Спеціально для Крим.Реалії
Слова про порушення Росією міжнародного права, сказані російською телеведучою, а тепер уже й кандидатом на посаду президента країни Ксенією Собчак, заслуговують куди більш серйозної уваги, ніж це здається на перший погляд.
Можна сказати, що ця позиція не впливає на більшість росіян. Собчак виглядає черговим технічним кандидатом для Володимира Путіна, альтернативою для недопущення до виборів Олексія Навального (хоча багато спостерігачів і самого Навального з його майже казковим для сучасної Росії везінням теж зараховують до технічних кандидатів). Яка різниця, що вона говорить? Тим більше, що Путіну вже визначено перемогти з розгромним рахунком і продемонструвати, що позиція Собчак не має жодної підтримки в суспільстві. Так чи варто цитувати її слова про Крим і вважати, що в Росії щось змінюється?
Має значення, що думка, яка ще вчора здавалася нелегальною, антидержавною, яка не має жодного відношення до політичної реальності, тепер вкидається у вільний політичний простір
Але важлива не кількість людей, які підтримають чергового «технічного» кандидата ‒ і без Собчак зрозуміло, що в Росії немає й не може бути ніякого вільного волевиявлення. Має значення, що думка, яка ще вчора здавалася нелегальною, антидержавною, яка не має жодного відношення до політичної реальності, тепер вкидається у вільний політичний простір. Адже навіть опозиційні кандидати на посаду президента Росії ‒ як той же Навальний ‒ намагалися жартувати з міжнародним правом і загравати з шовіністичними забобонами «електорату», який животіє у середньовічній безвиході, звідси й просторікування про те, що «Крим ‒ не бутерброд».
Все це ‒ від ілюзій реальної присутності в російському політичному житті, від спроб грати «за правилами» й намагатися виграти там, де результат зумовлений. А, можливо, й від справжніх переконань ‒ той же Навальний ніколи особливо не приховував своїх зв'язків із шовіністами й без докорів сумління прогулювався в колонах неофашистів на «Російському марші». Нічого нового тут немає ‒ історія з часів Савонароли, Леніна й Лукашенка доводить, що за личиною борця за справедливість і проти корупції може ховатися страшенний мракобіс і прихильник авторитарного правління.
У Собчак завдання виграти немає. І навіть завдання «по-справжньому» брати участь у політиці немає ‒ просто тому, що в Росії не може бути ніякої політики. І тому вона може дозволити собі легалізацію тези, яка в «нинішньому» політичному полі вважається мало не блюзнірською.
Росія ‒ країна, в якій три відсотки підтримки тієї чи іншої позиції легко перетворюються на 73 ‒ за помахом влади або телебачення
Чому це важливо? А тому, що рано чи пізно ‒ з Путіним або без цього старіючого правителя ‒ російське суспільство змушене буде дійти до розуміння необхідності нормалізації відносин з Україною, повернення захоплених територій, остаточної відмови від експансіоністської зовнішньої політики, осуду шовінізму та агресії. І в цей момент дуже важливо, щоб прості тези, запропоновані Ксенією Собчак, перебували не поза політичним полем, а всередині його. Росія ‒ країна, в якій три відсотки підтримки тієї чи іншої позиції легко перетворюються на 73 ‒ за помахом влади або телебачення. Про це теж потрібно завжди пам'ятати.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
