Доступність посилання

Назміє Асанова: «Стільки прожила, а до Криму так і не повернулася»


Назміє Асанова

Напередодні 73-ї річниці початку геноциду кримськотатарського народу редакція Крим.Реалії публікує спогади свідків депортації кримських татар. Одна з них – мати-героїня Назміє Асанова – зізнається: за своє довге життя їй так і не вдалося повернутися на історичну батьківщину.

«Коли нас виселяли, місцеві жителі просто стояли й дивилися, – згадує депортована з Криму. – Ще два солдати просили шістьох баранчиків. За те, що не дали, відповіли: вас стріляти треба. А в нас не було баранчиків».

Назмі Асанова майже сорок років живе в селищі Новоолексіївка в Херсонській області, що межує з анексованим Росією Кримом. Про страшні події 1944 року їй нагадують не тільки тяжкі спогади й виписки з архівних документів, а й офіційне посвідчення депортованої за національною ознакою.

Посвідчення Назміє Асанової про депортацію за національною ознакою
Посвідчення Назміє Асанової про депортацію за національною ознакою

Однак повернутися на батьківщину – до Криму – Назміє так і не вдалося. У 90 років вона з гіркотою зізнається: «стільки прожила, а до Криму так і не повернулася». Окрім того, жінка каже, що батьківський будинок на півострові її сім'ї так і не повернули, не дали й земельної ділянки, на яку вона претендувала.

– Я народилась у Криму, в Бахчисарайському районі. П'ятого січня 1927 року, але в паспорті був вказаний 1928 рік. У сім'ї нас було шестеро дітей. У нас батько дуже грамотний був, до депортації в Сімферополі працював на заводі, а в Бахчисараї був головою сільради.

Одного разу серед ночі, о 12 годині, прийшли два солдати зі зброєю, грубо сказали: збирайтеся, йдіть на цвинтар

Одного разу серед ночі, о 12 годині, прийшли два солдати зі зброєю, грубо сказали: збирайтеся, йдіть на цвинтар. Вивели з дому: без нічого, без продуктів, без одягу. Нічого в руках немає. І ми йшли, прийшли на кладовище, нікого не було. Потім під ранок бачимо – люди йдуть із вузликами на станцію, і нас туди повели. А я була спритна, швиденько повернулася додому й узяла в пакетик, що змогла – борошно, квасолю, годинник, одну сукню свою, туфельки – і прибігла знову на станцію.

Назміє Асанова
Назміє Асанова

У потязі їхали в основному діти, люди похилого віку. Їхали довго й дуже важко. Старі люди вмирали, наша бабуся померла, і її тіло залишили на якійсь станції, ніхто не знає. Мати була вагітною.

І ось потрапили до Середньої Азії, до Узбекистану. Жили в бараках, людей дуже багато, на підлозі – і солома, і скотина, і люди. Було дуже важке життя. Голод, люди опухали від голоду, помирали, мати, звісно, втратила дитину, від голоду не змогла годувати – і помер мій молодший брат. Хлопчик народився, поховали. Батько захворів і помер у лікарні.

Старі люди вмирали, наша бабуся померла, і її тіло залишили на якійсь станції, ніхто не знає. Мати була вагітною

Була комендантська година, а я за 30 кілометрів ходила, провідувала батька. Сама продала туфельки, годинник обміняла на якісь коржики, які були приготовлені з відходів... Батька поховали.

Коли мені було 14 років, я працювала серед чоловіків, копала окопи, щоб прогодувати своїх сестер, тому що я була старшою. Ось так ми й жили в Узбекистані, ледве вижили. Потім вийшла заміж, народила, але був голод, харчування й молока немає – і дитину втратила. Троє дітей у мене загинули, тому що були дуже важкі часи. Дев'ятьох дітей я народила.

2009 року Назміє Асанова отримала почесне звання «Мати-героїня»
2009 року Назміє Асанова отримала почесне звання «Мати-героїня»

1975 року ми хотіли потрапити до Криму, але нас не прописували, виселяли звідти, не дозволяли купувати будинок. Ми їздили, дивилися на рідну домівку, хотіли залишитися там. 1976-го приїхали до Новоолексіївки й жили рік без прописки, купили будинок і відтоді залишилися тут.

Я завжди говорила, що я прожила стільки і так і не повернулася до Криму. Я дуже хотіла, щоб нам повернули наш будинок батьківський, щоб я там жила. І за стільки років, мені 90 років, нічого не дали, ділянки не дали, я дуже ображена за це, – зізнається Назміє Асанова.

XS
SM
MD
LG