Спеціально для Крим.Реалії
Чума чумою, а торгувати треба – розсудили венеціанці та почали шукати нагоди повернутися до Криму. І навіть чергова війна із генуезцями за Чорне море їм не завадила.
Точна дата укладення перемир'я між Каффою і Золотою ордою невідома, але вже 27 квітня 1347 року венеціанський Сенат дозволив своїм купцям торгувати в землях Джанібека, отже, до цього часу це стало можливо. А 19 червня у Венеції отримали відомості про умови миру генуезців із ординцями і того ж дня вирішили відправити нове посольство до Орди.
Посли мали домогтися повернення конфіскованих венеціанських товарів (або хоча б компенсації за них) та відновлення торгівлі на пільгових умовах. Також мало йтися про передачу Венеції факторії Воспоро (Керчі).
Справа завершилася видачею Джанібеком 26 грудня 1347 року нового ярлика венеціанцям. Більшість колишніх привілеїв було відновлено, проте податок на купців у Тані було підвищено з 3 до 5%.
Втім, радіти укладенню договору у Венеції довелося не всім – місто та весь континент захлеснула пандемія Чорної смерті.
Європа відчувала серйозний дефіцит хліба через недорід
Чуму принесли до Європи, по-перше, уцілілі генуезці з Каффи, а по-друге, генуезькі та венеціанські купці, які прибули їм на зміну. Європа відчувала серйозний дефіцит хліба через недорід, тож багато хто прагнув якнайшвидше закупити зерно в Північному Причорномор'ї та повернутися назад. Але хвороба виявилася швидшою.
Один із співрозмовників нотаріуса Габріеля де Мюссі розповідав: «Оскільки дорогою нас спіткала важка хвороба, то з тисячі людей, які поїхали з нами, навряд чи вціліло й десять людей, а тому рідні, друзі та сусіди поспішили до нас із привітаннями. Горе нам! Ми принесли з собою вбивчі стріли, при кожному слові поширювали ми своїм подихом смертельну отруту!».
Загинула щонайменше третина всіх європейців
Наприкінці весни 1347 року чума уразила Константинополь – хвороба забрала сина імператора Іоанна Кантакузіна. У жовтні Чорна смерть досягла Південної Італії, звідки поширилася далі. Обійшовши за п'ять років Європу за годинниковою стрілкою, чума спустошила Московію, де 1353 року від неї помер великий князь Симеон. За весь час першого спалаху пандемії загинула щонайменше третина всіх європейців. Навряд чи менші втрати зазнали Великий Степ та Близький Схід. Багато ординських міст спорожніли і більше ніколи не відродилися. Чума обірвала «золоте століття» Золотої орди та підготувала ґрунт для багаторічної міжусобиці – Великої зам'ятні.
Навесні 1348 року Чорна смерть дісталася Північної Італії, тож 21 липня венеціанський Сенат заборонив посилати судна на Кіпр, до Єгипту та Причорномор'я. У тому році венеціанський консул у Тані вперше був обраний не у Венеції, а на місці, і прослужив лише 4 місяці замість дванадцяти. Його наступник наприкінці 1348 року також був обраний у Тані.
Але хоч би яку шкоду завдала Європі Чорна смерть, навіть чумі було не під силу здолати війну.
Заледве відступила ординська небезпека, як відновилася венеціано-генуезька боротьба на морі. Вже навесні 1347 року генуезці почали захоплювати венеціанські кораблі у Дону та конфіскувати товари з них, оскільки торішня угода між республіками забороняла торгівлю із Золотою ордою. Генуезці пропонували венеціанцям плисти в Каффу і здійснювати угоди там – зі сплатою податків, зрозуміло.
Задумали вони чимало
А щоб перехоплювати конкурентів ще на підступах, генуезці у 1348 році фактично ввели блокаду Босфору, не пропускаючи не тільки венеціанські, але і візантійські судна. Імператор Кантакузін писав про генуезців: «Задумали вони чимало, вони хотіли панувати на [Чорному] морі та не допускати візантійців плавати на кораблях, ніби море належало тільки їм».
Константинополь оголосив війну Генуї, але вже наступного року її програв. Блокада залишилася чинною.
Тим часом ординці, певно, розраховуючи на те, що генуезці зайняті війною з Візантією, 1349 року ще раз напали на Тану, вбили і пограбували частину італійських купців. Тодішній венеціанський консул достроково відбув на батьківщину, але виправдався перед Сенатом війною. Генуезці у відповідь відправили до Тані флот і примусили ординців до миру. Згідно з новим договором, ніхто, крім генуезців, не міг жити і торгувати в Тані, а східні товари, доставлені туди, належало перевозити до Каффи. Точна дата події знову невідома, але не раніше за 26 серпня.
У 1349-1350 роках Генуя та Венеція вели переговори й вдавалися до посередництва Папи Римського, але генуезці продовжували захоплювати венеціанські судна, тож у серпні 1350 року війна все ж таки почалася. Того року ініціатива та перевага були на боці венеціанців. У 1351 році до союзу з Венецією вступили Візантія та Арагон. Пера (генуезький квартал Константинополя) та Каффа були блоковані з моря, але взяти їх союзникам не вдалося.
12-13 лютого 1352 року в битві на Босфорі венеціано-арагонський флот зазнав поразки. Турки-османи підтримали генуезців, і разом вони взяли в облогу Константинополь. Кантакузін був змушений укласти з Генуєю мир, заборонивши своїм судам входити до Чорного моря. Венеціанська факторія в Тані була евакуйована. У 1352-1353 pоках продовжувалися бойові дії в Чорному морі.
1 червня 1355 року був укладений Міланський мир. Сторони зобов'язалися протягом трьох років не плавати до Тани, а після цього терміну відновлювалася вільна навігація у Чорному морі. У тактичному виграші були генуезці, зробивши Каффу безальтернативним центром європейської торгівлі у Північному Причорномор'ї. Венеція ж суворо заборонила своїм купцям торгувати у Каффі.
Оскільки Тана була для венеціанців недоступною, вони зосередилися на розширенні своєї присутності в Криму. Вже в липні 1355 року в Сенаті обговорювалося відправлення послів до намісника Криму Зейн ад-Діна Рамазана (перебував на своїй посаді щонайменше з 1350 року), хоча той нещодавно заарештував двох купців і конфіскував їх товари. Венеція просила відновити факторію в Солдайї з консульством і зі старим митом у 3%. Ординці натомість були зацікавлені в тому, щоб обмежити свавілля генуезців, тож пішли назустріч їхнім конкурентам.
У березні 1356 року посол Венеції отримав від Рамазана ярлик. Претензії на Солдайю були відкинуті. Згідно з документом, венеціанці отримували у своє розпорядження бухту Провато (на південь від Каффи, нинішнє Орджонікідзе) із правом ставати там на якір, будувати на березі будинки і навіть заснувати консульство. Стягнене мито обмежувалося 3%, за порушення передбачалася конфіскація товарів. Трактири у майбутній факторії взагалі звільнялися від оподаткування. Ординський чиновник і представник консула спільно повинні були оглядати судна перед відпливом, щоб уникнути работоргівлі або вивезення втеклих невільників.
1357 року, повернувшись із походу на Іран, помер Джанібек. Чи то смерть викликали важкі поранення, чи, що найімовірніше, він був убитий своїм сином Бердібеком. Його прихильники також убили та 12 його братів.
У листопаді того ж року посланник Рамазана побував у Венеції, де запропонував відновити торгівлю з Ордою через Солдайю в обмін на компенсацію збитків кримцям від рук венеціанців під час останньої війни. До березня 1358 року у Венеції не знали про вбивство Джанібека.
У липні 1358 року спливала трирічна заборона на відвідування Тани, тож венеціанці ще у квітні відправили до нового хана послів для підтвердження попередніх торгових привілеїв. Бердібек тим часом призначив новим намісником у Криму Кутлуг-Тімура, сина Тулук-Тімура, який був темником до Рамазана. Так на півострові почала складатися династія його управителів.
У вересні 1358 року Бердібек видав венеціанцям ярлик на Тану на умовах 1347 року. Паралельно свій ярлик видав і Кутлуг-Тімур. Новий намісник не лише підтвердив пільгові умови, даровані Рамазаном, а й дозволив венеціанцям кидати якір також у Солдайї та Калієрі (ймовірно, Коктебельська бухта). У березні 1359 року Венеція зняла заборону торгівлі в Каффі.
Розширили її до трьох бухт
Таким чином, венеціанці не лише відновили свою присутність у Криму, остаточно втрачену після 1343 року, а й розширили її до трьох бухт (втім, збудувати нові факторії з нуля часу у них не було). Ординські намісники, своєю чергою, не лише підривали генуезьку монополію, про що вже говорилося, а й отримували у своє розпорядження союзників, зобов'язаних своїми привілеями саме Солхату, а не Сараю.
Наприкінці літа – на початку осені 1359 року Бердібек випив чашу свого батька – був убитий в результаті змови. Починалася двадцятирічна епоха Великої зам'ятні, яка була безпосередньо пов'язана з Кримом через ще одного легендарного беклярибека – Мамая.
Але це вже інша історія.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії . Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram , Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.
