Видання The Economist публікує статтю про те, чому газопровід «Північний потік-2» є одним із найбільш суперечливих енергетичних проектів у світі та які наслідки його будівництво матиме для України. Міжнародний оглядач та колишній голова прес-офісу Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні Михайло Боцюрків у статті для інформаційного агентства CNN розповідає, як робота Пола Манафорта в Україні вписується в плани російського президента Володимира Путіна. А західна дослідниця Мелінда Герінґ у статті для аналітичного центру Atlantic Council пише про те, як продовжується боротьба за майбутнє України і хто за нею стоїть.
Видання The Economist пояснює, чому газопровід «Північний потік-2» є одним із найбільш суперечливих енергетичних проектів у світі та які наслідки його будівництво матиме для України.
«Північний потік-2», проект вартістю в 11 мільйонів доларів США, який має на меті доставляти газ із Росії до Німеччини, вже роками створює чимало напруги між Європою та США, а також усередині самої Європи.
«Німеччина енергійно підтримує його. Данія має намір зупинити його проходження через її територіальні води. Польща каже, що це антиконкурентно. Україна бачить його як потенційну російську петлю навколо своєї шиї. Але, незважаючи на все це, днопоглиблювальні роботи вже розпочалися, і найближчим часом працівники прокладуть труби через Балтійське море», – пояснюється у статті.
Проте чому ж це така велика геополітична проблема?
Найбільший камінь спотикання – Україна, зауважують The Economist. Проект дозволить Росії мати більше інструментів для знущання з сусідньої держави через природній газ, йдеться у статті. Більшість газу, який отримує Європа, проходить через Україну. Це приносить українській державній газовій компанії «Нафтогаз» мільйони доларів на рік. Це досить важлива частина державного бюджету, зазначають автори.
Конгрес США, підтримуючи Україну, погрожував санкціями щодо Росії, а ЄС намагається вести переговори з Україною та Росією, щоб забезпечити чесні правила гри. Проте коли реалізація проекту розпочнеться повним ходом, зупинити процес буде вже складніше, а Путін матиме менше стимулу йти на поступки в Україні, йдеться у статті.
Тим часом США поки що не використовують найбільшу зброю в своєму арсеналі для вирішення проблеми – санкції. А без них, швидше за все, реалізація «Північного потоку-2» продовжуватиметься, зазначають автори.
Проблема в тому, що якщо цей проект продовжуватиметься, він не тільки залишить Україну на милість свого російського противника: це також зробить і Європу більш залежною від російського газу та трубопроводів у той час, коли її власні запаси скорочуються. Німеччина ще не прокинулася від цієї суворої реальності, наголошує видання.
Міжнародний оглядач та колишній голова прес-офісу Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні Михайло Боцюрків у статті для інформаційного агентства CNN пояснює, як робота екс-голови виборчого штабу Дональда Трампа і колишнього радника екс-президента України Віктора Януковича Пола Манафорта в Україні вписується в плани російського президента Володимира Путіна.
Одне приголомшене зображення, яке запам’яталося із першого тижня суду в справі Пола Манафорта, якого звинувачують у банківському та податковому шахрайстві, – це його жакет зі шкіри страуса вартістю в 15 тисяч доларів США. Любов до подібних речей він міг перейняти в своїх колишніх клієнтів, припускає автор. А саме – колишнього президента України Віктора Януковича.
Янукович також мав пристрасть до одягу зі шкіри страуса, зазначає Боцюрків. Але це не єдине, що вони із Манафортом мали спільного. Вони також мали слабкість до офшорів, яскравих костюмів та престижних маєтків, йдеться у статті.
Прокурори кажуть, що Манафорт заробив в Україні 60 мільйонів доларів, працюючи політичним консультантом, а потім заховав гроші на секретних банківських рахунках. У вересні його очікує інший судовий розгляд, де його звинувачують у відмиванні грошей та іноземному лобіюванні, Манафорту треба буде довести непричетність до російських дій, що завдали шкоди інтересам США, мовиться у статті.
60 мільйонів доларів – це досить велика сума для політичних консультацій для країни, де середня заробітна плата складала 200 доларів США, йдеться у статті. І хоча сьогодні економіка відновлюється завдяки позикам Заходу, витрати Януковича Україна ще відчуватиме роками, а можливо, й десятиріччями, переконаний Боцюрків.
Тим не менше судовий процес зможе бути певним катарсисом для українців, які скинули Януковича, і нарешті «заморозити грошовий обіг» Манафорта в Україні, зазначає автор.
Захист Манафорта стверджує, що його робота полягала в тому, щоб сприяти зближенню України та західних демократій. Проте, на думку автора, він займався цілком протилежним: наприкінці 2013 року Янукович відмовився підписувати Угоду про асоціацію з ЄС.
Автор також наголошує на тому, «що ті ж самі сили, які анексували Крим та вторглися у східну Україну, якщо вірити американським розвідувальним службам, це ті ж самі сили, які підірвали вибори в США 2016 року».
В обох випадках Росія заперечує будь-яку участь. Але чого не можна спростувати, так це те, що Манафорт був глибоко залучений в обидві країни. Як Україна, так і США були «підірвані» Путіним та його співучасниками, і Манафорт був одним із них, мовиться у статті.
Західна дослідниця Мелінда Герінґ у статті для американського аналітичного центру Atlantic Council наголошує: боротьба за майбутнє України продовжується, попри те, що в країні безлад.
В Україні все ще є люди, які борються за те, щоб «полагодити» державу. Серед них – троє українців, які провели більшу частину липня у Вашингтоні як стипендіати в Агентстві аналізу центрально-європейської політики CEPA.
Так, 32-річний директор фундації Dejure, експерт «Реанімаційного пакету реформ» Михайло Жернаков – один із найбільш визнаних експертів у сфері судової реформи. Він сам – колишній суддя, який залишив посаду під час Євромайдану. Він допомагав очолювати боротьбу за трансформацію українських судів, але результатами поки що незадоволений, йдеться у статті.
Жернаков занепокоєний виборами 2019 року. Він переконаний, що якщо українці оберуть президента-популіста, настане «льодовиковий період».
Друга стипендіатка – 39-річна журналістка Олена Трибушна, головний редактор «Телеканалу 24». Вона також занепокоєна тим, що 2019 рік стане роком популізму, коли не буде суттєвих проривів у плані реформ.
«Люди втомилися очікувати проривів. Але, як показує історія, українці можуть чекати, чекати, чекати, а потім вибухнути», – цитує автор журналістку. Проте, попри похмурі прогнози, вона нагадує, що журналісти-розслідувачі все ж доносять результати викриття корумпованих високопосадовців до НАБУ, йдеться у статті.
«Телебачення є королем в Україні, а олігархи володіють ефіром. Проте «Телеканал 24» дає простір багатьом активістам і політикам-реформаторам, серед яких Сергій Лещенко, Мустафа Найєм та Єгор Соболєв», – йдеться у статті. На думку Трибушної, показувати українцям, хто справді стоїть за каналами – єдиний спосіб змінити ситуацію.
Третій стипендіат – 33-річний Сергій Петухов, заступник міністра юстиції України з питань євроінтеграції, який обійняв посаду шляхом відкритого конкурсу. Саме він працював над двосторонніми угодами, які дозволили Нідерландам отримати юрисдикцію над справою щодо збиття літака «Малайзійських авіаліній» над східною Україною 2014 року.
Всі три стипендіати повернулися до Києва із новими ідеями. Жернаков, наприклад, має «нове уявлення про те, як приборкати горезвісних олігархів України через новий законодавчий поштовх і хоче поставити повноправного співробітника у Вашингтоні для кращого обговорення поточних реформ в Україні».
Тож хоча й боротьба за трансформацію України можливо уповільнилася, ці троє українців разом із тисячами інших залишаються прихильними до довгого шляху, який на них чекає.
