Спеціально для Крим.Реалії
Останнім часом публікується багато матеріалів про депортацію кримських татар 76 років тому. Це дуже важливо. Однак їхні автори в першу чергу звертають увагу на політичні, історичні, моральні аспекти того, що сталося як у XVIII столітті, під час російських воєн і «часів підкорення Криму», так і в ХХ столітті у період встановлення диктатури більшовизму ‒ знищення кримськотатарської інтелігенції у 30-х роках, геноцид кримських татар у 40-50-х роках.
Звісно, це дуже важливі аспекти цієї теми. Однак є ще один аспект, який, на жаль, виявляється рідше в фокусі уваги ‒ це тема державного мародерства відносно кримських татар. Причому, останнім часом опубліковано багато матеріалів з архівів як спецслужб, так і з архіву національного руху кримських татар, які однозначно свідчать про широке застосування цього явища.
Мародерство, тобто незаконне пограбування народу органами державної влади, – це одна з цілей Росії упродовж усієї історії. Скільки б патріотичні російські історики не стверджували, що метою російських воєн у Криму і потім анексії Криму була «ліквідація осиного гнізда», насправді єкатерининська Росія жадала заволодіти кримською землею та морськими просторами далеко за межами півострова.
Мародерство як мета заволодіння Кримом
У 1783 році державні вельможі Росії відкинули систему власності Кримського ханства і стали самовільно займати і роздавати іншим кримську землю. Причому, корінний народ був вигнаний із Криму найбрутальнішим чином. На жаль, мені не зустрічалися адекватні цифрові оцінки вартості кримської землі у XVIII столітті, але однозначно як незнищенний природний об'єкт, як геополітична, історична та природна цінність, кримська земля мала дуже високу ціну, навіть якщо вона реально присвоювалась або продавалася за копійки.
Кримський ліс, який ріс на цій землі, був одним із перших трофеїв Росії
Більше того, кримський ліс, який ріс на цій землі, був одним із перших трофеїв Росії, який перетворився на кораблі Чорноморського флоту, ‒ це додаткова цінність землі. Думаю, за ціною та кількістю кораблів, а також інших будівель, відомих з історії того часу, цілком доступно підрахувати та оцінити вартість привласненого Росією добра.
Сюди ж буде внесена і вартість спалених міст і сіл під час походів Лассі, Мініха, Суворова, Долгорукого та інших російських воєначальників. Це були військові злочини, які, як відомо, не мають терміну давності.
Думаю, що в майбутньому вченим та економістам, які працюють над оцінкою збитку, завданого кримськотатарському народу, вдасться оцінити втрати народу від анексії 1783 року в конкретних цифрах. І всі ці факти ляжуть в основу майбутнього обвинувального акта проти Росії.
Сьогодні відчутніші в цифрах втрати кримськотатарського народу (а також і представників інших національностей) від агресії Росії у ХХ столітті. Для визначення цієї шкоди Національним рухом кримських татар були проведені декілька самопереписів (1966,1971, 1973-74 роки), під час яких були оцінені втрати народу не тільки у своїй чисельності, а й щодо забраного російською державою майна. Вони видані окремою книгою «Цифри свідчать». Навіть більше, сьогодні вже відкриті архіви спецслужб та інших відомств, і навіть ще не повністю вивчені їхні матеріали свідчать про грандіозні масштаби державного мародерства.
Росія повернула собі юридичну й економічну відповідальність за всі колишні злодіяння
Навіщо це потрібно? Відповідь проста. Кримськотатарський народ поки не ставив перед Росією питання про реституцію та компенсації вартості всього, що було у нього забране під час всіляких акцій упродовж багатьох століть. Вони не вважали за потрібне висувати це питання при входженні Криму до складу України, оскільки всі ці злодіяння, зокрема й пограбування, здійснювалися не українською державою. Але сьогодні, під час, фактично, третьої анексії Криму все тією ж Росією, ця країна повернула собі юридичну й економічну відповідальність за всі колишні злодіяння, скоєні проти народу, який вона повернула знову «під свою руку». Це і є один із наслідків анексії 2014 року, про який Москва своєчасно не подумала. Тепер ця відповідальність Росії знову стала юридично актуальною, економічно обов'язковою та морально виправданою.
Державне мародерство під час депортації
Що стосується депортації 1944 року, то навіть якщо не брати до уваги самоперепис, хоча виданий збірник «Цифри свідчать» демонструє саме науковий і статистично достовірний, хоча й ініціативний, підрахунок втрат, то можна користуватися відомостями з архівів, хоча вони далеко не повні.
Гловний умисел радянської держави під час депортації полягав у тому, що з юридичної та економічної точок зору це було повне свавілля
Можна сказати, що головний умисел радянської держави під час депортації полягав у тому, що з юридичної та економічної точок зору це було повне свавілля. Так, видавши указ про депортацію, ДКО (Державний комітет оборони СРСР ‒ КР) зовсім не дбав про юридичний бік цієї акції. І головна його «фішка»: ні в указі, ні в інших документах не було положення про конфіскацію державою всього майна, яке залишилося після виселення депортованих.
Тобто юридично це майно залишалося в їхній власності, але фізично вони не могли ним володіти та розпоряджатися, а тому воно залишалося просто нічийним. Значна його частина була того ж дня розграбована сусідами, а для обліку того, що залишилося, влада створила комісії з обліку, які й ходили цими жахливими висілками та описували все, що залишилося. Картина жахлива. Розповідають ‒ мекали голодні вівці, мукали корови, іржали коні, рвалися на ланцюгах собаки, дивилися голодними очима коти. Все було покинуте, двері відкриті, речі розкидані, шафи та комоди випотрошені. У ці списки потрапила значна частина рухомого та нерухомого майна, яке сусіди розтягнути не встигли.
Відсутність указу про конфіскацію майна депортованих та актів про його облік сьогодні мають величезне юридичне значення. Під час роботи в Криму мені доводилося зіштовхуватись із безліччю однотипних випадків. Наприклад, кримські татари в гарячці тієї ночі 18 травня 1944 року хапали та вивозили з собою документи про володіння майном, у першу чергу будинками.
Відсутність указу про конфіскацію майна депортованих та актів про його облік сьогодні мають величезне юридичне значення
І ось до мене в редакцію прийшла одна сім'я. Їх тепер уже покійна мати, яка працювала бухгалтером, у зібраному вузлику разом із Кораном і хлібом, повезла з собою документи на будинок у Сімферополі. І ось вони повернулися. Будинок, збудований безпосередньо перед війною, стояв як ні в чому не бувало. Але жили там чужі люди. Представник цієї родини йде до міськради і каже: Оце постанова Сімферопольської міськради від 1937 року щодо виділення нашій родині ділянки під будівництво будинку. Ось довідки та квитанції про покупку будівельних матеріалів. Ось акт Сімферопольської міськради 1939 року щодо введення будинку в експлуатацію. Ось будинкова книга, в якій значаться всі члени нашої родини прописаними в цьому будинку станом на 18 травня 1944 року. Ось паспорти з пропискою за цією адресою. Указу про конфіскацію чи будь-яким іншим чином позбавлення нас права на цей будинок не було. Тобто за всіма документами ‒ будинок наш. Ми можемо йти туди і поселятися?
Звісно, відповідь була: ні! Але скажіть тоді, на якій підставі ‒ ні? Будинок за всіма документами належав їм. Тобто в ту ніч держава їх просто пограбувала, забрала їхню власність, і не тільки будинок, але й меблі і все, що було в будинку, і ці меблі, речі, багатьма новими господарями збереглися і використовувалася по-різному, ще й у 80-і роки. А людям кажуть ‒ ні! Чому ні?
Тільки за інформацією з архівів під час депортації 1944 року у кримських татар забрали 80 тисяч будинків
Господарі будинку звернулися до суду, але їм відмовили з формулюванням «через невирішеність цих правовідносин у законодавчому порядку». Просто тому, що в Україні не було закону, який би регулював це питання.
Так ось, тільки за інформацією з архівів під час депортації 1944 року у кримських татар забрали 80 тисяч будинків. Насправді значно більше, тому, що частина домоволодінь залишилася неврахованою. Уявляєте рівень державного мародерства?
Інше майно
Окрім 80 із гаком тисяч будинків, у депортованих колгоспників забрали понад 34 тисячі присадибних ділянок, приблизно 500 тисяч голів худоби, 360 тисяч га посівної площі колгоспів, 8 тисяч гектарів тютюнових плантацій, 360 бджільницьких пасік, приблизно 40 тисяч тонн сільгосппродуктів, 6700 одиниць сільськогосподарського приладдя, 751 тисяча одиниць предметів домашнього ужитку.
Кава, базари і ремесла. Побут кримських татар до депортації (фотогалерея)
Великої шкоди завдали національним закладам культури, освіти та громадським організаціям. Було ліквідовано 112 особистих бібліотек, 640 бібліотек початкових шкіл, 221 бібліотека середніх шкіл, понад 200 колгоспних бібліотек, 360 хат-читалень, 30 районних бібліотек, 60 міських бібліотек, 640 початкових, 221 середня школа, 263 клуби, сотні мечетей та цвинтарів.
І це тільки частина майна, повний список зайняв би сотні сторінок. Тому вже сьогодні кримські татари цілком очікувано пишуть: «Проблема справедливого відшкодування матеріального та морального збитку, незважаючи на складність її вирішення, безсумнівно, має бути розв'язаною».
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
