Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Міністр закордонних справ Сербії Івіца Дачич запропонував новий план врегулювання косовської кризи.

У розлогій статті, опублікованій у белградській газеті «Новини», голова сербського зовнішньополітичного відомства фактично визнав повну поразку в боротьбі з невизнанням незалежності Косово. В обмін на це визнання сербський політик пропонує Приштині передати під контроль Белграда населенні сербами території Республіки Косово, а для решти сербів у країні створити широку автономію й надати фактичну незалежність православним монастирям, які перебувають на косовській території, ‒ за зразком чернечої держави на Афоні.

Зрозуміло, що такого типу ініціативи у Приштині сприймуть не інакше як замах на територіальну цілісність Косова. Міністр закордонних справ Республіки Косово Енвер Ходжай назвав свою країну «багатонаціональною демократією з міжнародно визнаними кордонами» і назвав ідеї щодо зміни меж «небезпечними й неприйнятними». Однак це тільки початок дискусії. Найголовніше в пропозиціях Дачича ‒ це готовність визнати доконаний факт зміни державних кордонів Сербії.

Для решти сербів у країні створити широку автономію й надати фактичну незалежність православним монастирям

У 1975 році, після підписання Підсумкового акта наради в Гельсінкі, кордони на європейському континенті були остаточно зафіксовані. По суті, вони залишалися такими упродовж декількох десятиліть. Навіть коли відбувався розпад Радянського Союзу, Югославії та Чехословаччини, поділ відбувався вздовж меж союзних республік ‒ тобто вздовж меж формально проголошених держав, які об'єдналися в союзи федеративного або конфедеративного типу. У правомірності такої постановки питання переконувала хоча б присутність Української РСР і Білоруської РСР в ООН поряд зі «справжніми» державами ‒ тобто в державному статусі власних союзних республік мало сумніви навіть керівництво СРСР.

Це непорушне правило з 1975 року було порушене лише кілька разів. Це незалежність Косово ‒ до проголошення суверенітету автономного краю у складі Сербії. Це незалежність Абхазії та Південної Осетії ‒ автономій у складі Грузії. Незалежність Придністров'я ‒ до проголошення суверенітету це були звичайні райони Республіки Молдова. Незалежність Нагорного Карабаху ‒ автономної області у складі Азербайджану. Це окуповані Москвою «народні республіки» українського Донбасу. І, нарешті, найбільш кричуще ‒ анексія Криму, коли автономію, яка перебувала у складі України, за допомогою військової сили приєднали до складу іншої держави, Росії. З усіх цих випадків тільки один ‒ незалежність Косова ‒ ініційований Заходом і пройшов експертизу Міжнародного суду ООН. Але при цьому залишається чимало держав, які не визнають косовський суверенітет і вважають його небезпечним прецедентом для майбутнього світопорядку. Серед цих держав аж ніяк не тільки Сербія. І не тільки Росія та її сателіти. Але і такі європейські демократії, як, наприклад, Іспанія або Україна ‒ кожна, зрозуміло, зі своїх причин.

Якщо в Сербії визнають, що Косово ‒ більше не сербське, то на наступний день може виявитися, що Абхазія ‒ більше не грузинська, Крим і Донбас ‒ більше не українські

Так ось, якщо сербський план врегулювання ситуації з Косово в тому чи іншому вигляді працюватиме, це стане найсерйознішим прецедентом з точки зору зміни підходів до міжнародного права. Свого часу саме проголошення незалежності Косово дало Кремлю можливість ‒ нехай і облудно ‒ посилатися на цей прецедент для визнання «незалежності» грузинських автономій. А врегулювання ситуації навколо Косово може дозволити погодитися із самою можливістю зміни державних кордонів з точки зору логіки доконаного факту. Буде потрібний лише переговорний процес ‒ але його результатом стане не сам факт повернення території країні, від якої її відрубали, а якийсь компроміс.

Простіше кажучи, якщо в Сербії визнають, що Косово ‒ більше не сербське, то на наступний день може виявитися, що Абхазія ‒ більше не грузинська, Крим і Донбас ‒ більше не українські, Придністров'я ‒ більше не молдавське і так далі. На зміну формулі територіальної цілісності прийде формула взаємної згоди ‒ що відкриє шлях постійному переділу кордонів з подальшим визнанням цього переділу міжнародним співтовариством.

Міністр закордонних справ Сербії, схоже, і сам не дуже розуміє, який ящик Пандори він вирішив відкрити.

Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG