Спеціально для Крим.Реалії
Українська опозиція ділиться на тих, хто бореться з теперішнім на стороні минулого, і тих, хто бореться з теперішнім на стороні майбутнього.
Приводів не любити теперішнє ‒ хоч відбавляй. Можна не любити президента ‒ за Мальдіви. Генпрокурора ‒ за Сейшели. Верховну раду ‒ за дилетантство. Уряд ‒ за корпоративність. Усіх разом ‒ за корупцію.
Можна не любити автодор ‒ за підвіску. Адмінпослуги ‒ за неповороткість. Суди ‒ за те, що «місце прокляте». Зрештою, було б дивно любити все те, що краде наші нерви, час і гроші.
Питання лише в тому, на чиєму боці вам пропонують грати проти теперішнього. На боці минулого чи майбутнього.
Колективне минуле може називати себе опозицією
Колективне минуле може називати себе опозицією. Може критикувати реальність. Знаходити дошкульні й правильні слова для опису статус-кво. Але це не скасовує того, що вся когорта «ексів» хоче змінити теперішнє заради повернення минулого.
Ми жили в цьому минулому чверть століття. Колоніальний статус ‒ від сфери культури до економіки. Буфер, позбавлений права обурюватися своїм статусом. Ностальгія як зміст повістки. Тотальне знищення загального в ім'я невеликого списку обраних. «Бог дав нам Україну, так отримаємо ж задоволення від неї».
Ми почали вибиратися з болота лише чотири роки тому. По суті, наш 2018-й ‒ це всього лише 1995-й. Той, яким він мав би бути, якби в 91-му країна здобула реальну, а не імітаційну незалежність. Хочете порівнювати Україну з сусідами ‒ робіть поправку на час.
При цьому наша реальність не заслуговує симпатії. Її потрібно змінювати та переробляти, покращувати й оптимізувати. Але все це має сенс тільки тоді, коли ви воюєте з теперішнім на боці майбутнього.
З таким же успіхом можна критикувати патрульну поліцію, пропонуючи відродити ДАІ
Якщо вам пропонують мир ціною капітуляції ‒ це минуле. Якщо вам пропонують знеболювальне замість лікування ‒ це минуле. Якщо вам пропонують бути м'якими й безсуб'єктними ‒ це минуле. З таким же успіхом можна критикувати патрульну поліцію, пропонуючи відродити ДАІ.
Минуле намагається стерти онтологічну різницю між собою та майбутнім. Намагається виглядати цим самим майбутнім. Але його завдання ‒ не рухати країну в завтра, а повертати її у вчора. А тому воно все одно залишається минулим. Позбавленим якої б то не було етичної основи.
Зрештою, все, що сталося з нами чотири роки тому ‒ стало підсумком минулого. Анексія Криму, вторгнення на Донбас, інфляція та криза стали не стартом нової епохи. Вони стали спадщиною попередньої. Її закономірним фіналом. Підсумком правління тих, хто чотири роки тому вибирав в авіакасах між Москвою й Віднем.
У Росії Путіна критикують як ті, хто вважає, що він «надмірно Путін», так і ті, хто впевнений, що він «недостатньо Путін»
Минуле може мати багато імен. Минулим можуть бути «екси» й ті, хто годувався з їхнії рук. Олігархи. Чиновницьке лобі. Судово-прокурорська каста. Обивателі, які мріють про Сталіна. Обивателі, які мріють про «чистоту нації». Кожен із них може бути абсолютно точним у діагнозах. Питання лише в рецептах лікування.
Виносити вирок теперішньому ‒ легко. Особливо, коли воно того заслуговує. Куди важливіша та реальність, яку автор критики вважає бажаною. У тій же Росії Володимира Путіна критикують як ті, хто вважає, що він «надмірно Путін», так і ті, хто впевнений, що він «недостатньо Путін». Між ними прірва.
Контекст має значення. У битві минулого із сьогоденням я буду на стороні сьогодення. Інакше майбутнє ніколи не настане.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
