Доступність посилання

ТОП новини

Забута перемога: похід Болбочана на Крим. Анабасис Петріва


Петро Болбочан

22 квітня ‒ особлива дата в українській військовій історії. Цього дня 1918 року війська Петра Болбочана прорвали більшовицькі укріплення на Чонгарі й рушили на звільнення Криму. До 99-річчя однієї з найвидатніших кампаній Української революції пропоную вашій увазі цикл «Забута перемога». Цього разу ми поговоримо про боротьбу за передачу Чорноморського флоту Україні.

Із попереднім матеріалом циклу «Забута перемога» можна ознайомитися тут.

Ні повернення Петра Болбочана до Мелітополя 29 квітня 1918 року, ні спуск синьо-жовтих прапорів над Чорноморським флотом 3 травня не були завершенням української боротьби за Крим. Останню крапку в цій історії довелося поставити кінним гайдамакам Всеволода Петріва.

Виконуючи попередню домовленість із Болбочаном, Роберт Кош вислав на пошуки кавалерії Петріва літаки, що скинули в місця дислокації українських підрозділів три повідомлення: одне в Янкої (нині ‒ Мармурове) і два ‒ в районі дій загону Андрієнка під Севастополем. У них був наказ Натієва виходити з Криму й німецька записка з вимогою перевести гайдамаків у розташування Баварської кавалерійської дивізії. Увечері 28 квітня німецька кіннота вийшла з Мамут-Султана (нині ‒ Добре) і звільнила шлях на Сімферополь.

Але вранці наступного дня «червоні» з Алушти за підтримки артилерії почали новий наступ на північ, цього разу ‒ безпосередньо на українські позиції в Янкої. Опис бою, що тривав кілька годин, залишив нам Петрів:

«Дві татарські кінні сотні з боків і 2-а Гордієнківська з кулеметами посередині виїжджають назустріч і швидко відкидають авангард, захопивши полонених, але через дозори виходять густі стрілецькі ланцюги, а по наших лавах починає стріляти з боку шосе якась легка батарея. Вводимо в бій наші гарматки й бій починає тягнутися зі змінним успіхом: перейдемо в наступ ми, ‒ йдуть ворожі стрілки, поки їхні знаряддя не почнуть дуже нам заважати, тоді не витримують татари й починають відходити».

Петрів підтягнув на поле бою 3-ю гайдамацьку сотню, а турецький загін вислав в обхід лівого флангу більшовиків. І саме в цей час кайзерська кіннота знову зайняла Мамут-Султан і за підтримки бронемашин рушила дорогою на південь. «Червоні», не бажаючи опинитися в оточенні, відступили в Алушту.

Після закінчення бою до Петріва прибув посланець штабу Баварської дивізії барон Вехерн. Там повторилася історія з німецькими вимогами до Болбочана, тільки в меншому масштабі. Вехерн повідомив, що його командування вважає гайдамаків ледве не бунтівниками й боїться їхнього переходу на бік більшовиків. Тому для запобігання інцидентам полк Петріва має здати патрони, залишити набуте в Криму військове майно, розпустити кримських добровольців і вийти з півострова в супроводі німецьких частин. Петрів відповів, що жодна з цих вимог, окрім передостанньої, для нього є неприйнятною, а щодо добровольців барон має домовлятися з кримськотатарським урядом.

Після обіду Петріва запросили кримські політики й запропонували йому офіційно перейти на службу до них, щоб уникнути роззброєння німцями. Той відповів, що в разі конфлікту пробиватиметься силою: «пан або пропав». Тим часом Вехерн переслав відповідь Петріва до свого штабу, а сам залишився при гайдамацькому полку.

Десь плаче, співає зурна, десь грає скрипка, а як потужний супровід далекими акордами стогне горами відгомін від рідких гарматних пострілів

«Йдемо через аул до штабу. Кругом вечірні турботи кінноти, яка вкладається на ніч. Кожен комендант ‒ усе ж комендант, а тому не можу не показати своїх коней, підгодовуваних на прив'язі, вилаштованих як на парад, вози, димлять кухні і т.д. Вечоріє, сидимо після вечері на ганку, а навколо нас і під нами аул, усе в серпанку пахучого диму, гуде піснями українськими, татарськими, турецькими, десь плаче, співає зурна, десь грає скрипка, а як потужний супровід далекими акордами стогне горами відгомін від рідких гарматних пострілів».

Приблизно опівдні 30 квітня надійшла відповідь із німецького штабу ‒ відходити не на Сімферополь, а на Джанкой, але вимога про роззброєння залишилася чинною. Тоді Петрів тільки з двома помічниками вирушив у розташування кайзерівської кавалерії, але дозволив собі за допомогою татарських провідників обійти варту й несподівано застати своєю появою командувача дивізії ‒ барона Моріца фон унд цу Еглоффштайна. На питання німецького генерала, чому наказ про вихід із Криму досі не виконаний, український полковник відповів, що, по-перше, не отримав до цього наказу ніякого підтвердження, а по-друге, не може виконати вимоги щодо роззброєння. Німці мали в розпорядженні сили в 50 тисяч багнетів, шість тисяч шабель, 70 легких, 12 кінних і 24 важких гармати. У Петріва було півтори тисячі шабель при восьми кулеметах і чотирьох гірських гарматах.

«І думаєте, що можете нам протидіяти?»

«Так».

«Це ж просто безумство!».

«Ні ‒ це виконання наказу».

Аби не допустити початку нового протистояння з українцями, Еглоффштайн розпорядився послати телеграму до Джанкоя, де ще розташовувався штаб Болбочана, щоб звідти продублювали наказ про відступ. Від інших вимог німці відмовилися ‒ гайдамаки могли виходити з Криму зі зброєю й без конвою, а долю кримських добровольців мала вирішити угода між Кошем і місцевим урядом. На організацію евакуації Петрів отримав три дні. На тому розмова закінчилася, й опівночі український командир повернувся до Янкоя.

Опівдні 1 травня автомобілем із Джанкоя прибув посланець від Натієва з підтвердженням наказу про відступ. На той момент уся піхота вже залишила півострів, залишилися тільки бронемашини й господарські частини. Петрів віддав розпорядження своїм сотням, розсіяним у горах, передавати позиції кримським татарам, а самим збиратись у Янкої. Не обходився цей процес без курйозів:

З великим подивом дізнався я, що один із моїх товаришів із академії Генерального штабу, колишній старшина «Лейб-гвардії кінно-гренадер», сам петербуржець, теж є в татарах і ще з'явився з півмісяцем на шапці

«У татарському уряді раз у раз з'являлися німецькі старшини і старшини татарські, і росіяни, які, очевидно, наймались у «татари». З великим подивом дізнався я, що один із моїх товаришів із академії Генерального штабу, колишній старшина «Лейб-гвардії кінно-гренадер», сам петербуржець, теж є в татарах і ще з'явився з півмісяцем на шапці. Виявилося, що він «кримчанин» зі своєю віллою десь біля Ялти».

До вечора 3 травня збори були завершені. Поранених автомобілями через Сімферополь відіслали на Джанкой, інші на світанку наступного дня рушили самостійно. Барон Вехерн мав супроводжувати штаб Петріва до кордону Криму. Ще один казус на зворотному шляху був пов'язаний із німецькими пропусками для українців:

«Увечері збирався я послати зв'язкових до своїх сотень, а тому попросив начальника німецького штабу дати мені пароль. Він зніяковів і сказав, що він краще дасть мені штук із 20 посвідчень, із якими можуть гайдамаки проходити крізь німецьку охорону. Нехай буде й так. Отримали посвідчення ‒ вирішую вислати першого зв'язкового. Цей їде верхи, але через хвилину повертається й роздратовано каже, що «проклятий німець не пускає й тільки головою мотає, а чорт його знає, що лепече». Щоб виявити, що сталося, йду пішки до німецького вартового на воротях, мовчки тичу йому пропуск ‒ той самий, той дивиться й каже: прошу, значить пускає. Питаю, чому не пропустили вершника? Відповідає: тут написано тільки український гайдамака, але ні слова про коня. Таке значить непорозуміння від тієї німецької пунктуальності».

Після того були видані посвідчення «й на коня», тому кавалерія могла рухатися далі. Перехід тривав із 5 до 7 травня.

Тим часом до Джанкоя прибув німецький бронепоїзд із батальйоном піхоти, тому про всяк випадок українці останній перехід до міста здійснювали бойовим лаштуванням. Вехерн зв'язався з Кошем і запевнив його в надмірності такого рішення, тому бронепотяг повернувся до Сімферополя. При завантаженні українських ешелонів 8 і 9 травня їх супроводжувала тільки міська варта з півсотні німців.

10 травня полк Петріва безперешкодно дістався до Якимівки, де з ним попрощався Вехерн і повернувся до своєї дивізії. Наприкінці своїх спогадів Петрів написав:

«Ось так і закінчився наш кримський похід за флотом».

Кримська операція Петра Болбочана була остаточно завершена.

Початок серії публікацій тут.

XS
SM
MD
LG