Спеціально для Крим.Реалії
Президент України Петро Порошенко під час останнього засідання Ради з національної безпеки та оборони попросив міністра закордонних справ Павла Клімкіна внести пропозиції про відкликання українських представників з координаційних органів СНД. Таким чином, відбувається остаточне прощання України зі Співдружністю незалежних держав ‒ організацією, яка 27 років тому мала, на думку одних своїх учасників, забезпечити цивілізоване розлучення колишніх радянських республік, а для інших була прообразом нової імперської держави.
Сьогодні можна з повною впевненістю сказати, що СНД розчарувало як одних, так і інших. Фраза Порошенка про те, що Україні нічого робити там, де всі дії координуються з країною-агресором ‒ мабуть, найбільш точна характеристика закінчення «цивілізованого розлучення» нецивілізованими методами. За роки свого існування СНД так і не вирішило конфліктів у Нагірному Карабасі, Придністров'ї, Абхазії, Південній Осетії. Навіть більше, миротворці СНД в Абхазії та Південній Осетії просто перетворилися на окупантів, що призвело до остаточного виходу Грузії зі складу Співдружності. А коли Росія напала на Україну й відрубала у цієї країни Крим, у Співдружності не знайшлося політичної волі, щоб засудити агресивні дії Москви, які порушують, до того ж, не тільки міжнародне право, а й документи самого СНД. Напевно, президент Порошенко правий: Україні в такій організації робити нічого.
СНД не стало ні інструментом розлучення, ні інструментом інтеграції. Воно перетворилося на порожнечу
Але й Кремль може бути розчарований. Як видно, з його планів обдурити своїх колишніх сусідів і втягнути їх в нову союзну державу під керівництвом російського президента теж нічого не вийшло. Для того щоб змусити партнерів погодитися з цією безглуздою ідеєю, доводиться воювати або підтримувати етнічні та громадянські конфлікти на пострадянському просторі. За 27 років Росія перетворилася з метрополії в основний осередок дестабілізації ситуації на території колишнього СРСР. А на нестабільності імперії не збудуєш.
У результаті СНД не стало ні інструментом розлучення, ні інструментом інтеграції. Воно перетворилося на порожнечу. Навіть президентський клуб, в який виродилася організація наприкінці 90-х, більше не ухвалює жодних реальних рішень ‒ його постійними учасниками стали авторитарні правителі, які є представниками неефективних, деградуючих на очах структур державного управління. І будь-який крок у бік реформ і змін ‒ крок, що призводить до виходу з СНД. Так було з Грузією, так зараз відбувається з Україною, так може статися з Вірменією ‒ та й з усіма іншими теж.
Не можна до нескінченності перебувати в безперспективності й порожнечі.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
