Доступність посилання

ТОП новини

Андрій Курков: «Я б не звалював у купу всіх російськомовних»


Андрій Курков

Що робити з російською мовою в Україні? Хто такі російськомовні українці? Чому жителі східних регіонів країни досі мають радянську ментальність? Про це в ефірі «Денного шоу» на Радіо Крим.Реалії говоримо з українським письменником Андрієм Курковим.

‒ Ви російськомовний український письменник ‒ напевно, єдиний на пострадянському просторі, чиї книги потрапляли в топ-10 європейських бестселерів. Але з точки зору сучасної російської доктрини, вас бути не повинно, тому що російськомовний український письменник ‒ це оксюморон.

‒ У Росії мене й немає, книги під забороною вже давно. Тому я спокійний. Я є в українському просторі, представляю Україну в усьому світі й відчуваю себе цілком комфортно. Мені не доводиться кривлятися, підлаштовуватися, маскуватися під когось. Я завжди кажу, що я український російськомовний письменник. Іноді додаю, що російського походження, тому що російськомовність не означає етнічну приналежність.

‒ І як вам живеться сьогодні в цій множинній ідентичності?

‒ Менш комфортно, ніж до окупації Криму та початку війни на Донбасі, але все одно живеться. Людина, особливо з такою українською анархічною ментальністю, адаптується до умов і вчиться відразу вживатися в нові умови й виживати в них.

‒ Чи можлива російська мова без Росії?

‒ Я вже 20 років говорю, що російська мова без Росії цілком може існувати. З російською мовою сталося те саме, що з французькою 150-160 років тому, коли виникла франкофонія та культурний простір французької мови розсипався по світу. І французький уряд або академіки не можуть контролювати розвиток мови в Квебеку чи в країнах Магрибу. Але вони все одно підтримують цей франкомовний світ, навіть якщо не згодні з політиками цих країн.

Андрій Курков, архівне фото
Андрій Курков, архівне фото

‒ В Україні звучить заперечення, що російська мова є простором битви за візії майбутнього. І що мова виконує, зокрема з подачі Москви, роль ідеологічної зброї.

Я б не звалював у купу всіх російськомовних, як це хочуть зробити в Кремлі

‒ Русифікація України ще в царські часи ‒ це те саме. Це була експансія імперіалістичного простору на ті території, які могли б чинити спротив політиці імперії. Природно, що Росія хоче використовувати російську мову для політичних цілей. Але в Україні є кілька видів російськомовних людей: є етнічні росіяни, є представники радянського минулого ментального, для яких російська мова ‒ незникома цінність. Російська мова залишилася мовою міжнаціонального спілкування в тих регіонах України, де різні етнічні групи співіснують разом, ‒ Закарпаття, Бессарабія.

Київські російськомовні відрізняються від харківських російськомовних: за відсотком проросійськості, за рівнем політичної активності та пасивності, за рівнем невдоволення українською незалежністю, а точніше ‒ владою. Тому я б не звалював у купу всіх російськомовних, хоча це хочуть зробити в Кремлі, щоб ними командувати. Подивіться на російськомовних Литви, які інтегрувалися в литовський політичний та соціальний простір, стали громадянами-патріотами, і ніхто в них не забирав російську мову.

‒ Якою б ви хотіли бачити російську мову в Україні через 20 років?

Я б хотів, щоб не було поділу на російськомовних і національні меншини

‒ Я б хотів, щоб вона була мовою етнічних росіян. Щоб вони стали легальною національною меншиною, як угорці, болгари, гагаузи тощо. Щоб не було поділу на російськомовних і національні меншини. Адже саме ця червона ганчірка російськомовності викликає агресію у національно заточених громадян України, які бояться, що російськомовні ‒ прихильники Російської імперії.

‒ Тоді російська мова перестане бути зброєю з просування імперського дискурсу?

‒ Я думаю, так.

‒ Чи є російськомовна література в Україні? Чи це тільки Андрій Курков?

‒ Чому? Маса. Просто про неї ніхто не пише принципово. Є українські літературні сайти, які не згадують жодного російськомовного автора. Є журнали, які ніколи не напишуть рецензію на його книгу. Тобто живе паралельна література, про яку знають ті, хто її читає, знають у регіонах. Харків, Дніпро, Одеса ‒ це дуже активні регіони російськомовної літератури.

‒ Ви часто говорите про те, що Україні треба оголосити свої права на російську мову. Зокрема й для того, щоб розмити монополію Росії на російську мову. Розкажіть про це докладніше.

‒ У нас є два інститути, що займаються мовою. Це Інститут української мови Академії наук та Інститут мовознавства імені Потебні. В одному з них можна було б зробити офіс або маленький інститут російської мови України, щоб вчені аналізували спочатку розмовну мову в різних регіонах країни й на основі цього встановили правила російської мови на території України.

‒ Що б це дало Україні?

‒ Відрізало б наших славістів від російської академії наук, дало б інструмент захисту української російської мови від російських академіків, які все виправляють на свій лад і вирішують, як правильно. Якщо порівнювати із сьогоднішніми процесами, це б створило автокефалію російської мови на території України. Я думаю, що виникло б навіть бажання в авторів розвивати український варіант російської мови.

‒ Україна постійно шукає якийсь паркан ідентичності, яким хоче відокремити себе від простору колишньої імперії. І одним з інструментів сприймає україномовність. Можливо, тому ідею створення української російської сприймають в багнети?

‒ Моя ідея була сприйнята в багнети серед іншого й російськими філологами в Харкові та деяких інших містах. Вони злякалися, що їх через це більше не запрошуватимуть на конференції до Росії.

Андрій Курков, архівне фото
Андрій Курков, архівне фото

‒ На ваш погляд, яким буде простір російськомовності в Україні років через 20?

‒ Зменшиться, це природний процес. Наскільки? Може, на 50%, може, на 40, може, на 30. Тут дуже важливо, щоб ті, хто залишиться, ставали активними, реальними громадянами України. Грубо кажучи, були політичними українцями. Якщо вони громадяни України, але політичні росіяни, їм тут робити нічого.

‒ Чому в 2014 році багато російськомовних українців прийняли Україну, а не Росію? Чому не спрацювала ставка Кремля?

У всіх росіян у голові ‒ один образ великої Росії, у кожного українця ‒ свій образ гарної, улюбленої України

‒ Тому що вони вже перебували на ментальній території України. У нас є кордон з Росією, а є межа радянської та української ментальностей, яка розрізала Україну навпіл 20 років тому, а за останній час зрушила на схід. І якби не було війни, ще через 10-15 років вона б дійшла до межі державної ‒ і у нас не було б проблем. Сумська, Чернігівська області, Донбас є радянською діаспорою. Українська мова так і залишиться для них чужою, поки їх не змінить покоління людей з іншою ментальністю.

‒ Що для вас сьогодні європейська Україна? Який її наратив?

‒ Наратив один ‒ це історична матриця української анархії з елементами демократії, з виборами гетьманів і постійними інтригами. Мінус цього наративу ‒ це неповага до будь-якої обраної влади й до будь-яких ухвалених законів. Плюс ‒ неможливість встановлення диктатури й причісування одним гребінцем всього населення. У всіх росіян у голові ‒ один образ великої Росії, у кожного українця ‒ свій образ гарної, улюбленої України. Не великої, а зручної, ситої, щасливої.

(Текст підготувала Катерина Коваленко)

XS
SM
MD
LG