За останній рік у Росії підлітки скоїли чотири великих напади на однолітків і вчителів прямо під час уроків. Керченська трагедія стала першим таким випадком для Криму.
Вдень 17 жовтня в Керченському політехнічному коледжі пролунав вибух, а за ним ‒ стрілянина. За інформацією слідчого комітету Росії, студент 4-го курсу, 18-річний Владислав Росляков розстрілював із рушниці викладачів та учнів, а потім застрелився й сам. Серед загиблих 21 особа, приблизно 50 поранені.
Президент Росії Володимир Путін побачив причини негативного впливу на підлітків в інтернеті та подіях у США. Експерти заговорили про легкий доступ до зброї, жителі Криму дорікнули владі та спецслужбам у недостатній безпеці. Багато хто вважає дії Рослякова терактом, інші ж нарікають на психа-одинака.
Експерт Київського наукового-дослідного інституту судових експертиз Юрій Ірхін дотримується першої теорії, він упевнений: те, що сталося в Керчі ‒ теракт. Крим.Реалії говорили з психологом-криміналістом про причини й наслідки трагедії.
‒ Російське законодавство визначає тероризм, як «вплив на ухвалення рішення органами державної влади» через залякування населення. Тобто терористи мали висунути вимоги, але таких Росляков не висував. Чому ж ви називаєте це тероризмом?
‒ За криміналістичною картиною всього, що сталося, це чистої води терористичний акт. Можливо, російське законодавство так і трактує, але терористичне діяння не обов'язково пов'язане з політичними вимогами. Це може бути терористичний акт із постановкою особистих, індивідуальних вимог, бажання конкретної особистості. Є форми психічних патологій, що передбачають терористичне мислення ‒ наприклад, на сектантських, культових, релігійних підґрунтях. Як класичне гасло «убий невірного» ‒ знищувати тих, хто не є прихильником певного культу ‒ це теж тероризм. Давайте розрізняти два поняття: психолого-криміналістичний тероризм як діяння та поняття юридичні.
‒ Є думка, що у 18-річного хлопця був куратор, який допомагав у підготовці та координував його. Чи можна, проаналізувавши інформацію, говорити про це впевнено?
Якщо він ретельно готував цей акт, маніакально виношував цю думку, якщо упродовж деякого часу він був одержимий цією ідеєю, то звісно, він міг передбачити все
– В умовах дефіциту інформації логічно припустити, що, швидше за все, діяв він не один. Занадто складний криміналістичний механізм здійснення цього масового вбивства й дуже багато нестиковок. В інтернеті є свідчення очевидців, які говорять про два місця стрільби ‒ звісно, це викликає логічні судження про те, що діяв він не один. Я теж схильний так думати: занадто багато потерпілих, занадто великий локус ураження.
Разом із тим, я не виключаю думки, що він діяв один. Якщо він ретельно готував цей акт, маніакально виношував цю думку, якщо упродовж деякого часу він був одержимий цією ідеєю, то звісно, він міг передбачити все: посекундно вирахувати хронометраж, спланувати диспозиції тощо. Потенційно й одна людина на це здатна, але зважаючи на картину, я сумніваюся, що він був один.
‒ Чи можна провести паралелі, оцінивши частоту таких випадків і державну політику, стосовно цивільного озброєння в Росії?
Це не масове ураження свідомості, це окрема, цілеспрямована акція
– Я не бачу тут прямого зв'язку ‒ 18-19 років чи 20-21. Де гарантія того, що таке діяння не здатний зробити 22-річний чоловік? Думаю, це криміногенне мислення певних громадян. Я схильний думати, що це локальний випадок, індивідуальне мислення, я переконаний ‒ воно не має масового характеру. Це не масове ураження свідомості, це окрема, цілеспрямована акція.
Тому я приходжу до висновку, що це тероризм, це не якийсь маніакальний бзік. Якби бзік, то, вийшов би хлопець на вулицю, зробив кілька пострілів... Тобто це не спонтанне діяння, це підготовленість, швидше за все, з репетицією, з відпрацюванням дислокації, з чітким плануванням.
‒ У Росії за останній час подібних випадків у навчальних закладах було більше десяти. Вогнепальні напади, напади з холодною зброєю. Тобто, це може бути вже тенденція?
‒ Я так не думаю.
‒ Є думка, що саме репортажі в ЗМІ підштовхують до скоєння злочину.
Прямого зв'язку у вигляді спускового гачка ‒ підліток подивився репортаж про напад і сам пішов повторювати ‒ такого не існує
– Так, феномен психологічного зараження існує, не дарма телевізор називають «зомбо-ящиком», але ефект від нього вкрай незначний. Людину, яка виношувала наміри й готувалася до цього, репортаж може переконати в правоті його дій. «Так, інші роблять і я зроблю те, що задумав, але соромився зробити досі». Але прямого зв'язку у вигляді спускового гачка ‒ підліток подивився репортаж про напад і сам пішов повторювати ‒ такого не існує.
Телебачення регулює поведінку суспільної маси, але це розуміння не повинно доводити нас до параної, заборони ЗМІ, скасування благ цивілізації.
‒ Чи можливий зв'язок із загальною інформаційною політикою в ЗМІ сусідньої держави?
‒ Так. Інформаційне напруження, нав'язування агресивного мислення та потенційної готовності до нападу. Si vis pacem, para bellum ‒ «Хочеш миру ‒ готуйся до війни». Інформаційна політика Росії спрямована якраз на це ‒ будь готовий вистрілити першим.
Інформаційна політика Росії спрямована якраз на це ‒ будь готовий вистрілити першим
Молоде покоління перебуває в постійній готовності до того, що хтось має напасти. А це природним чином підвищує агресивність до рівня параної ‒ випадковий перехожий може бути сприйнятий як небезпека. Тобто з інформаційною політикою це може бути пов'язане на пряму.
‒ Є поняття «психотип вбивці». На ваш погляд, чи можна було помітити Рослякова, запобігти злочину?
‒ Розпізнати його, звісно, можна було б, але за однієї умови: піддати психологічному дослідженню абсолютно все населення Керчі. І серед жителів міста у підсумку могло виявитися кілька сотень людей потенційно здатних на вчинення таких діянь. Але тільки один із цих кількох сотень спромігся на реалізацію своїх задумів.
Треба враховувати факт: скільки в світі вбивць, стільки й психотипів. Тому я скептично ставлюся до термінів «психологічний портрет» і «психотип убивці».
‒ Тобто рефлексія та аналіз таких випадків марні? Люди подібних поглядів будуть з'являтися, і ми нічого не зможемо з цим зробити?
‒ Рефлексія не марна. Треба вживати заходів безпеки, контролю та враховувати, що він не обов'язково міг зробити це діяння в навчальному закладі, це могло статися в клубі, в магазині... Запобіжні заходи ‒ це добре, але не варто доводити їх до абсурду як у 30-ті роки минулого століття в СРСР ‒ у кожному підозрювати шпигуна.
‒ Що може зробити ФСБ у відповідь на дії в Керчі?
‒ Я впевнений, що ФСБ вживатиме посилених заходів безпеки та профілактику в агентурному середовищі. У спецслужб має бути таємна робота, не може суспільство знати секрети роботи спецслужб. Вони для цього й потрібні ‒ щоб запобігати такого роду подіям, непомітно для людей.
‒ В анексованому Криму ми часто бачимо дітей зі зброєю в руках ‒ іграшковою, макетами, знешкодженою, тренувальною. Діти використовують її в музичних постановках, на святах, воєнізованих акціях. Яка ймовірність того, що дитина, яку з дитинства навчають поводження зі зброєю, застосує її в реальному житті?
‒ Немає такого прямого зв'язку між навчанням і застосуванням. Я вважаю, дитину потрібно навчати поводження з сокирою, ножем, пилкою та пістолетом, можна рушницею або автоматом... нічого в цьому немає. Потрібно вчити тому, де і як це потрібно застосовувати й для чого. Дитина має засвоїти: сокира ‒ для дров, а не для голови; ніж хороший для нарізки, для метання, але не для ребер. Потрібно вчити правильно застосовувати зброю.
