22 квітня ‒ особлива дата в українській військовій історії. У цей день в 1918 році війська Петра Болбочана прорвали більшовицькі укріплення на Чонгарі й рушили на звільнення Криму. До 99-річчя однієї з найвидатніших кампаній Української революції пропоную вашій увазі цикл «Забута перемога». Цього разу йтиметься про захоплення і залишення Бахчисарая.
З попереднім матеріалом циклу «Забута перемога» можна ознайомитися тут.
Підготовка до подальшого наступу на Севастополь почалася з чергового українсько-німецького інциденту. Повернувшись після полудня 24 квітня через міську думу на залізничний вокзал, Петро Болбочан застав там німецьких представників, які від імені свого керівництва вимагали негайного припинення всіх наступальних операцій, погрожуючи в іншому випадку силою затримати українські війська. Не наважившись на відкрите протистояння, командувач Кримської групи дав німцям згоду на припинення операцій до моменту прибуття до Сімферополя особисто Роберта Коша, на переговори з яким сподівався. Одночасно він віддав таємний наказ Всеволоду Петріву незважаючи ні на що продовжувати рух гірськими стежками на Бахчисарай, а наявну в столиці Криму піхоту посадив на автомобілі. Як писав про це Борис Монкевич:
«У той час група мала багато авто, і до того отримала ще їх достатньо в Сімферополі, так що сміливо могла взяти до тисячі людей і кинути їх у будь-якому напрямку. Окрім того, на буксир взяті гірські гармати, які саме були придатні для операцій у цій місцевості. Кіннота групи, посилена добровольцями, мала до півтори тисячі шабель. Таким чином, посилена піхотою на авто, гарматами і бронемашинами кіннота була б здатною до самостійного продовження операції до того моменту, коли прибуде генерал Кош».
Німці заблокували шляхи і вимагали, щоб жоден з українських підрозділів, розташованих у Сімферополі, не залишав місто
Але не так сталося. Німці заблокували шляхи і вимагали, щоб жоден з українських підрозділів, розташованих у Сімферополі, не залишав місто. Більше того, німецька варта була виставлена біля українських автомобілів, зірвавши плани Болбочана кинути мотопіхоту на допомогу кінноті. Увечері до кримської столиці прибув Кош зі своєю 15-ю дивізією ландвера, і ця подія здалася Генштабу в Берліні настільки важливою, що про неї повідомили іноземних журналістів, і наступного дня про прибуття Коша написала «The New York Times». Всупереч очікуванням Болбочана, німецький генерал відразу зажадав від українців залишити місто, посилаючись на те, що Брестський мир нічого не говорить про приналежність Криму Україні. Переговори були призначені на наступний день, а поки кайзерівські війська почали повільно займати урядові будівлі Сімферополя, а Кримська група ‒ відходити до залізничного вокзалу. Таким чином, на севастопольському напрямку вільно продовжували діяти лише кавалерійські загони Петріва та бронепотяг Павла Шандрука з піхотним прикриттям, що також встигнув залишити столицю.
Вранці 25 квітня українські війська здобули ще кілька перемог, як виявилося згодом ‒ останніх
Тим часом передовий 53-й піхотний полк ландвера виступив із Сімферополя, досягнув станції Булганак (нині ‒ Чистенька), де був контратакований більшовиками, атаку відбив, але змушений був зупинитися до наступного дня.
Вранці 25 квітня українські війська здобули ще кілька перемог, як виявилося згодом ‒ останніх. Зі спогадів Шандрука:
«Я був здивований, коли отаман Болбочан наказав мені не просуватися далі, проте дозволити німецькому бронепотягу пройти, а потім повернутися до Сімферополя. Німецький бронепотяг пройшов повз нас на світанку в напрямку на південь, але не досягнув станції Альма через сильний артилерійський вогонь «червоних» як з бронепотягу, так і з польових позицій. Командир німецького бронепотягу обер-лейтенант Шмідт (я зустрів його знову в 1944 році, він був майор у відставці й німецький комендант в місті Скирнивіце в Польщі) попросив допомоги. Я наказав виступити, і обидва наші потяги змусили більшовиків відступити».
Скориставшись нагодою, кінний кримсько-український загін сотника Андрієнка за підтримки бронепотягів раптовим наскоком захопив Бахчисарай. Туди ж був переправлений і Волонтерський курінь 2-го Запорозького полку, який, очевидно, розмістився на бронепотязі. Никифор Авраменко згадував:
Скориставшись нагодою, кінний кримсько-український загін сотника Андрієнка за підтримки бронепотягів раптовим наскоком захопив Бахчисарай
«Колишня столиця кримських ханів була брудним містечком з вузькими вулицями. Ханський палац ‒ широкий присадкуватий будинок, критий черепицею, з маленькими вікнами, посеред красивого саду. Можна було милуватися дивовижними малюнками художнього різьблення... Я бачив з гір Чорне море, що в ту пору непомітною смугою відділяється від горизонту. Ще півтори години маршу відкриє внизу чудове кримське узбережжя».
Паралельно розвивався наступ на півдні. Передові загони Петріва досягли села Черкез-Кермен (нині не існує) під самим Севастополем, відділ бронеавтомобілів «Пежо», які нарешті забрали з Джанкоя, доїхав до села Шуми (нині ‒ Верхня Кутузівка), а 4-а гайдамацька сотня захопила склад зброї в Козьмо-Даміанівському монастирі, паралельно розігнавши його російських захисників. Ось як про це писав Петрів:
«З Козьмодемьянська прийшов цілий віз рушниць і два кулемети... При захоплені Козьмодемьянська 4-а сотня без всякого наказу роззброїла і розігнала на всі чотири сторони якийсь російський офіцерський загін, який був там... З возом і донесеннями приїхала татарсько-українська варта і з десяток провідників без зброї «для приєднання до інших татарських частин під нагляд», як писав начальник «Козьмодем'янського» відділу, скаржачись разом з тим на те, що не може впоратися з 4-ю сотнею, яка рішуче не слухає наказів не зачіпати «антибільшовицької» організації. Пишу у відповідь, що боротьба нами ведеться поки в площині швидше національній, ніж соціальній, а тому всі російські формування на території, зайнятій полком, мали бути роззброєні та розігнані, якщо немає можливості їх інтернувати».
Але на цьому успіхи закінчилися. Відрізаний від головних сил у Сімферополі і відчуваючи нестачу патронів і палива, бронепотяг Шандрука з доданими йому силами того ж 24 квітня отримали наказ повернутися з Бахчисарая до столиці. Кіннота Андрієнка, з огляду на різку зміну ситуації, також залишила місто. Монкевич перебував у розпачі:
Місцеве гірське населення плакало, дивлячись на поворот українського війська, і ховалося із сім'ями в горах, боячись помсти більшовиків»Борис Монкевич
«Тим часом повернулися бронепотяги з Бахчисарая, гарнізон яких з жаром розповідав про успішні бої з ворогом, про зустріч з ентузіазмом наших військ населенням, яке допомагало армії, чим тільки могло, і робило це з великою охотою. Відділ збільшився в кілька разів. Кожен бронепотяг на позиції мав у своєму розпорядженні по декілька сотень добровольців-татар, які щиро допомагали українській армії... Беручи це до уваги, сміливо можна було розраховувати на успішні операції українських військ проти Севастополя й одночасно проти Ялти. Розповідали про той розпач, який огорнув населення, коли воно дізналося, що бронепотяги відходять назад до Сімферополя і залишають їх. Боляче було дивитися на їхнє горе, коли вони дізналися, що більшовики готуються вести контрнаступ на Сімферополь. Зрозуміло було, що з відходом бронепотягів населенню самому не під силу буде впоратися з цим наступом. Кіннота в цей час вела запеклий бій із ворогом в напрямку Ялти з успіхом на нашому боці, але відступ бронепотягів і відділу піхоти, який був біля бронепотягу, погіршив її становище. Місцеве гірське населення плакало, дивлячись на поворот українського війська, і ховалося із сім'ями в горах, боячись помсти більшовиків».
Але німці не зайняли кинутий українцями Бахчисарай, а зосередили свої сили в Сімферополі. В результаті більшовики не тільки змогли відновити свій контроль над тією місцевістю, а й до 26 квітня розгорнути контрнаступ до Базарчика (нині ‒ Поштове).
Там, у долині річки Альма, через яку проходить єдиний зручний шлях із Сімферополя на Бахчисарай, почали збиратися залишки розбитих на півночі «червоних» частин і прибуло з Севастополя підкріплення ‒ загалом понад 10 загонів кількістю близько 3 тис. бійців з бронемашинами і декількома десятками кулеметів. Під загальним керівництвом військового комісара Юрія Гавена більшовики створили на Альмі укріплений рубіж, який німці не поспішали атакувати.
«Українська» проблема для Коша була значно важливішою, ніж «більшовицька».
Початок серії публікацій тут.
