Спеціально для Крим.Реалії
Навальний, Ходорковський чи все-таки Стрєлков? Дискусія про майбутнє Росії в ліберальних колах завжди дуже персоналістська. Напевно, це ще одна спадщина останніх п'ятнадцяти років ‒ в умовах краху інститутів уся оптика сфокусована на фігурі першої особи. Або на тому, хто може цією першою особою стати.
І питання не в тому, хто буде після Путіна. Питання в тому, що буде після Путіна.
Росія як спадок ‒ це країна, в якій атрофований «діалогічний м'яз». Той самий, який у суспільстві відповідає за пошук компромісів. Парламент ‒ це місце, де делегати від різних верств суспільства мають домовлятися про майбутнє і сьогодення. Але тільки не в Російській Федерації, де Держдума давно стала офіціантом при Адміністрації президента. Єдина дозволена репліка зведена до хрестоматійного «чєго ізволітє?»
Росія перетворюється на країну, яка сама себе не знає
Росія ‒ це держава без ЗМІ. Тих самих, які пояснюють країні країну. Які здатні розтлумачити Хабаровську логіку Махачкали, а Владивостоку ‒ реальність Пскова. Жителі Магадана сьогодні мало що здатні отримати з федеральних новинних випусків, тому що в цих випусках просто немає Магадана. Все витіснене Україною й торгівлею неврозами. Російська журналістика в масі своїй дезертирувала з професії, пішовши в пропаганду. Вона вже не веде цивільні переговори між інтересами, регіонами та укладами. Росія перетворюється на країну, яка сама себе не знає.
Росія ‒ це держава без економіки. Вся економіка ‒ це труба, все інше ‒ поліпи на ній. Все, що називають російським технологічним виробництвом ‒ це збирання з іноземних складників з мінімумом російської додаткової вартості. Майбутнє країни залежить від цін на сировину. Картинка завтрашнього дня впирається у вартість ф'ючерсів.
Битва йде не за рух вперед, а за повернення в якесь ідеалізоване вчора
Росія ‒ це країна без колективної етики. Церква капітулювала, погодившись на роль державного департаменту. Школа ‒ середня і вища ‒ за рідкісним винятком перетворилася на фабрику з виробництва дипломів і лояльності. Картинка майбутнього поступилася місцем зображенню минулого ‒ битва йде не за рух вперед, а за повернення в якесь ідеалізоване вчора. Проблема якого в тому, що воно принципово недосяжне, бо ніколи не існувало.
Росія ‒ це країна без міжнародно визнаних кордонів. Анексія Криму зробила пролом у тій самій лінії, що мала окреслювати межі «свого» і «чужого». Російська Федерація ‒ це держава, в якій Конституція зґвалтована Конституційним судом. А будь-яке обговорення майбутнього в момент зламу починатиметься з питання про те, де країна починається і де закінчується.
У країні, де не працює життя за правилами, єдино можливим виявляється життя за поняттями
Росія ‒ країна без судів. Справедливість і право давно й остаточно розведені. Мафія як система народжується там, де держава не здатна виконувати свої прямі обов'язки. У країні, де не працює життя за правилами, єдино можливим виявляється життя за поняттями. Репертуар радіо «Шансон» стає головним змістом буттєвої та культурної матриці.
У подібній ситуації думати, що відхід Володимира Путіна стане перемогою ліберальної демократії, може тільки невиправний романтик. Інституційний колапс і кримінальна матриця ‒ не найкращий плацдарм для розбудови світлого майбутнього. І той, хто прийде на зміну нинішньому президенту ‒ гратиме тими картами, які йому дістануться у спадок.
Але яким би гравцем він не був ‒ майстром, дурнем чи шулером ‒ його розклад назвати вдалим не зможе ніхто.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
