Доступність посилання

ТОП новини

Чи варто Україні говорити з Путіним про Донбас?


Архівне фото. Павло Клімкін (праворуч) і Сергій Лавров

Міністр іноземних справ Росії Сергій Лавров уперше після початку конфлікту Росії з Україною особисто поспілкувався зі своїм українським колегою Павлом Клімкіним. Це в ефірі Радіо Донбас.Реалії прокоментував політолог Петро Олещук.

– Пане Олещук, ви здивувалися новині, що Павло Клімкін зустрівся зі своїм російським колегою Сергієм Лавровим?

– Абсолютно не здивувався, хоча не думав, що буде настільки відвертий формат зустрічі. Але загальна логіка досить очевидна. Ця історія розпочалася кілька тижнів тому, тоді була досить гучна, з інформаційної точки зору, зустріч у форматі Путін-Медведчук. Після неї було зроблено низку досить значущих заяв. Зокрема про те, що є принципова згода на обмін полоненими у форматі «всі на всі». Це важливо, тому що це один із основних пунктів Мінських домовленостей.

Відомо, що за підсумками цієї зустрічі Путін вперше офіційно телефоном провів розмову з керівництвом ОРДЛО. Далі Медведчук дав інтерв’ю «Комсомольській правді», в якому розповів, що співпрацює з Адміністрацією президента України, відповідно, має мандат.​

Участь Медведчука у процесі – це своєрідний меседж стосовно майбутнього Мінських домовленостей

Процес рухається далі. Участь самого Медведчука, мабуть, є невипадковою, тому що він був автором одного з мирних планів за підсумками Мінських домовленостей, при чому досить цікавим у плані послідовностей виконання цілей. Зокрема, цей план передбачав ухвалення Україною низки законів щодо амністії, проведення виборів, щодо особливого статусу окремих районів Донецької та Луганської областей і закріплення цього статусу в Конституції. Тобто сама участь Медведчука у процесі – це своєрідний меседж стосовно майбутнього Мінських домовленостей.

Мало хто звернув увагу, що буквально півтора тижні тому відбулося засідання в офісі уповноваженого Верховної Ради з прав людини, на якому обговорювалося питання закону про амністію. Цей закон фактично запускається в політичний процес, але не через механізм Верховної Ради, а через офіс уповноваженого з прав людини, він може виступати ініціатором цього закону.

Тож з огляду на ці події, мабуть, немає нічого дивного в цій зустрічі, тому що відбулися досить серйозні зрушення в напрямку обміну полоненими.

– Окрім питання полонених, Україні потрібен прямий контакт із Путіним чи все потрібно робити через Захід? Хоча не факт, що його немає, той же Медведчук – кум президента Росії.

– Контакт таки існує. Буквально місяць тому в журналі «Новое время» була публікація, присвячена Медведчуку, в якій його назвали перемовником номер один. Тому що він виступає основним каналом комунікації між Києвом та Москвою. У Медведчука є право на авіапереміщення від СБУ між Києвом та Москвою, це виключне право.

– А можлива зустріч Порошенка з Путіним, якщо буде така обопільна домовленість?

– Питання у тому, що якщо президенти погоджуються на цю зустріч, то для президента України це може бути серйозним репутаційним випробовуванням. І для виправдання необхідні якісь потужні компенсатори, чим можна було б цю зустріч обґрунтувати.

– До якої межі зараз у цій війні, яка не припиняється, можуть бути ці контакти? Чи не зав’язне тоді Україна й не буде дискредитована перед тим же Заходом?

– Захід значною мірою мотивує нас до цих контактів. По суті, Мінські домовленості були ухвалені за участі Франції та Німеччини, які виступили в ролі гарантів. Зараз ми знаємо про існування місії Волкер-Сурков.

Також офіційна позиція, яка висловлюється українською владою, що немає альтернативи Мінським домовленостям та дипломатичному вирішенню безпосередньо тієї ситуації, яка у нас є.

– Якщо вірити даним BBC, Клімкін і Лавров зустрілися за закритими дверима. І Лавров стверджував, що начебто українська сторона попросила й вони (Росія) одразу погодились на діалог. Звідки така готовність спілкуватися з керівниками «хунти»?

– Очевидно, що для Росії важливим є демонстрація здатності домовлятися, у першу чергу перед Заходом. І подібна зустріч може працювати для Росії в цей бік.

– Чи не є це підігруванням агресору з боку пана Клімкіна? Чому не зустрітися через посередників чи у «нормандській четвірці»?

– Справді можуть виникати претензії до нашого міністра. Але є певна ситуація, коли досить важко однозначно робити висновки.

Цілком можливо, що ця зустріч була умовою самої Росії, інакше обміну заручниками не буде

Цілком можливо, що ця зустріч була умовою самої Росії, інакше обміну заручниками не буде. І не важливо, що вони заявили про ініціативу саме з боку України.

Нам досить складно проводити якусь однозначну пряму політичну лінію, адже є фактор Заходу. Ми можемо говорити, що Росія не придатна до переговорів, але що нам робити далі, якщо відмовлятися? Відкриті широкомасштабні дії теж можуть бути варіантом, але чи це той варіант, який нам зараз найбільше потрібен?

Можливо, нам потрібно пройти цей шлях, щоб довести, що такі перемовини безперспективні

Може бути варіант, що нам потрібна світова підтримка, але світ вимагає від нас проводити перемовини. Можливо, нам потрібно пройти цей шлях, щоб довести, що такі перемовини безперспективні.

– А якщо перервати дипломатичні відносини з Росією, ніяких контактів, доки не будуть повернені території, показати Заходу, що Київ готовий тримати цю лінію фронту, бо війна – це війна?

– Подібний підхід теж має право на існування. Але перш ніж ставити питання таким чином, нам треба серйозно перебудувати українську державу та український тил. Я поки не бачу в українському суспільстві готовності до подібної відсічі. Тоді Україну потрібно буде переводити на військові рейки, переорганізовувати суспільство й справді йти до кінця.

Нашу владу можна справедливо критикувати, але все буде залежати від готовності суспільства.

Слухач, Донецька область: Я не погоджуюсь, що суспільство не готове. Я вважаю, що влада не готова. У нас місто дуже близько до лінії розмежування, тим не менше, приблизно 60 людей пішли в АТО, вони були готові захищати.

Ми обрали склад Верховної Ради, який значною мірою складається з соціальних популістів та різного роду пройдисвітів, які через мажоритарні округи пройшли за гречку.

– Я безперечно можу зрозуміти таку думку, але ми не повинні забувати, хто безпосередньо обрав президента й за що. За те, що він пообіцяв швидко завершити АТО. Це була реалістична обіцянка? Сумніваюсь. Але ми його обрали. Потім ми обрали відповідний склад Верховної Ради, який значною мірою складається не з політиків, які орієнтовані саме на перемогу, а соціальних популістів та різного роду пройдисвітів, які через мажоритарні округи пройшли за гречку.

Якщо суспільство налаштоване відповідним чином, то, наприклад, завтра ми оголосимо дострокові вибори, переможуть політичні сили, які відверто скажуть, що вони за боротьбу, перемогу і жодних компромісів. Але якщо політична сила завтра вийде з відповідним гаслом і скаже, що виступає за тотальну мобілізацію ресурсів, чого б це не вартувало, я сумніваюся, що ця сила переможе.

– Наближається 2018 рік, про що українському керівництву говорити з Путіним щодо Донбасу, Криму?

– Насправді, таких тем з одного боку багато, з іншого – мало. Безперечно, Росія за нинішнього керівництва від деяких моментів не відмовиться. Але ситуація стосовно полонених вже заслуговує уваги. Це не означає, що ці переговори щось змінять, та якщо вдасться вплинути бодай на одну долю, то вже є сенс.

XS
SM
MD
LG