У новому звіті європейський аналітичний центр European Council on Foreign Relations досліджує зусилля Росії з дестабілізації урядів та суспільств у Європі. Автор статті Марк Ґалеотті приходить до висновків, що до політичної війни Росії в європейських країнах залучена велика мережа різних акторів, які використовують різні види «активних заходів» для досягнення різних цілей у різних країнах. Поряд із традиційними інструментами впливу, такими як дипломатія чи економічний тиск, Росія також активно використовує нетрадиційні методи, такі як військові погрози, розвідку чи навіть організовану злочинність. При цьому, в кожній окремій країні Росія має різні пріоритети. Як показують результати аналізу, у Кремля немає єдиної «грандіозної стратегії» окрім послаблення ЄС та НАТО, а також створення для себе більш сприятливих умов.
«Агенти хаосу»
Російські військові стали інструментом «впливу та пропаганди, який займається примусовою «хеві-метал дипломатією». Російські служби безпеки теж є частиною політичної війни Росії в Європі, адже вони мають «надзвичайно тісний зв’язок із владою»
Марк Ґалеотті перераховує різні типи акторів, які беруть участь у «активних заходах» Кремля з дестабілізації європейських країн. Серед них – Адміністрація президента Росії Володимира Путіна, яка є «остаточним джерелом влади та контролю» і Міністерство закордонних справ, яке має мережу представництв у всьому світі. Російські військові також відіграють важливу роль: вони стали не тільки інструментом оборони, але й «впливу та пропаганди, який займається примусовою «хеві-метал дипломатією», щоб «розділити, відволікти та стримати Європу від перешкоджання російським діям у сусідніх державах», – зазначає автор. Російські служби безпеки теж є частиною політичної війни Росії в Європі, адже вони мають «надзвичайно тісний зв’язок із владою» та здійснюють широкий спектр операцій від політичних місій, кібер-діяльності, поширення дезінформації до вбивств.
«Агентами хаосу» є також і великі корпорації, серед яких «Газпром», який уже багато років використовують як інструмент державної політики. Російські аналітичні та дослідницькі центри, ЗМІ та «друзі Кремля» у різних країнах відіграють не менш критичну роль – держава використовує їх для поширення певних ідей та думок у суспільствах. Російська Православна церква також має значний вплив на політичну складову – наприклад, у Києві вона веде активну боротьбу з київським патріархатом, а на Балканах намагається відтворити та зміцнити історичні зв’язки. Росія знайшла застосування й організованій злочинності для здійснення впливу на інші держави за допомогою бойовиків, терористів, екстремістів та хакерів.
European Council on Foreign Relations: «Однією з цілей Кремля є віддалення Європи від Сполучених Штатів»
Різні країни – різні цілі
«Характер активних заходів Кремля є продуктом географії та культури, адже різні регіони та країни Європи мають різні вразливі місця та по-різному чутливі до різних підходів» – зазначає Ґалеотті, а тому російський підхід до кожної європейської країни є індивідуальним.
У країнах, які мають історичні зв’язки із Росією, Кремль використовує так звану соціальну привабливість для того, щоб «завоювати серця та розуми, або ж хоча б певний рівень симпатії». Країнам, які вороже налаштовані до Кремля Москва також знайшла застосування – вона використовує їх у якості негативного прикладу для інших
Наприклад, у країнах, які мають історичні зв’язки із Росією, Кремль використовує так звану соціальну привабливість для того, щоб «завоювати серця та розуми, або ж хоча б певний рівень симпатії» (Словаччина). У інших країнах Москва будує справжні «мережі союзників та клієнтів» (Болгарія, Греція), сприяє внутрішнім суперечкам (Німеччина, Франція), або ж просто експлуатує держави (наприклад, Лондон став фінансовим центром для російських чиновників). Країнам, які вороже налаштовані до Кремля (Польща, Естонія), Москва також знайшла застосування – вона використовує їх як негативний приклад для інших, презентуючи їх, наприклад, як русофобів. Масштабні військові навчання на кордонах із країнами Балтії – це свого роду сигнал тим державам, які обрали собі союзником Захід, ідеться в аналізі.
Анн Апплбаум: «Відмінний аналіз зовнішньої політики Росії та діяльності з дезінформації від Марка Ґалеотті»
Хто ж координує всі ці дії?
Сам Путін «обирає з меню різні опції, або ж дає людям достатньо мотузки для того, щоб вони себе підняли або ж повісили
Марк Ґалеотті вважає, що попри великий асортимент різних акторів та їхніх інструментів, у Кремля немає єдиної узгодженої «грандіозної стратегії» та чіткого плану із прописаними деталями: «агенти хаосу», скоріше, є прибічниками опортунізму. Ба більше, як стає зрозумілим із різних джерел, сам Путін є не стільки ініціатором різних дій, скільки «арбітром у вже запропонованих підходах», зазначає автор. Ймовірно, він «обирає з меню різні опції, або ж дає людям достатньо мотузки для того, щоб вони себе підняли або ж повісили», – мовиться в аналізі.
Інноваційний підхід Кремля полягає у тому, «щоб мобілізувати амбіції та уяву різних акторів та агентств для того, щоб «захистити прагнення Росії претендувати на статус наддержави, затвердити домінування над самопроголошеними сферами впливу, послабити та відволікти Захід таким чином, щоб той не міг запропонувати ніяких суттєвих дій із протидії Росії та щоб не міг похитнути незручні для неї структури, такі як НАТО та ЄС».
Росія має «вузол керування», який розташований у Адміністрації президента – найважливішому органі в Кремлі, зазначає автор звіту.
Та все ж таки дії, які можуть потенційно мати серйозні економічні чи політичні наслідки, вірогідно, потребують затвердження «зверху», будь це сам Путін чи хтось із його найближчих союзників.
Рекомендації для Європи
У висновках Ґалеотті зазначає, що для того, щоб розробити стратегію протидії Кремлю, європейським країнам необхідно не просто чекати зміни поведінки з боку Москви, але й треба «залатати свій дах перш ніж піде дощ». Автор наполегливо рекомендує усунути всі наявні вразливості, які Росія може використати.
