Доступність посилання

ТОП новини

Капранов: Хто там у широких масах Німеччини особливо знає, де цей Крим і в чому там справа?


Свічки біля торгово-розважального центру «Зимова вишня», Кемерово, 26 березня 2018 року
Свічки біля торгово-розважального центру «Зимова вишня», Кемерово, 26 березня 2018 року

Підлітки з Німеччини відвідали анексований Росією Крим у рамках «Днів російсько-німецької дитячої народної дипломатії» (офіційне формулювання Росії). Генконсульство України в Мюнхені обурене. Міністр закордонних справ України Павло Клімкін назвав організацію візиту «небезпечною авантюрою». Навіщо Росії така «дитяча» дипломатія? Оцінку цього в ефірі Радіо Донбас.Реалії висловив книговидавець, письменник, член експертної ради при Держкіно Дмитро Капранов.

– Пане Дмитре, Ви опублікували пост у Facebook про те, що українці співчувають загиблим дітям у Кемерові, але «не сумують за 140 вбитими дітьми в Сирії». Обґрунтуйте Вашу думку.

Інформаційні російські війська приходять до нас за спинами жінок і дітей

– Володимир Путін 4 березня 2014 року пообіцяв, що російські війська прийдуть в Україну за спинами жінок і дітей і, мовляв, подивіться, що ми тоді зробимо. Війська дійсно прийшли, ми їх зупинили на Донбасі. Але інформаційні російські війська приходять до нас за спинами жінок і дітей, як у цьому випадку. Прикриватися дітьми й виносити дітей на передній фронт – це старий номер Росії та комуністів зокрема.

– Усі говорять про Кемерово, це, безперечно, трагедія. А візит німецьких підлітків до Сімферополя лишився в затінку...

– Це (візит німецьких підлітків до Сімферополя) – використання святого з пропагандистською метою, яке характерне для комуністичного російського імперського режиму, називайте як хочете, змінювалося тільки прізвище, політика не змінювалась. У Криму це не перша дитяча історія. Перші незаконні візити до Криму дітей були одразу після окупації. І це буде дедалі активніше. Хто там у широких масах Німеччини особливо знає, де цей Крим і в чому там справа?

Вони будуть постійно цим користуватися і висувати дітей наперед інформаційного фронту. Тож ми повинні бути до цього готові, повинні протидіяти інформаційній агресії, навіть якщо вона приходить за спинами трагедії.

– Ви з рідним братом мешкали у Росії, скільки років ви там прожили?

– Десять років, ми об’їздили всю Росію за роботою. Я був у Кемерові. Це барачне місто, яке так і існує у вигляді великих бараків. Вони побудували великий барак і назвали його торговельним центром, не дивно, що він спалахнув.

Тут примітно інше. Галасування, «а чи у нас не так само і давайте перевіримо, як у наших торговельних центрах». У нас перевірено, в тому числі вибухами на збройних складах, що там не кидали людей, а їхали допомагати. Тисячі людей в один день знялися з місця й полетіли на допомогу, де сталося лихо.

Тож я хочу, щоб усі звернули увагу, що у нас не так само. Я не можу собі уявити, особливо після цієї війни, українця, який втече з місця пожежі й не відчинить двері, мені це на голову не налазить.

Дмитро Капранов
Дмитро Капранов

– Повернімося до візиту німецьких підлітків до Сімферополя. Цей візит –​ використання Росією дітей, щоб легалізувати ту ж окупацію Криму. Що цьому можна протиставити?

– Тільки жорстку позицію, не дивлячись на те, діти це чи дорослі. У них є батьки, вони відповідають за дитину, тому ми не повинні робити знижок. Поїхали ці діти до Криму, нехай оголошуються персонами нон-ґрата. Всі засоби впливу на велику Німеччину, щоб вони врешті-решт привели до ладу своїх громадян. Вони мають за це відповідати.

Слухач, Курахове: Я не погоджусь, адже у Кемерові також рятували, підлітки виносили людей, дітей. У нас також бувають випадки, коли кидали людей. Люди просто пішли у торговельний центр, це могло трапитися і в нас.

Ми всі обговорюємо трагедію в Кемерові, тому що велика частина новин походить з російських ЗМІ

– Інформаційна війна – складніший момент, аніж просто війна. Імплантується певна думка, багато українських каналів транслюють російську пропаганду мало не напряму. Ми всі обговорюємо трагедію в Кемерові, тому що велика частина новин походить з російських ЗМІ.

У Сирії було вбито 140 дітей за п’ять днів. А чим сирійські діти гірші, ніж російські? Чому не було акцій солідарності, підтримки, жалоби? Біля сирійського посольства у Києві не було квітів, іграшок. Чому? А тому що ніхто не знав, що вони загинули.

Я також не бачив акцій жалоби за 242 загиблими українськими дітьми на Донбасі. Наші діти загинули від військової агресії Російської Федерації. Дуже легко сказати, що ми нібито не любимо дітей. А вшанувати наших дітей, що загинули від їхніх куль, уже складніше.

Я бачив кліп, який зняли депутати Думи про пісню «Останній бій, підемо за дядю Вову» і співають її російські діти. Їх ніхто не змушує, їх так виховують.

– Цей момент дуже тонкий, гуманітарні питання, використання агресором будь-яких можливостей. Згадаймо цей найбільш відомий фейк про розіп’ятого хлопчика. «Розіп’яли» саме хлопчика, не «ополченця». З іншого боку, стати таким як агресор, перейти на такий ступінь ненависті та жорстокості – це буде одна з перемог агресора.

– Про це ніхто не говорив. Якщо сказати, що у нас своїх багато загиблих, чого ми побиваємось за їхніми загиблими, усі звинуватять, що ти особисто закатував цих дітей. Це спекулятивний момент, який використовується російською пропагандою.

Коли говорять про дітей, у всіх падає планка. Тому потрібно формувати на це об’єктивний погляд. Для нас він починається з 4 березня 2014 року, коли було оголошено програму дій Росії проти України «Ховатися за спини жінок і дітей». Росія так сьогодні й робить.

– Зараз знову актуалізувалася тема можливого розриву усіх відносин України з агресором Росією. Україна вислала 13 дипломатів через «справу Скрипаля» на знак солідарності із західними країнами. І Україні закидають, що, якби не Скрипаль, то російських дипломатів не вислали б?

– Українського посла в Росії Україна відкликала ще в 2014 році, а свого посла вони відкликали в 2016 році. Дипломатів дуже мало.

– Варто всі стосунки розірвати?

– Я не можу сказати, чим це, кому і як загрожує. Наша влада говорить, що якщо ми зовсім закриємо дипломатичні установи в Росії, то ми не зможемо займатися долею і наших полонених, ні займатися питаннями трудової міграції в Росію.

Якщо там є наші громадяни, то повинна бути можливість з ними тримати зв’язок.

– Як Ви вважаєте, в українців упродовж уже четвертого року війни змінюється ставлення, усвідомлення, чи навпаки все більше втоми від цієї війни?

– Я згадав, що зараз іде опитування щодо союзу України з НАТО і навіть на Донбасі рівень підтримки союзу більший, ніж був у середньому до війни. Ми зараз присутні при хвильовому процесі. Я залишаюсь оптимістом, бо куди діватись.

  • 16x9 Image

    Олександр Лащенко

    На Радіо Свобода – з березня 2005 року. До цього працював три роки на «Громадському радіо». Народився в 1969 році в Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

XS
SM
MD
LG