Ігор Федик
Останнім часом велика увага української громадськості прикута до подій в Білорусі. І не стільки тому, що це сусідня держава і розвиток ситуації в ній може мати певні наслідки і для України, скільки через дивну появу в гущавині білоруських подій «українського сліду» й активне розкручування теми причетності Української держави до них. Якщо поставити собі запитання, навіщо Білорусі сьогодні нагнітати антиукраїнську істерію і псувати міждержавні відносини, то запитань виникає більше, ніж відповідей. Проте, якщо проаналізувати кожну окремо взяту подію, яка має яскраво виражений антиукраїнський відтінок, то стає очевидним, що за появою «українського сліду» в Білорусі стоїть не хто інший, як її союзник по Союзній державі Росія.
Те, що сьогодні відбувається між Росією і Білоруссю, можна з упевненістю назвати гібридною агресією першої проти другої. Мета цієї агресії – використовуючи політичний та економічний тиск, а також пропаганду максимально дестабілізувати обстановку в країні, а потім – не виключено, направити в Білорусь свої миротворчі сили з тим, щоб «відновити конституційний лад». Про можливість такого розвитку подій сьогодні говорять і білоруські аналітики, і опозиція, а також м’яко натякає й сам рупор Кремля.
Дестабілізуючи обстановку в сусідній державі, Кремль за допомогою своєї пропаганди традиційно покладає вину за це на місцеву опозицію. Однак нещодавно, у причетності до руйнування білоруської стабільності почала звинувачуватись й Україна. Про роль Української держави в білоруських планах Кремля збагнути не важко. По-перше, без України, реалізація цих планів була б вкрай важкою. Адже сама по собі місцева опозиція не є тою «страшилкою», яка може завдати значної шкоди діючому в країні режиму. Проте прив’язування, а потім і ототожнення білоруської опозиції з українськими «праворадикалами», «неонацистами» та окремими кримінальними елементами, а також доповнення цієї картини українськими спецслужбами та провладними політичними силами – це вже зовсім інше. В очах білоруських громадян така картина буде виглядати досить ефектно і дозволить Кремлю одним пострілом вбити двох зайців: дестабілізувати Білорусь і звинуватити в цьому Україну, а також розвинути в білоруському суспільстві українофобію та вбити клин у міждержавні українсько-білоруські відносини.
Поява в Білорусі «українського сліду»
Паралельно з економічним та політичним тиском Росії на Білорусь, кремлівська пропаганда почала готувати білоруське суспільство не тільки до серйозної кризи в двосторонніх відносинах, а й до можливої зміни правлячого в країні режиму. Використовуючи добре відомі та випробувані на російському суспільстві пропагандистські штампи, в інформаційному просторі Білорусі запускається тема, що в країні реалізується сценарій білоруського Майдану. Яскравим прикладом цьому є публікація шеф-редактора одного з пропагандистських підрозділів Кремля – ІА Regnum – Ю.Баранчика «Лукашенко запустил сценарий Майдана, и он это знает», в якій він, зокрема, зазначає таке:
«Цілою серією скоєних протягом останнього року великих зовнішньополітичних і внутрішньополітичних помилок Лукашенко сам, з власної волі й ініціативи, запустив сценарій білоруського Майдану. І він це знає. Якщо протягом останніх двох тижнів березня він не зробить ніяких дій в рамках Союзної держави, то Москва не буде нести одна цей чемодан без ручки і заморозить цей проект до тих пір, поки в Мінську не з’явиться адекватне, відповідаюче національно-державним інтересам республіки керівництво, або ж не напоумиться сам Лукашенко».
Для того щоб продемонструвати білоруському суспільству те, що чекає країну у випадку, якщо керівництво держави так і не «напоумиться», російська пропаганда наводить приклад сусідньої України.
Так, в одному з матеріалів під назвою «Статкевич приступил к отработке украинского сценария на Беларуси», опублікованому на нібито білоруському інтернет-ресурсі «БелВПО», зазначається, зокрема, таке: «Статкевич та інші лідери «демократів» вже приступили до створення політичної сили, об’єднаної націоналістичними принципами на тлі яскраво вираженої русофобії з формуванням бойових загонів молодчиків-націоналістів за відпрацьованим українським сценарієм. І хоча Статкевич ще не дотягує до об’єкту свого наслідування – Дмитра Яроша, але, як то кажуть, лиха біда-початок. Розвиток подальших подій передбачити не важко, достатньо поглянути на сусідку-Україну».
А для того, щоб нагадати тим, хто, не дай Боже, забув про те, хто такі українські націоналісти, з якими порівнюється білоруська опозиція, стаття «БНК – филиал «Правого сектора» на Беларуси» досить яскраво про це нагадує.
Ще одним «шедевром» антиукраїнської пропаганди родом з Білорусі став показаний 6 березня на телеканалі «Білорусь 1» сюжет під назвою «Звонок другу», який мав стати відповіддю влади на триваючі в Білорусі так звані «марші дармоїдів», проте став черговою інформаційною атакою проти України. У 25-хвилинному сюжеті безпосередньо акціям протесту було приділено 12 хвилин, решта часу – прирівнювання мирних демонстрацій в Білорусі до подій в Україні, і виключно в негативному ключі, за яким неважко розгледіти досить відомий почерк кремлівської пропаганди.
Загалом, вкидання в інформаційний простір Білорусі інформації про «український слід» в подіях в країні не є випадковим, а заздалегідь продуманим ходом і підготовкою до подальших практичних кроків в рамках гібридної агресії Росії проти України з використанням білоруського плацдарму.
Made in «запоребрик»
Після інформаційної підготовки в ЗМІ, напередодні масових вуличних акцій протесту, зокрема, так званого «Маршу розгніваних білорусів», який був запланований місцевою опозицією в рамках відзначення «Дня Волі» (25 березня), Кремль розпочав наступний етап інформаційної агресії проти України з білоруського плацдарму, використовуючи все ті ж інформаційні вкидання, а також один зі своїх улюблених методів – провокації.
Так, 20 березня інформаційний простір сколихнула новина про нібито спробу прориву з території України державного кордону Білорусі в районі пункту пропуску «Александровка». Про те, що українська сторона не має до цього інциденту жодного стосунку, того ж дня підтвердили й самі білоруські прикордонники: «З огляду на те, що між пунктами пропуску сторін значна відстань (близько 13 кілометрів), є населений пункт (...), відсутні ознаки порушення державного кордону, стверджувати, що затриманий автомобіль прибув з території України, не є можливим».
Також слід звернути увагу на те, що за дивним збігом обставин, «прорив» українсько-білоруського кордону чомусь «відбувся» саме в період проведення в Білорусі масових протестних акцій. Досить дивним є й те, що «диверсанти» в автомобілі, начиненому зброєю, після пересікання кордону, чомусь поїхали прямо до білоруського прикордонного пункту, а не розчинились в гущі білоруських лісів.
Звідси випливає, що основним завданням цих «диверсантів» було не проникнення в Білорусь для подальшої підривної роботи там, а створення резонансу в її інформаційному просторі для подальшого звинувачення України в дестабілізації обстановки в сусідній державі. Тобто саме те, що сьогодні потрібне Кремлю.
Далі, 21 березня Олександр Лукашенко звинуватив Україну в підготовці бойовиків для дестабілізації обстановки в Білорусі. Коментуючи цю подію, білоруські спецслужби заявили про наявність в них інформації про плани стосовно перекидання в Білорусь наступних бойовиків із України, зокрема, послідовників УНА-УНСО, з якими «Білий легіон» (білоруська незареєстрована спортивно-патріотична організація) тісно співпрацює ще з 90-х років, а також про інших осіб, які брали участь в бойових діях на сході України у складі націоналістичних формувань. Для підтвердження своїх слів, ними було продемонстровано вилучену у «бойовиків» «Білого легіону» різну атрибутику батальйону «Азов» та організації УНА-УНСО.
В той же час слід нагадати, що ця провокація нагадуж, як дві каплі води, постановочне шоу із затриманням українських диверсантів в Криму, яке російське ФСБ організувало в листопаді минулого року. Тоді на змонтованих кадрах російські силовики продемонстрували візитки «Правого сектора», а також зброю, яку нібито знайшли в приміщенні, де міг проживати один із затриманих.
У свою чергу, для отримання від білоруської сторони офіційних доказів наявності на території України таборів підготовки бойовиків, про які заявляв Лукашенко, Служба безпеки України 22 березня направила до правоохоронних органів Білорусі відповідний офіційний запит. Однак досі відповіді від білоруських колег СБУ так і не отримала.
Звідси напрошується простий висновок, а саме: що в білоруських і кримських провокацій одні й ті ж режисери. А відсутність офіційної відповіді білоруських правоохоронних органів на запит СБУ, тільки його підтверджують.
Хрестоматійною із так званих російських інформаційних вкидань є нібито переписка заступника МЗС України С.Кислиці і народного депутата від БПП О.Гончаренка. Зокрема, напередодні самого «Маршу розгніваних», 24 березня на 3-му за рейтингом у Білорусі блозі MINSK.BY було розміщено матеріал під назвою «Украинские радикалы прибывают на Минский Майдан», в якому демонструвались скріншоти зазначеного листування.
Цікаво, що обліковий запис, під яким цей матеріал був розміщений на обох ресурсах, був створений того ж дня, тобто спеціально під це конкретне завдання. Як і годиться подібним фейкам, цей «шедевр» розповсюдився в інтернеті з формулюванням типу «в мережі з’явилась інформація про… (далі – по тексту)» без конкретного авторства і пояснення джерела його походження. При цьому ресурс «БелВПО» пішов ще далі, назвавши фейкову інформацію «даними білоруського КГБ».
Особливої уваги також заслуговують й окремі «білоруські» сайти, на яких розміщуються публікації антиукраїнського змісту. Як, на приклад, вже відомий нам «БелВПО». Його автори називають себе «групою однодумців, офіцерів запасу (у відставці) Білоруського військового округу і Збройних сил», однак чимало їхніх публікацій чомусь перенасичені антиукраїнською пропагандою, розпалюванням міжнаціональної ворожнечі і спробою нав’язування ідей так званого «русского мира».
Все стає на свої місця, коли встановлюєш походження таких «білоруських» інтернет-ресурсів. Зокрема, в результаті вивчення дампу електронної пошти та проведення додаткового OSINT-розслідування стосовно ресурсу «БелВПО» активістами Українського Кіберальянсу було встановлено, що цей ресурс фізично перебуває в російському Санкт-Петербурзі і є одним з основних партнерів білорусько- та українофобського інформаційного проекту «Імперія», створеного і керованого вищезгаданим шеф-редактором ІА Regnum Ю.Баранчиком.
Дивіденди Кремля
Для того, щоб вкотре переконатись, що за прикладами інформаційних атак проти України стоїть рука не Мінська, а Москви, можна також проаналізувати й вигоди, які вона від них отримає.
По-перше, внаслідок активної антиукраїнської пропаганди, розпалювання міжнаціональної ворожнечі і спроб нав’язати в Білорусі ідеї «русского мира», Кремль отримує дивіденди у вигляді закоренілої фобії білорусів не тільки до України, а й до всього українського на зразок тої, яку сьогодні можна спостерігати в самій Росії.
По-друге, інформаційними вкиданнями про причетність до подій в Білорусі українських праворадикальних організацій, спецслужб, наявність на території України баз для підготовки бойовиків, Кремль намагається сформувати в білоруському суспільстві образ України-агресора, зацікавленої в дестабілізації обстановки в сусідній державі. Вже сьогодні російська пропаганда називає Білорусь «полігоном для Сил спецоперацій ЗСУ».
По-третє, активним використанням у своїх фейках теми українських націоналістичних організацій, кремлівська пропаганда вкотре намагається нав’язати білорусам (і не тільки) думку про те, що Україна – це фашистсько-неонацистське державне утворення, яке живе ідеями і керується виключно принципами Гітлера та Муссоліні. Розрахунок Кремля тут зрозумілий: на пострадянське суспільство Білорусі, фрази типу «хунта», «фашисти», «Бандера», «Правий сектор» діють майже гіпнотично.
По-четверте, інформаційні вкидання про групи бойовиків, які нібито скеровуються до Білорусі співробітниками державних установ України та членами пропрезидентської політичної сили, очевидно, спрямовані на погіршення українсько-білоруських відносин на найвищому рівні.
По-п’яте, на сьогодні по всьому західному кордоні України Кремль створює своєрідний ланцюг нестабільності і антиукраїнські провокації з Білорусі є одною з його основних ланок. Так, ні для кого на сьогодні не є таємницею, що за іншими ланками цього ланцюга – антиукраїнськими провокаціями в Польщі, як і за антипольськими – в Україні, заявами угорських політиків щодо автономії для меншин за кордоном – стоять «ковалі» з Кремля. Завданням такого ланцюга нестабільності є демонстрація того, що Україна – це конфліктна держава, яка не може спокійно жити зі своїми сусідами. З огляду на це, не виключено, що подібні конфліктні ситуації можуть виникнути й з іншими сусідами України.
По-шосте, не слід виключати, що створюючи та нарощуючи «доказову базу» причетності України до дестабілізації обстановки в Білорусі, Росія таким чином готує передумови для майбутнього можливого захисту братської держави від агресивних посягань «київської хунти».
Підсумовуючи все вищесказане можна з упевненістю сказати лише одне: як показує практика, Росія на досягнутому не зупиниться. Очевидно, що сьогодні в Кремлі питанню активного використання Білорусі для агресії проти України надане зелене світло. З огляду на це в подальшому слід очікувати лише посилення антиукраїнських провокацій з використанням білоруського плацдарму. Особливо загрозливим може бути період напередодні спільних російсько-білоруських військових навчань «Захід-2017», які заплановані на осінь цього року і навколо яких вже сьогодні є багато шуму.
Ігор Федик, оглядач Defense Express
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
