Спеціально для Крим.Реалії
Як уже говорилося раніше, саме завдяки підтримці надзвичайно могутнього та надзвичайно жорстокого середньоазіатського правителя Тимура (Тамерлана в європейській традиції) хан Токтамиш прийшов до влади у Золотій орді. Але як це дуже часто трапляється і у приватному житті, і у великій політиці, боржник зрадив свого благодійника. Детальний опис війни Токтамиша з Тимуром не є моєю метою, я згадаю лише найважливіші події періоду та зосереджу увагу на їх наслідках для Криму.
Взимку 1385/6 року війська Токтамиша пограбували Південний Кавказ і прилеглі частини Ірану, які раніше почав завойовувати Тимур. Саме з-під Тебризу до Криму прибув удачливий і розбагатілий Бек-Булат, щоб проголосити себе ханом і вплутатися з генуезцями в Солхатську війну (1386-1387 рр.). Але чи то Токтамиш був надзвичайно м'який до свого родича, чи то повстання Бек-Булата було на руку хану, але бунтівник після своєї поразки був не просто прощений – він отримав улус на середньому Дону.
Інші нумізмати впевнені, що це помилка
Одні нумізмати схильні датувати перші монети Бек-Булата в Новому Сараї 792 роком хіджри, з чого випливає, що він виступив проти Токтамиша вже у 1390 році (іноді навіть пишуть про 1389 рік, хоча від нього в 792 р.х. входить тільки один грудень), а потім пішов на «компроміс» із ханом. Однак інші нумізмати впевнені, що це помилка, і датування монет належить до 793 хіджри (грудень 1390 – листопад 1391 р.). Не будучи фахівцем, я не можу виносити судження про написи на монетах, але нижче поясню, чому підтримую другу точку зору.
Тимур після першого зіткнення не пішов на загострення. Але в 1387-1390 роках війна все одно вирувала, причому в центральних областях Тимуридської імперії. Щоб переламати ситуацію, великий емір вирішив завдати удару по Золотій орді.
Тимур виступив у похід на самому початку 1391 року, а 18 червня на річці Кондурча (неподалік від Волги) вщент розгромив Токтамиша. Хан утік. Влітку через Волгу переправитися було складно, тож Тимур повернув назад.
Бунт Бек-Булата продовжувався без перерви з 1386 до 1391 року
У битві на Кондурчі на боці Токтамиша бився Бек-Булат, і тому я не вважаю, що він карбував свою монету або взагалі боровся зі своїм ханом до цього (чекан монети в столиці кимось іншим «при живому хані» – ознака громадянської війни). Неможливо уявити, щоб у 1390 році Бек-Булат займав трон у Новому Сарай, а вже 1391 року знову був прощений Токтамишем. Ще менш імовірно, що бунт Бек-Булата продовжувався без перерви з 1386 до 1391 року. Бритва Оккама вимагає від нас вибирати простіші версії, тож, на мою думку, з 1387 до 1391року Бек-Булат формально був вірним Токтамишу.
Однак той, хто зрадив раз (1386 р.), може зробити це і вдруге, а той, хто двічі (можливо, ще й 1383 р.), зрадить втретє неодмінно. Бек-Булат почав листування з Тимуром і на Кондурчі втік з поля бою, оголивши фланг і визначивши розгром ординців.
Токтамиш сховався на північно-східних околицях Орди, а Бек-Булат продовжив сходження до влади. Спираючись на сили свого улусу, він зайняв столицю і більшу частину західних ординських земель, включаючи Азов і Крим (і там, і там карбувалися його монети). Але влада його тривала недовго. Вже у вересні 1391 року Токтамиш повернув собі контроль над столицею Золотої орди, змусивши бунтівника відступити. Ось як про це розповідає Ібн Халдун: «Оглан Булат утік до Криму та оволодів ним. Токтамиш виступив проти нього з військами й обложив його».
Тим часом Сарай захопив ще один претендент на владу, з яким ми зустрінемося – Тимур-Кутлуг. Наприкінці 1391 року «Тохтамиш повернувся і вирвав його з рук його». Навесні наступного року з'явилася можливість довести до кінця кримську кампанію: «Тоді військо його [Токтамиша] продовжувало йти в Крим і відновило облогу його, доки, нарешті, не оволоділо ним. Він [Токтамиш] узяв гору над Оглан Булатом і вбив його».
Листи самого Токтамиша уточнюють ситуацію – Бек-Булат зазнав поразки та потрапив у полон. Цього разу терпець законного хана вичерпався, і бунтівник був страчений. Втім, Токтамиш своїми ярликами підтвердив пожалування, зроблені Бек-Булатом, зокрема статус тархана для Бек-Хаджі з Кирк-Єра (Чуфут-Кале).
Управління Кримом ненадовго повернулося до рук Кутлуг-Буги, але вже 1393 року його було призначено послом Токтамиша у Польсько-Литовській державі. Новим еміром став Таш-Тимур, предки якого керували півостровом ще з часів Батия. Він брав участь у битві на Кондурчі, але зберіг вірність Токтамишу, а в 1393/1394 році навіть карбував у Криму власну монету з написом «Султан правосудний Таш-Тимур-хан». Однак незалежним правителем він не був і вибивав на звороті своїх монет ім'я Токтамиша. Та й власні монети хана в цей час теж карбувалися на півострові.
Основною ареною бойових дій став Південний Кавказ
У 1392-1394 роках Токтамиш сколотив проти Тимура міжнародну коаліцію, до якої входили також правителі османів, мамлюків та безлічі середньоазіатських еміратів. У 1394 році основною ареною бойових дій став Південний Кавказ, і спочатку ординцям таланило. Але 15 квітня 1395 року почалася триденна битва на Тереку – найбільша баталія XIV століття, під час якої Токтамиш знову зазнав нищівної поразки. У битві на боці хана брав участь Таш-Тимур, і після катастрофи він був змушений рятуватися втечею.
Щоправда, низка істориків вважає, що монети Таш-Тимура були виготовлені не в 1393/4, а у 1395 році за допомогою штемпелів Токтамиша, тож перший був радше спадкоємцем і противником другого, ніж соратником. Але письмові джерела оповідають про важкий шлях Таш-Тимура після Терека через Дніпро до Візантії, тому навряд чи він мав можливість дорогою оголосити себе ханом і накарбувати монет.
Цього разу Тимур вирішив добити супротивника. Його військо рушило на північ і спустошило Хаджи-Тархан (Астрахань) і Сарай. Крайньою північною точкою походу став Єлець – але, мабуть, вирішивши, що трофеї з бідної Північно-Східної Русі не варті зусиль, Тимур повернув на південь. І тоді на його шляху опинилася Тана.
В останні десятиліття справи у венеціанської колонії йшли кепсько. У 1385 року оклад консула і кількість його слуг були зменшені на 20%, з 1388 до 1394 року судна йшли не безпосередньо в Тану, а з попередньої зупинкою для розвідування ситуації. У 1395 році сенат Венеції навіть дозволив своїм купцям на 5 днів заходити в Каффу, якщо дістатися Тани стане неможливо – настільки відчайдушною здавалася ситуація.
Більшість купців потрапила в полон
На початку осені 1395 року італійські та піренейські купці в Тані зібрали раду і відправили послів до Тимура, який перебував за 60 км від міста. Спочатку емір виявив інтерес до торгівлі та навіть доручив одному наближеному відвідати Тану, але виявилося, що то була розвідка. 14 вересня місто було взято і майже повністю знищено. Більшість купців потрапила в полон, декого пізніше викупили, але багато хто загинув. Лише частині вдалося втекти на суднах.
Команди кораблів, які прибули до Тани навесні наступного року, не застали там населення. Втім, на це, як і на швидкий відступ Тимура, скоріш за все, вплинули голод та чума. Висадка консула та купців з товарами була визнана безглуздою, не відбулися і дві спроби відправити до Токтамиша послів. Лише навесні 1397 року до хана вирушив посол, який зумів домогтися зниження мит з 5% до 3%, скасування збору на непроданий товар та припинення практики вилучення майна померлих купців. Після цього він став консулом відродженої Тани.
І хоча до 1399 року частина купців все ще були в полоні, не всі будівлі відновлені, а товарообіг знизився (лунали голоси про відміну плавань того року), Тана вижила. А ось Азов (Азак), тобто власне ординське місто, припинив своє існування. У XV столітті місцеве населення тулиться на смузі завширшки сто метрів біля стін італійських замків.
Дотепер не те щоб дуже поширеним, але все ж таки доволі стійким є міф про нібито похід Тимура на Крим у 1395 році після Тани. Про це повідомляла низка близькосхідних текстів, які всі спираються на одне джерело, написане не очевидцем. Цьому походу приписувалися всі руйнування Криму наприкінці XIV століття. Але в 2010-х роках з'явилися роботи (серед інших – і автора цих рядків), у яких ця версія була повністю відкинута. Про розгром Каффи нічого не говорять генуезькі документи, а шило в мішку не приховаєш, та й шуканих слідів на розкопках у місті так і не виявили.
Венеція відправляла свої судна для торгівлі та пошуків хана
Ба більше, нещодавно в обіг були введені джерела, що повністю спростовують старі міркування. У лютому 1396 року посли Венеції в Генуї скаржилися, що чиновники Каффи стягують податки з венеціанських судів, які завантажуються сіллю в Херсоні (Венеція заперечувала юрисдикцію Генуї над цим містом). І в тому ж лютому Венеція відправляла свої судна для торгівлі та пошуків хана до мису Св. Іоанна поблизу Каффи (але без заходу до самого міста) – адже Тана була знищена. Тож навіть якби генуезькі відомості до нас не дійшли, венеціанські однозначні – Каффа існувала, отже, Тимура у Криму не було.
Щоправда, емір справді думав напасти на півострів 1401 року, але натомість вступив у війну з османами.
Але для Золотої орди загалом збереження Криму було слабкою втіхою. Евлія Челебі писав, що Тимур знищив 170 міст країни, і хоча цей автор схильний до серйозних перебільшень, масштаб руйнувань вражає. Поволзьке ядро держави було практично повністю знищено, припинилася караванна торгівля, а отже – у ханів не стало грошей для відновлення колишньої могутності.
Але для Токтамиша ще нічого не скінчилося. Як сам Тимур писав у лютому 1396 року османському султану Баязиду, хан разом із «невірними франками» (тобто за підтримки генуезців) перейшов Дніпро і шукав притулку в лісах Криму і на берегах Чорного моря.
Війна за півострів тривала.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.
