Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Часто кажуть, що Україні загрожує «лобі війни». Забуваючи про те, що в країні є і «лобі миру».

«Війна вигідна». «На війні роблять гроші». «У війни є лобісти». Я часто чую ці фрази. І певним чином навіть готовий з ними погодитися.

Так, напевно в Україні є «професійні яструби». Ті, для кого війна ‒ це джерело прибутку. Ті, хто заробляє на армійських поставках. Ті, хто колекціонує політичні дивіденди.

І справа ж не тільки в армійському бюджеті ‒ який збільшився в рази за останні три з половиною роки. І не тільки в збільшених витратах на нацбезпеку. Зрештою, «списати на війну» ‒ це ж дуже зручна формула, яка вигідна як злодійкуватому армійському завскладом, так і політику, який мобілізує виборця алармізмом.

Але «лобі війни» не скасовує «лобі миру».

Бо війна стала не тільки трампліном для одних, а й мінним полем для інших. Всіх тих, хто за десятиліття звик заробляти на статус-кво ‒ коли Україна продовжувала залишатися в колоніальному статусі відносно до Росії.

З моменту початку війни взаємний товарообіг між Києвом і Москвою зменшився у 8 разів

Судіть самі. З моменту початку війни взаємний товарообіг між Києвом і Москвою зменшився у 8 разів. Нинішні обсяги торгівлі ‒ лише 12% від довоєнного обсягу. І навіть тепер Росія залишається найбільшим торговельним партнером України. Так, ми часто в офіційній статистиці виводимо на перше місце торгівлю з ЄС, але ЄС ‒ це 28 країн, а Росія ‒ одна.

Можете самі уявити, яким був рівень інтеграції української економіки в російську. Можете самі оцінити, яку частку прибутків втратили українські фінансово-промислові групи через взаємні санкції. Спробуйте здогадатися, наскільки сильне колективне лобі тих, хто хотів би відновлення довоєнного стану справ.

Ці люди досить сильні, щоб відмобілізувати «лідерів громадської думки». Досить багаті, щоб створити будь-які групи підтримки в соціальних мережах. Досить впливові, щоб лобіювати ідею «миру за будь-яку ціну» ‒ не тільки всередині України, а й зовні.

Всякий раз, коли заходить мова про «яструбів війни», я згадую про «яструбів миру». Тих самих, для яких Україна ‒ не дім, а офіс. Для яких майбутнє країни ‒ це змінна, на противагу прибуткам, які зобов'язані бути константою. Всіх тих, хто сьогодні віддає перевагу праці не в сфері публічного, вважаючи за краще територію кулуарного.

Їм навіть немає особливої потреби працювати з обивателем ‒ куди простіше безпосередньо працювати з політичними елітами. Апетит яких зростає пропорційно близькості до виборів. І які давно звикли до думки, що публічна непримиренність не зобов'язана втілюватися в конкретні справи. Тим більше, що створення вигідних комусь схем зовсім не обов'язково вимагає публічних непопулярних рішень.

Так, «лобісти війни» напевно існують в Україні. Але може трапитися так, що вони виявляться в меншості у порівнянні з «лобістами миру». Того самого, який «за всяку ціну».

Включаючи капітуляцію.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG