У квітні цього року волонтерська організація InformNapalm опублікувала матеріал «Список 1097: як 18 окрема бригада збройних сил Росії окупувала Крим». Інформацію про те, хто брав участь у захопленні Криму 2014 року, отримали активісти з Українського кіберальянсу, а InformNapalm її перевірив і систематизував.
Як військові з Росії заїжджали до Криму? Чому для захоплення півострова знадобилося приблизно 70 тисяч людей? Як українські волонтери вираховують конкретних російських військових, причетних до анексії? Про це в ефірі «Вечірнього шоу» на Радіо Крим.Реалії говоримо з прес-секретарем організації InformNapalm Михайлом Макаруком.
– Яка роль у подіях лютого-березня 2014 року в Криму була в російської армії?
Приїжджали (російські військові), у Севастополі отримували зброю і спокійно себе там почувалиМихайло Макарук
– Наша команда вже достеменно підтвердила участь 31-ї окремої гвардійської десантно-штурмової бригади ВДВ РФ, 45-ї окремої гвардійської бригади навчального призначення, 98-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії, 18-ї окремої мотострілецької бригади. А також 10-ї окремої бригади спецпризначення Головного розвідувального управління Росії, до завдань якої в Росії входить формування руху опору. Багато хто говорить, що в Криму були ополченці з палицями, але для того, щоб вони з’явилися, їх хтось мав набрати.
Ми почали досліджувати, як російські військові потрапляли до Криму. Це чотири основні шляхи. Перший – автомобільний шлях Харків-Сімферополь.
– Тобто, вони заїжджали з території материкової частини України?
– Так, вони були переодягнені в цивільне, приїжджали, передислоковувалися, в Севастополі отримували зброю і спокійно себе там почували.
Окупація і спротив. Хроніки: Російські військові в Криму (фотогалерея)
– Це було ще до 27 лютого?
– Звісно. Активна підготовка почалася десь за два місяці.
Другий шлях – висадження військової сили, техніки, людей із великих десантних кораблів Балтійського флоту, Північного флоту, які прибували до Севастополя. Вони виходили з баз приблизно за три місяці до подій, висаджувалися в портах Чорноморського флоту Росії в Сімферополі.
– На яких підставах ви зробили такі висновки?
– Рухи таких великих десантних кораблів входять до міжнародної системи пошуку кораблів. Навіть зараз можна зайти на сайт і відслідкувати, як вони добиралися з портів Балтійського флоту до портів Чорноморського.
– Хіба українські військові не бачили, що російські кораблі йшли до Криму?
– Давайте згадаємо, хто в нас тоді був головою військово-оборонного відомства (Станіслав Шуляк, з березня 2014 року перебуває у розшуку СБУ – КР).
– Які ще були шляхи потрапляння до Криму?
– Добирались також паромом. Ми відслідкували публікації людей, які так само перевдягалися, фотографувалися на тлі військових кораблів та з військовою технікою, що потім була задіяна. Ця техніка виготовляється тільки в Росії й належить російським військовим формуванням. Йдеться, зокрема, про БТР-82У.
– А що незаконного в тому, що російські військові заїхали до Криму?
– Між українським та російським керівництвом була домовленість, що якщо заїжджають додаткові військові чи техніка, вони повинні повідомляти українську владу. Ми цього не побачили, натомість побачили БТР-82У в Джанкої, що спокійно стояв біля Північно-Кримського каналу.
– Що саме міститься в «Списку 1097»?
– Там чітко зазначені прізвище, ім’я, по-батькові, військове звання, спеціалізація та злочин, який скоїв конкретний російський військовий.
– Що це за 18 окрема бригада Збройних сил России?
– Це звичайна мотострілецька бригада Північного військового округу. Вона потрапила до Криму через пароми, ще якась її частина – літаками. Бригада безпосередньо брала участь у блокуванні українських військових частин та в захопленні Криму.
– Згідно з інформацією на вашому сайті, а також за даними української розвідки, в захопленні Криму задіяли 70 тисяч російських військових. Чому не можна було обмежитися тими силами, що були в Криму? Адже там був Чорноморський флот, де й до того були російські військові.
– Не вистачало кадрових професійсних військових. Була загроза того, що велика частина українських військовослужбовців, які були в Криму, могли чинити опір.
– Боялися, що буде збройне протистояння?
– Я думаю, вони просто хотіли взяти масою. Що їм і вдалося.
– Звідки вам усе це відомо?
– Ми вивчаємо інформацію з відкритих джерел. Аналізуємо кожну фотографію в інтернеті, в публікаціях, кожне відео. Велике дякую каналу «Звезда» (російський державний телеканал – КР) – там роблять чудові репортажі, що дуже нам допомагають.
– Чи можуть ваші дослідження стати предметом розслідування в міжнародних судах? Ви кудись зверталися?
Ми аналізуємо кожну фотографію в інтернеті, в публікаціях, кожне відеоМихайло Макарук
– Ми співпрацюємо з Міністерством юстиції України, що готує низку обвинувальних актів для справи Україна проти Росії. Ми – команда волонтерів, тому з нашими висновками потім працюють юристи, ми їм допомагаємо зі свого боку.
Так само було з розслідуванням збиття літака MH17. Волонтери з групи Bellingcat, як і ми, використовували відкриті дані й надали факти про транспортування Буку з території РФ, інформацію про людей, відповідальних за збиття. Ці дані вони передали до Нідерландської прокуратури, що зараз активно з цим працює.
– На вашу думку, чи знало цю інформацію українське керівництво в лютому 2014 року?
– Я більш ніж впевнений, що їм про це доповідали. Вони мали хоча б якісь нариси того, що відбувається, і розуміли, хто за цим стоїть. Це можна зараз побачити з інтерв’ю теперішнього головнокомандувача Військово-морських сил України Ігоря Воронченка, який командував тоді Перевальською бригадою. Це можна побачити і з інтерв’ю колишнього в.о. голови Міністерства оборони Михайла Коваля, який безпосередньо брав участь у тих подіях.
– Тобто, вони розуміли, яка сила протистоїть українській армії?
– Абсолютно.
– Чи можлива персональна відповідальність людей, які безпосередньо захоплювали Крим?
– Найголовніша мета наших досліджень – руйнування міфу безликості. Конкретні імена та прізвища.
– Чи відомо вам, де зараз перебувають ці люди? В Росії, в Криму, на Донбасі?
Найголовніша мета наших досліджень – руйнування міфу безликостіМихайло Макарук
– Деяких ми фіксували в місті Гадаута в окупованій Абхазії. Деяких неодноразово бачили на Донбасі. Представників 810-ї бригади морської піхоти, наприклад, фіксували в Сирії. Що стосується наших зрадників, то їх помічали в містах Північного флоту. Наприклад, у місті Тіксі, де річка Лєна впадає в Північний Льодовитий океан. Вони жили в чудових умовах у Криму, а тепер їм сказали: час послужити батьківщині.
– Чи стали російські військові обережнішими в соцмережах після ваших публікацій?
– Рівень інтелекту більшості російських військовослужбовців прийнятний для нашої роботи. Але почала дуже злитися ФСБ, що вилучає в них телефони й ноутбуки та видаляє зайве.
(Текст підготувала Катерина Коваленко)
