Він малює Крим таким, яким зберіг його в пам'яті: ночі, походи, цикади, місячне світло, на цьому тлі – пам'ятки давніх культур. До анексії Сергій Бурбело часто вибирався на півострів з рідного міста – Дніпра. Тепер український художник пише з пам'яті, свідомо виключаючи зайві деталі і концентруючись на історії і настрої. Над серією Qirim Бурбело почав працювати в 2013 році. Поки він не бачить її кінця, але розуміє – за три роки змінилося і життя, і мета його творінь.
– Назва серії – це відсилання до кримськотатарської мови?
– Так, адже зараз як ніколи потрібна підтримка нашим братам – кримським татарам. Я вважаю, що кожен має на своєму місці боротися з проблемою анексії, окупації. Я це роблю як художник, політик має робити це на політичному рівні, військовий – на своєму, але всі маємо спільно говорити про проблему, адже вона забувається.
– Чому місцем для ваших подорожей і натхнення був обраний Крим?
– Як каже мій друг-поет, «коли ти хоч раз відвідуєш Крим, ти залишаєш там частку душі, тобі хочеться по неї постійно повертатися». Це по-іншому не пояснити. Власне, про що і серія – це дуже багата на історію земля, але люди цього не усвідомлюють, може тому йде за неї слабка боротьба. Може, звикли до Криму як до ПБК – Ялта, пляж, повалятися там. Але насправді тут все дуже глибоко. Кожна картина серії названа топонімом (справжньою назвою), тому що ніяким там «русскім міром» не пахло ніколи і зараз не пахне абсолютно.
Коли ти хоч раз відвідуєш Крим, ти залишаєш там частку душі
– Остання картина написана вже в 2017 році. Як змінювалося ваше відчуття серії за цей період – останні чотири роки?
– Я розумів – і мені деякі люди говорили, – що я передбачив або передбачав події. Деяким людям серія здається похмурою саме через події, але я пояснюю, що це не морок, а романтика кримської ночі – так я її починав. Тепер акценти і сприймання змістилися. Остання виставка в Києві була оформлена колючим дротом. Ця інсталяція – як якийсь символ зовнішньої і внутрішньої анексії: нам важко увійти в простір, оточений дротом, а тим людям, які залишилися всередині, важко там перебувати – утиски і тиск на кримських татар, ніякої свободи слова, постійні арешти...
На кожній моїй виставці роботи продовжують додаватися. Проект зростає, є плани, задумки. Зараз вони зміщуються в більш, може, абстрактну сторону – мені цікаво заглибитися в печери, зображати їхній інтер'єр.
– Як вдається з пам'яті, не бачачи об'єкти, перенести їх на полотно?
– Головне – передати відчуття, емоцію, духовність, особливий стан. Це все в тобі, і ти це висловлюєш. У мене залишилися і замальовки, і фотографії, які я робив, але це вторинне – я намагаюся прибрати все зайве. Там залишається земля, небо і те, що було зроблене людьми.
– Коли Україна знову побачить ваш Qirim на виставці?
– Є домовленість, що виставка в новому форматі буде виставлена в Кримському домі (Київ) восени, якщо все буде добре. У перший раз, коли я робив там виставку, була романтична історія: ми приглушали світло, включали звуки цикад і наповнювали кімнату туманом. Це занурювало в атмосферу, люди не хотіли йти і ми продовжували виставку – вона була два місяці. І були дуже хороші відгуки.
– Є бажання повторити виставку саме в такому форматі в Кримському домі?
– Можна поєднати: показати і реальну історію з колючим дротом – коли ми бачимо прекрасне, але щось заважає нам туди підійти, і романтичний формат.
