціллю для кіберзлочинців, відзначають автори, – Національний комітет Демократичної партії США і Всесвітнє антидопінгове агентство.
У статті згадують, що ще у квітні 2007 року в Естонії сайти й сервери у підпорядкуванні уряду, банків і ЗМІ опинилися під кібероблогою, що тривала місяць. У дипломатичному листуванні США, опублікованому WikiLeaks, прибалтійську державу тоді назвали «безпрецедентною жертвою перших у світі кібератак проти національної держави». Окрім Естонії, з країн пострадянського блоку, котрі зазнавали найсерйозніших кіберударів за своїх прозахідних лідерів і критику «навернення Росії до авторитаризму», називають Грузію й Україну.
