Доступність посилання

ТОП новини

Геннадій Афанасьєв: Рятівне коло для душі та тіла


Ілюстративне фото
Ілюстративне фото

(Попередній блог ‒ тут)

Коли арештант нарешті доходить до усвідомлення того, що життя не закінчене, що варто ще поборотися, і є ще шанс побути щасливим, то в першу чергу він починає думати про власне здоров'я. Зберегти його в тюремних умовах надзвичайно важко. Хвороби забирають життя одне за іншим. Сибірськими колоніями гуляє туберкульоз, а лікарні більше схожі не на лікарні, а на будинки для тих, хто відходить в останню путь.

Після приїзду на «лікування» в першу чергу пропонують підписати документ, в якому арештант погоджується на експерименти щодо себе, а також підписує папір, що претензій не має. Це звичайно грубо сказано, текст особливо я не запам'ятав, але сенс був саме таким. За відмову ‒ потрапляєш у СІЗО, а потім ‒ дорога назад, без лікування та будь-якої допомоги...

Не кожна лікарня області була так добре обладнана, як у тюрмі №1. Тільки ось обладнання завжди показує, що ти здоровий

Не буду лукавити, що в тюрмі №1 із медициною все було набагато краще, через важливість закладу його регулярно відвідували високі чини та громадські спостережні комісії. Тому не кожна лікарня області була так добре обладнана, як у тюрмі №1. Тільки ось обладнання завжди показує, що ти здоровий...

Щоб не хворіти, щоб мати сили, насамперед вивчалося харчування. Що їсти, як їсти, скільки, які продукти, що корисне, а що шкідливе. Виходячи з можливостей ‒ формувався раціон. Мільйон нюансів, про які й не замислюєшся, маючи свободу, а тут, при надлишку часу, ставлення до чогось стає максимально перебільшеним. Але що поробиш. Така жага життя.

Найчастіше годують огидно, а вірніше ‒ зовсім не годують. У Лефортово їжа була придатною, але все ж її було недостатньо, щоб підтримувати імунітет хоч у якомусь більш-менш придатному стані. Принадність СІЗО, якщо можна так сказати, є в праві на щомісячну продуктову передачу. Вона як рятівне коло для душі та тіла арештанта. Діти так не чекають новорічних подарунків як ув'язнені цих посилок.

Принадність СІЗО, якщо можна так сказати, є в праві на щомісячну продуктову передачу

Кожен складає списки найнеобхіднішого та найбільш бажаного. Найчастіше арештанти не ділять передачі на твоє-моє, а виставляють все на загальне користування, за винятком чогось «персонально-необхідного». Але в більшості випадків один зі співкамерників не має ніякої підтримки з волі й доводиться сидіти удвох на одному місячному запасі. Не буде ж порядна людина їсти, поки інший на нього дивиться голодним очима. Не по-людськи це все. В такому камерному ладі є можливість легко прорахувати, що просити й скільки.

Складаються списки на бажану передачу, яка в моєму випадку найчастіше складалася з олії чорного кмину або лляної олії. Якось раз я взяв спробувати її в сусіда в камері-мусульманина і миттєво відчув ефект чи переконав себе в ньому... Він подарував мені баночку й порадив пити десять днів через десять днів, щоб організм не звикав, на порожній шлунок, змішуючи зі склянкою води. Таким чином шлунок повністю покривався олією й відновлювався. Загалом, з того часу я життя без кмину собі не уявляв, я в кожному своєму листі додому просив відшукати цей невідомий у моїх краях еліксир.

Другий за важливістю продукт ‒ мед

Другий за важливістю продукт ‒ це, звичайно ж, мед. Його чекав кожен. Арештанти, немов ведмедик із «Вінні-Пуха», полювали за ним, готові були вступити навіть у бій з дикими бджолами. Якщо мед був, їли, хто як, а я вважав за краще вживати по ложці зранку і ввечері, переслідуючи ціль не поласувати, а підвищити імунітет.

Фрукти, овочі були теж необхідною нормою. Варто зазначити що в Росії ‒ дивно жахливі продукти. Огірки складаються з однієї скоринки та води, при цьому жахливо гіркі на смак, помідори ‒ тверді як камінь і не містять практично соку, капуста гниє через кілька днів, єдино, ріпа дійсно смачна. З тих кількох кілограмів овочів ми робили простенькі салати, нарізаючи в них капусту, огірки та цибулю. Так само чинили й із фруктами. Вистачало цієї смакоти ненадовго, адже вона швидко псувалася, в результаті більшу частину місяця сиділи на «нудотній» тюремній баланді. Але гріх скаржитися, у багатьох і цього немає. До речі, для нарізки овочів і фруктів тюремники видавали пластиковий затуплений ніж. Ми його точили об кут «шконки», тому що нарізати було абсолютно неможливо наявні продукти. Звісно, коли це бачили, то одразу забирали в нас інвентар. Часто ніж заміняла нам звичайна пластикова телефонна картка, якою можна було скористатися для дзвінка додому в таксофоні. Але оскільки домогтися цього права було неможливо, то картки знаходили інше застосування в житті. Що шкода ‒ так це те, що вони швидко «відлітали» під час обшуків.

Часто ніж заміняла нам звичайна пластикова телефонна картка, якою можна було скористатися для дзвінка додому в таксофоні

У передачу також часто просили покласти трохи часнику, який корисний і для судин, і може врятувати при появі грибка. Вівсяну кашу, просто тому що її можна передати багато й не голодувати пристойний відрізок часу. Горіхів будь-якої масті, тому що містять безліч калорій і вітамінів. Звичайно, обов'язковими в передачі були чай, кава та цигарки. До того ж не можна було забувати й про очевидно необхідні речі гігієни: мило, шампунь, бритви, туалетний папір, гребінець. Людині стільки всього треба, а ми були настільки обмежені в дозволеному. Далеко не все можна передати у в'язницю. У Лефортово був суворий список того, що можна, а що не входило в нього ‒ все під забороною. Список орієнтовно складався з 35-40 одиниць найменувань продуктів. Наприклад, будь-які спеції були заборонені, також не можна передавати рибу, копченості, молочну продукцію, продукти в склі, в металі, не в магазинному пакуванні, не в вакуумному пакуванні тощо.

Якось я запитав у охоронців: «Я багато чого можу зрозуміти. Але чому, наприклад, сіль не можна передавати? Що в цьому забороненого, страшного?». А вони лише сміялися мені в обличчя зі стандартною відповіддю: «Не положено».

Передача розрахована всього на двадцять кілограмів ваги раз у три місяці, тому багато там не передати, і тим більше ‒ надовго не вистачить. Тому, власне, і проводився такий скрупульозний розрахунок ‒ що, коли і скільки. Інакше ні на що не вистачить. Тим більше, що в Лефортово ми сиділи по двоє, і на двох передачу ще можна було розбити. А коли в камері по двадцять чоловік, то однієї передачі вистачало всього на день, адже в багатьох нічого найчастіше немає, їм нічого не передають. В цьому й полягає взаємоповага, взаєморозуміння і ...людське.

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Всі блоги Геннадія Афанасьєва читайте тут

XS
SM
MD
LG