Доступність посилання

(Попередній блог ‒ тут)

Я вже згадував, що в ті часи у мене був довгий чуб ‒ українська національна зачіска, яку носили мужні козаки, борці за свободу. Пам'ятаючи, як охоронці, слідчі, працівники Федеральної служби безпеки тягали мене за волосся, я вирішив позбавити їх такого задоволення. Сусід поділився зі мною приладдям для гоління. Ставши біля дзеркала, я, не маючи досвіду схожої процедури, став намагатися поголити голову. Виходило погано. Коли співкамерник оглянув уже червоно-фіолетові ділянки поголеної голови, то сказав, що справа так не піде. Посадив мене на стілець і пішов кип'ятити воду. Лезо опускається в окріп, а після методично зрізає волосся. Сусід-цирульник впорався на «ура». Тепер я був лисим і виглядав, м'яко кажучи, більш ніж злочинцем. Те що треба. Задум вдався. Навіть охоронці зацінили: «Ось тепер як нормальний «зек» виглядаєш! Молодець».

За вікном слідчого ізолятора Сімферополя остаточно стемніло. З нашого віконця був прекрасний вид на водостічну трубу. У дворі п'яні ув'язнені співали пісні. Сусід розповідав мені всякі історії: про життя, сім'ю, дітей. Алкоголь і електричні стовпи, з яких він падав. Було весело і смішно. Це дуже відволікало від реальності. У внутрішньому дворику розгортався своєрідний концерт.

Новачкові кажуть, що без тюремного імені («поганяла», «погрємушки») жити не можна ‒ його буде неможливо ідентифікувати тюремними каналами

На всю в'язницю раптом пролунав дуже напідпитку голос: «В'язниця-старенька, дай «погрємушку»! Не як у лоха, а у злодія!». Тиша. Роздум. Співкамерник швидко пояснює, що це жарт такий над тими, хто вперше потрапив до камери. Новачкові кажуть, що без тюремного імені («поганяла», «погрємушки») жити не можна ‒ його неможливо буде ідентифікувати тюремними каналами. Справді, не звертатися ж до людини на ім'я та по батькові. І взагалі, навіщо цікавим охоронцям знати, хто, до кого і як звертається і чого у кого просить. Тому новачкові слід залізти на решітку вікна і з усією сили прокричати це заклинання й чекати на відповідь.

З різних тюремних віконець посипалися веселі пропозиції: «Слива», «Клей», «Ліхтар». Варіанти приходили один за іншим. Мета полягала в тому, щоб той, хто кричав, сам собі вибрав те прізвисько, яке йому найбільше сподобається. Якщо всі були арештанту не до душі, лунали запитання-уточнення: «Стаття яка? За що сидиш? Що шиють?». У відповідь: «158. Частина 2. Кільце з алмазом вкрав!». Хтось відразу вигукнув: «Алмаз». У відповідь на це: «Ну, який Алмаз! Не доріс іще». Раптом звідкись долинуло: «В'ялий!». Компанія у дворі загиготіла, заулюлюкала. Результат був вирішений наперед. Хто просив «погрємушку» її отримав, та ще й яку! Далі пішов невеликий діалог на тему того, хто останній зробив пропозицію «погрємушки», яке його злочинне ім'я та в якій камері сидить.

У прохача «поганяла» є два варіанти: відправити через «баландера» символічну подяку за придбане ім'я або заспівати пісню

За традицією у прохача «поганяла» є два варіанти: відправити через «баландера» символічну подяку за придбане ім'я або заспівати пісню. Вибір припав на музичну складову. Можна було відчути себе членом журі «Голосу країни». Лірика з вуст злочинця. Слова про свободу, будинок, маму і нещасне, зламане життя. Про те, як безвихідність змусила добувати їжу будь-якими способами і через це тепер «система» карає, хоч і сама в усьому винна. Завершальним «акордом» стали гучні оплески та свист. Артист спустився зі сцени, давши шлях іншим новоприбулим, які теж хотіли випробувати фортуну. Ось в цьому і є частина тієї міфічної тюремної романтики...

Зруйноване життя, втрачені можливості, допущені помилки, нереалізовані плани. Відчай, біль, смерть. Багатосерійний фільм жахів

Так і закінчився мій перший день у слідчому ізоляторі. Але ніч обіцяла бути довгою. Стрес не давав заснути. Якщо провалювався в забуття, то незабаром прокидався в холодному поту, кошмари нестерпно мучили мене. Все було дуже реальним і символічним. Зруйноване життя, втрачені можливості, допущені помилки, нереалізовані плани. Відчай, біль, смерть. Багатосерійний фільм жахів.

Мій сусід теж не спав. Нескінченно варив чифир, який безмірно вживав за прочитанням книг, накопичених роками різними ув'язненими й передаваних як найбільший скарб з камери в камеру. Одночасно цей скарб служив і матеріалом для самокруток. А що, зручно. Прочитав, вирвав сторінку, насипав на неї табачку, загорнув і викурив. Так би мовити, закріпив матеріал.

У в'язниці є правило: «ніч для «зеків», день для мусорів». Вночі не спиш, а вдень відпочиваєш

У в'язниці є правило: «ніч для «зеків», день для мусорів». Вночі не спиш, а вдень відпочиваєш. Пояснюється воно тим, що вдень відбувається робочий процес у співробітників установи. Оформлення документів, етапи, слідчі дії, роздача їжі та нескінченні обшуки. Але з приходом темряви всі ці процеси зупиняються, співробітники розходяться по домівках і тоді арештант може дозволити собі багато чого з того, що не може вдень. Ніч кожен проводив як міг і найчастіше за розмовами.

Трохи поспілкувавшись і придивившись до мене, Максим пошепки розповів, що в камері у нас є телефон і зарядка. Єдина проблема в тому, що немає СІМ-карти. Мій сусід планував провести невелику «спецоперацію» з її придбання. Для цього потрібно було дочекатися ранкової роздачі їжі й сподіватися що «баландер» буде робити це сам. Саме через нього і можна буде замовити СІМ-карту. Ціна питання ‒ кілька пачок сигарет. Така можливість у нас була, у цьому слідчому ізоляторі «правив» злочинний світ. І я сподівався. У мене з'явилася надія зв'язатися з рідними, розповісти, попередити. Я знав, що вони хвилюються і що їм дуже важко зараз...

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Усі блоги Геннадія Афанасьєва читайте тут.

XS
SM
MD
LG