Спеціально для Крим.Реалії
Послання Володимира Путіна Федеральним зборам запам'яталося нам мультиками. З їхньою допомогою російський президент пояснював місту та світу, як саме він може цей самий світ знищити. Але це було не головне.
Головним було ось це:
«Після розвалу СРСР Росія, яка за радянських часів називалася Радянським Союзом, ‒ за кордоном її так і називали, Радянська Росія, ‒ якщо говорити про наші національні кордони, втратила 23,8 відсотка території, 48,5 відсотка населення, 41 відсоток валового суспільного продукту, 39,4 відсотка промислового потенціалу (я звертаю увагу, майже половину), 44,6 відсотка військового потенціалу...».
І це насправді серйозний поворот.
Тому що раніше розпад Союзу трактувався Кремлем як сімейне розлучення. Коли колишні родичі приватизують кімнати в комуналці й починають жити окремо. Союзні республіки стали прототипами незалежних держав. А внутрішньосоюзні кордони ‒ новими міждержавними. Та й сама Росія вирішила святкувати 12 червня ‒ день, коли була ухвалена Декларація про державний суверенітет РРФСР.
Ця трактування не оскаржувалося десятиліттями. Півтора десятка країн, що виникли на місці СРСР, могли визнавати своє радянське минуле, цуратися його або й зовсім оголошувати окупацією. Але при цьому нікому з російського керівництва не приходило в голову оголосити ці території ‒ російськими.
Кремль сперечався про статус росіян і російськокультурних. Роздавав паспорти та підтримував діаспори, корумповані еліти й підгодовував ностальгію. Але при цьому всі ці роки суперечки йшли про людей, а не про території.
Виявилося, що Радянський Союз не був союзом. Що весь цей час він був Росією
Тепер це все неактуально. Виявилося, що Радянський Союз не був союзом. Що весь цей час він був Росією. А всі колишні республіки ‒ від Прибалтики й до Узбекистану ‒ були землями, право власності на які було у Кремля. Не федерація. Не конфедерація. Росія. Від Вільнюса до Самарканда. Від Бішкека до Львова.
Межі Союзу оголошені межами Росії. Естонці та казахи, білоруси та туркмени (й далі за списком) ‒ жителями Росії. Які не вирішили жити окремо, а всього лише були Росією «втрачені».
Поки Москва визнавала Союз ‒ союзом, незалежність сусідів не ставилася під сумнів. Кремль міг вмовляти колишніх сусідів у комуналці переробити несучі стіни назад в міжкімнатні. Пропонувати їм загальну охоронну сигналізацію та одні вхідні двері. Але минулого тижня він відкинув реверанси й заявив права на всю квартиру.
По суті, російський президент відмовився від головної радянської ідеологеми. Тієї самої, під маскою якої більшовики збирали Російську імперію, яка розпалася.
Максим Горюнов пише, що до 1917 року в імперії була створена багаторівнева система конфесійно-національної дискримінації. З 1889 року мусульманин, який отримав диплом юриста, міг вступити до колегії адвокатів тільки після отримання спеціального дозволу міністра юстиції. У військових частинах частка шведів, німців, латишів, естонців, вірменів та фінів не могла перевищувати 20% від загальної кількості офіцерів. У ті ж роки були встановлені квоти для євреїв в університетах. Зросійщилися католицькі храми Білорусі.
Після краху імперії створена система утисків відгукнулася попитом на незалежність. Околиці, втомлені від метрополії, пішли в самостійне плавання. Більшовикам вдалося силою зброї повернути регіони в нову імперію. Але, щоб витримати конкуренцію з національно-визвольним рухом на знову завойованих територіях, вони наважилися на політику коренізації. Дозволили національні мови та культури, зняли квоти та скасували обмеження.
Радянське керівництво врахувало помилки «білих». Ті навіть не збиралися обговорювати автономію колишніх колоній ‒ і, в підсумку, були змушені битися як з «червоними», так і з національними рухами. Більшовики зробили ставку на коренізацію ‒ щоб приватизувати національно-визвольний дискурс ‒ і перемогли на наступні 70 років.
Більшовики зробили ставку на коренізацію ‒ і перемогли на наступні 70 років
Ті кордони, за якими розпадався Радянський Союз, були подарунком Москви союзним республікам. Вони були вимушеним компромісом. Даниною, яку Кремль заплатив за відродження імперії, яка розпалася сто років тому. Обов'язковою умовою, завдяки якій Москві вдалося продовжити імперське життя на кілька десятиліть.
Ймовірно, Володимиру Путіну цього ніхто не пояснив. І тепер він розмірковує про «єдину та неподільну» в риториці династії Романових. У тій самій риториці, яка спершу прирекла імперію на розпад, а «білий рух» ‒ на історичну поразку. З тією лише різницею, що Росією оголошуються вже незалежні держави.
Ви все ще продовжуєте вірити в компроміси з імперією?
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
