Доступність посилання

Європа скасувала українцям візи, і в Криму це викликало неймовірне збудження. Ці недавні російські піддані поставилися до витівки європейців куди болісніше, ніж росіяни, так би мовити, традиційні. Кримчани ще не зовсім звикли, як це – бути виключеними з-поміж цивілізованих народів, якими себе давно і звично вважають росіяни. Вони раптом відчули, як може приємно бути українцем.

Цим кримчанам втовкмачують, що і з візами цілком непогано і що українці настільки зубожіли, що ніякої Європи їм не потрібно, і що в самій Європі їх ніким, окрім як двірниками, не бажають бачити – і кримчани кивають, погоджуючись. А потім згадують, що, слава богу, не порвали свої українські паспорти, а заховали. І уявляють, яке, напевно, це приємне відчуття – без жодних черг під посольствами, без пояснень навіщо, взяти і в'їхати, скажімо, до Польщі або влетіти до Відня. По-сусідськи, по-дружньому, уникнувши перевірок і підозр. По-людськи, без принижень. Урешті-решт, це просто зручно.

Зараз у відповідних українських держустановах наплив кримчан. Вони масово роблять собі біометричні паспорти

І тому зараз у відповідних українських держустановах наплив кримчан. Вони масово роблять собі біометричні паспорти. Тут вони виступають повноцінними громадянами, які страждають у окупації. Вони в своєму праві. І при тому кожен другий з них на рідному півострові або завуч у школі, або співробітник російської податкової, або добровільний мережевий стукач. Або навіть депутат «держради».

Проміжний стан Криму, коли на нього претендують відразу дві столиці, породжує у кримчанах деякі риси представників малих націй – лагідність, незлобивість, пристосовність, приземленість. Часто, так би мовити, моральну амбівалентність. Сусіднім, імперським і гордим народам, вони здаються безпринципними. Здається, вони завжди готові зрадити, взяти корм з руки ворога. Ілюстрацією може служити Швейк, солдат імперії, чех, який не розуміє високих цілей, чи то тупак, то чи мудрець. Але він завжди виживе, при будь-якому керівництві.

І ось кримчани стають такими ж. Вони і бояться Києва і Москви, і трохи люблять їх, готові виявити і відданість, і ненависть до них. Вони хочуть і російських пенсій, і вільно їздити до Європи. У Криму ніколи не зізнаються в любові до українського шоколаду, а в Києві – у членстві в «Єдиній Росії». Будуть приховувати і те, й інше. Ніколи не будуть задоволені, але в кожному положенні знайдуть хороші сторони.

Іван Ампілогов, російський письменник, кримчанин, учасник АТО

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG