Як дипломати показують українську культуру в Німеччині

Берлін – «Україна? А де це? Це частина Росії?» Такі запитання в багатьох європейських країнах починають відходити в минуле. Так, Україна ще й надалі асоціюється з війною й бідністю. Але також і з відкриттями у сфері високої культури – концертами українських оперних солістів, роботою диригентів, виступами естрадних колективів. Тепер Україна – це країна, звідки родом сучасні композитори – Валентин Сильвестров і Мирослав Скорик, це – батьківщина диригентки Баварської опери Оксани Линів, визнаної серед найкращих у жанрі класичної музики в Європі. Як їм вдається змінювати сприйняття світом України?

Солістка Віденської опери Валерія Лук’янець, диригенти Роман Кофман чи Кирило Карабиць відомі в Європі вже давно. Але те, що в Україні є не лише виконавці, а й композитори, і власна музична традиція старому континенту ще треба відкрити.

Коли Оксану Линів, донедавна диригентку Баварської опери, а нині опери Ґраца, в численних інтерв’ю запитують, як європейці сприймають українську музику, вона відповідає, що її не можуть будь-як сприймати, оскільки про неї тут не знають. Адже те, що ми самі про себе знаємо, каже Оксана, ще не означає, ніби про нас так само знають інші: ми свої шедеври ніде не виконуємо, ніде про них не розповідаємо і не рекламуємо.

Після того, як Оксана Линів записала симфонічні твори Бориса Лятошинського для баварського радіо й поставила в програму в Мюнхені твір Мирослава Скорика, про неї заговорили як про людину, котра просуває українську класичну музику за кордоном.

Для ознайомлення з культурою України потрібна інституція на зразок Гете-інституту

Просування української культури, її пропаганда не повинні бути справою лише самих її представників чи окремих волонтерів. Цю справу інституційно має підтримувати держава, вважає колишній депутат Бундестагу, представниця Партії «Зелені/90» у комітеті «Східного партнерства» Віола фон Крамон.

«Україна має всі підстави для того, щоб демонструвати власну культуру й мистецтво. І не лише з метою відокремлення від Росії, а й щоб висунути на перший план українське мистецтво», – каже Віола фон Крамон.

Вона повинна мати власні структури для підтримки культури. В цьому напрямку необхідно багато працювати, оскільки, як і досі, приваблювати глядачів і відвідувачів на добре фінансований російський захід простіше, ніж, скажімо, заповнити українську культурну нішу. В такій ситуації потрібні стратегічні рішення», – переконана німецький політик.

Такою установою, на думку Віоли фон Крамон, мала би бути установа культури, подібна до Ґете-інституту в Німеччині. А поки поява її в Україні лише готується, місію носія культури здійснює українське посольство. На запрошення цієї дипломатичної місії в Берліні побувало чимало мистецьких колективів і окремих виконавців. Зокрема дитячий хор із Києва «Веснівка», який виступив у німецькій столиці й Ерфурті в кафедральних соборах – із церковною музикою, творами українських композиторів, щедрівками й «купальським циклом». Парафіяни й пересічні відвідувачі слухали його спів, затамувавши подих. Вони й досі з захопленням згадують ці незвичайні концерти, а німецькі ЗМІ писали, що колектив «якнайдостойніше представив Україну на міжнародній сцені».

За світовим трендом заходьте до посольства

Дружина посла України в Німеччині Світлана Мельник навіть своє членство в Міжнародному жіночому дипломатичному клубі використовує для ознайомлення іноземних жінок-дипломатів, дружин послів із українською культурою. Відповідно до їхнього статусу були організовані великодні зустрічі з художницею Олею Рондяк, з її оновленою виставкою «Вінок». Твори цієї колекції – результат пережитих емоцій під час Революції гідності. Пані Мельник у розмові з Радіо Свобода пояснила, що метою цього заходу було показати нову Україну.

«Такий клуб у Берліні охоплює здебільшого дружин послів, які були запрошені до нас у резиденцію для презентації великодніх традицій. Тож ми із задоволенням показали гостям наш великодній кошик, писанки, а також колекцію митця Олі Рондяк, яка спеціально для цього заходу привезла свої роботи, присвячені темі вінка як символу нашого патріотизму і нової України», – розповіла Світлана Мельник.

Зустріч із українською художницею Олею Рондяк, яка вкладає у свої роботи частинку власної історії, вразила високопоставлених гостей. Вони були розчулені і здивовані, адже доля художниці відображає досі для них невідому трагічну історію українства у ХХ столітті – розповіли у посольстві.

Нещодавно в резиденції посла відбулося ще одне дійство – показ сучасних дизайнерських вишиванок у супроводі української музики, з частуванням національними стравами.

«Мені дуже подобається. Нагадує наше баварське вбрання дирндль, яке нині дуже популярне. У таку сукню я б, напевно, теж убралася. І чоловік у вишиванці – теж має надзвичайно цікавий вигляд. Але мені подобається вишита червона сукня», – ділиться враженнями німецька гостя.

«Я прийшла сюди, оскільки взагалі не знайома з українською культурою й українським убранням. Для мене це дуже красивий досвід і навіть спогади, оскільки мій батько – румун, і такі схожі орнаменти вже бачила. Але зараз я хочу дізнатися, що означають ці візерунки в Україні», – говорить дружина посла Індонезії.

«Я чула, що українське національне вбрання дуже барвисте й яскраве. Нині воно стало трендом у цілому світі. Такі стародавні традиції в сучасному виконанні – це стиль, який можливо модернізувати, щоб носити щодня, бо він поза часом. Мені це так подобається, що я неодмінно придбаю щось для себе», – зізнається молода жінка з Філіппін.

Має бути стратегія закордонної політики культури

Організатори таких знайомств із Україною, своєрідним куратором яких є посольство України в Німеччині, намагаються показати багатство й різноманіття її культури, поєднуючи, приміром, класику, сучасну естраду чи навіть зустрічі з представниками красного письменства з народними традиціями. Скажімо, концерт співачки Тіни Кароль відбувався в День вишиванки, а «посиденьки» українських учасників різноманітних заходів із німецькими гостями неодмінно закінчуються частуванням української кухні.

Безпосередні зустрічі українських митців із пересічними німецькими громадянами, «слово» музики, пісні, театру, як можна переконатися за результатами культурно-мистецьких заходів і в столиці Німеччини, і в інших її містах, дають для знайомства з українською культурою, історією, сучасністю значно більше, ніж будь-які політичні дебати. А невдовзі в Україні й Німеччині розпочинається рік мов – української й німецької, який триватиме з вересня 2017 до червня 2018 року. Тож попереду – нові зустрічі, знайомства й відкриття.