Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Півстоліття тому в історії кримськотатарського народу відбувалися надзвичайно значущі події. Можна сказати без перебільшення, що в цей час вирішувалася доля цілого народу. 5 вересня 1967 року був ухвалений Указ вищого органу влади «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму», який на довгі роки визначив становище народу-вигнанця. Крим.Реалії продовжують згадувати історію підготовки й ухвалення цього документа (попередню частину читайте тут, початок ‒ тут).

Ось що означає бути у вигнанні, на засланні, бути безправним. Не маєш права відкрито визнати свою національну приналежність, не маєш права вимагати своєї батьківщини ‒ Криму
Муаррем Мартинов

У своїй заяві до делегатів ХХІІІ з'їзду Муаррем Мартинов описує репресії щодо активістів національного руху кримськотатарського народу, а також процес свого вигнання з партії: «Те, що твориться в місті Бекабаді та його районах, немає сил і можливостей описати. І в інших містах і областях Узбекистану щодо кримських татар кояться такі ж неподобства, нехтування елементарними людськими правами щодо кримськотатарського народу... Ось що означає бути у вигнанні, на засланні, бути безправним. Не маєш права відкрито визнати свою національну приналежність, не маєш права жити там, де жили твої діди й прадіди, не маєш права жити там, де ти народився, не маєш права вимагати своєї батьківщини ‒ Криму. Якщо ж ти вимагаєш свої права, то тебе садять до в'язниці, карають, переслідують і т.д. Як би не намагалися радянські й партійні керівники Узбекистану закрити рот кримським татарам шляхом репресій, арештів, тюремних ув'язнень, вигнань з партії, відмов у прийомі в члени КПРС, звільнень з роботи і т.д. ‒ усі ці заходи нагадують похмурі часи культу особи, але ніякі сили не зможуть підірвати впевненість народу в правоті, бо народ знає й вірить, що ленінська національна політика восторжествує».

Із заяви Муаррема Мартинова
Із заяви Муаррема Мартинова

Свого листа старий комуніст Муаррем Мартинов закінчує висловленням сподівання, що делегати з'їзду виправлять помилки своїх попередників у партії, реабілітують кримськотатарський народ і повернуть його на батьківщину, що дозволить «компактно поселити кримських татар у рідному Криму».

Відповіддю влади на цей лист комуніста c 35-річним стажем були нові репресії щодо Мартинова та його співвітчизників...

Про розмах репресій і про те, за які «злочини» судили кримських татар у цей період, красномовно свідчить лише один з численних документів такого типу, що зберігся в підготованих до Указу матеріалах. Це ‒ відповідь Прокуратури СРСР Президії Верховної Ради СРСР у зв'язку з подіями, що відбулися в квітні 1967 року в узбецькому Андижані. Документ зберігається в Державному архіві Російської Федерації в Москві (фонд 7523, Верховна Рада СРСР).

ПРИЙМАЛЬНЯ ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ СРСР

Ваш №К-57 від 1 серпня 1967 р.

Повідомляю, що скарга Халілової Ш. та інших осіб перевірена.

Встановлене наступне.

22 квітня 1967 року в місті Андижані на проспекті Навої зібралася група осіб, які проживають в Андижанській та Ферганській областях Узбецької РСР, і організувала ходу до пам'ятника В.І.Леніна.

Попереду йшли жінки й діти з вінками, на які були прикріплені стрічки з написами: «Володимиру Іллічу Леніну від вигнаних кримських татар».

Працівники міліції та дружинники попередили присутніх про те, що з такими написами не можна покладати вінки до пам'ятника В.І.Леніна, а коли з натовпу почали лунати образи й нецензурна лайка ‒ перегородили шлях до пам'ятника.

Від натовпу відділилися Веліуллаєв А.М., Абдулджемілов Ф.І., Гулієв П.І. і Ходжаєва У.С., які намагалися відштовхнути працівників міліції і дружинників і дати можливість натовпу пройти до пам'ятника.

При цьому Веліуллаєв завдав удари працівникам міліції Максудову й Абдулаєву, заподіявши їм легкі тілесні ушкодження.

Абдулджемілов і Гулієв завдавали удари начальнику міського відділу міліції Камбарову, а Ходжаєва вкусила його.

Поряд з ними ображав і застосовував насильство відносно до дружинників і працівників міліції учень професійно-технічного училища Аблязіз В., 1950 року народження.

За активну участь в діях, які порушують громадський порядок, насильство відносно до працівників міліції і дружинників, Веліуллаєв, Абдулджемілов і Гулієв засуджені до 3 років позбавлення волі кожен, Аблязіз ‒ до 6 місяців позбавлення волі, а Ходжаєва ‒ до 3 років позбавлення волі умовно.

Винність зазначених осіб встановлена і підстав до постановки питання про опротестування вироків немає.

НАЧАЛЬНИК ВІДДІЛУ НАГЛЯДУ ЗА РОЗГЛЯДОМ У СУДАХ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Державний радник юстиції I класу (ПІДПИС) П.КУДРЯВЦЕВ

Це ‒ лише мала дещиця підготовлених матеріалів, що демонструють владну політичну «кухню», аргументацію влади, яка будь-якими способами намагалася утримати кримських татар у місцях вигнання.

При таких ідейних посилках основне для національного руху кримськотатарського народу і, мабуть, найсуттєвіше для влади питання відновлення кримськотатарської автономії визнавалося «безпредметним»

Цілком зрозуміло, що при таких ідейних посилках основне для національного руху кримськотатарського народу і, мабуть, найсуттєвіше для влади питання відновлення кримськотатарської автономії визнавалося «безпредметним». У довідці «До питання про утворення національної автономії в Криму і повернення татар до Криму» від (6 червня 1967 р.) читаємо: «При утворенні Кримської АСРР не йшлося про те, що республіка є «татарською» або «кримсько-татарською». Республіка за весь час існування розглядалася як багатонаціональна, виходила з інтересів усіх національностей, які проживають у Криму... Але оскільки татари, які проживали в Криму, за кількістю населення в багатонаціональній республіці займали друге місце після росіян і були народом, який відставав у своєму економічному, культурному і соціально-політичному відношенні, на їх розвиток зверталася особлива увага».

Таким чином, питання про відновлення кримськотатарської автономії вважалося безпредметним, оскільки, на думку радянської влади, такої автономії на території Криму не існувало.

Із довідки Президії Верховної Ради СРСР
Із довідки Президії Верховної Ради СРСР

Несприятливими були й перспективи вирішення головного питання ‒ повернення кримськотатарського народу до Криму. Після розлогої тиради про успіхи кримських татар в Узбекистані в довідці Верховної Ради говорилося: «Зворотне переселення татар до Криму позначилося б негативно на їх матеріально-побутовому становищі. До того ж, зараз Крим повністю заселений. Для масового поселення татар тут немає ні придатних земель, ні житла, ні робочих місць. Переселення татар викликало б дезорганізацію виробництва і нормального життя місцевого населення».

Із довідки Президії Верховної Ради СРСР
Із довідки Президії Верховної Ради СРСР

​Що ж до тих кримських татар, хто все ж захоче відвідати свою батьківщину, їм пропонувалося: «Громадянам татарської національності, яким за станом здоров'я необхідно побувати в здравницях Криму, тепер дозволяється приїжджати до Криму і на підставі наявних у них путівок отримувати необхідне лікування».

Очевидно, що вже в липні 1967 року, напередодні зустрічі в Кремлі з представниками кримських татар, питання про те, яким бути майбутньому Указу, було вирішене. 21 липня 1967 року в Кремлі відбулася зустріч депутації кримських татар вищим керівництвом країни...

(Далі буде)

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG