Спеціально для Крим.Реалії
Побутова сварка, яка переросла у повномасштабну війну – не сюжет із Гомера, а кримська реальність середини XIV ст. А ось до переростання цієї сварки у повноцінний кінець світу не додумався б навіть легендарний грек. А втім усе саме так і було.
Як уже говорилося раніше, венеціанці та генуезці поселялися в ординському Азаку (Азові) з кінця 60-х років XIII століття, але юридично існування там факторії Тани було закріплено лише 1332 року ярликом хана Узбека.
Як це часто буває, місцева влада Азака намагалася стягувати з венеціанців більше належних податків, ті у відповідь масово ухилялися навіть від законних виплат, а ординці перешкоджали зведенню купцями будинків на пожалуваній ханом землі. Та ще й стосунки з генуезцями в місті підійшли до межі відкритої війни. У результаті Венеція навіть відправила до Орди спеціальне посольство, щоб залагодити взаємні претензії.
У 1341 році Узбек помер, його ненадовго формально замінив син Тінібек, але вже 1342 року на престол Орди зійшов інший ханський син – Джанібек, який вбив і Тінібека, і ще одного брата Хидрбека. Того ж року правитель після переговорів із посольством видав венеціанцям новий ярлик на Тану, частина умов якого були кращими, частина – гіршими, ніж за ярликом 1332 року. Відносини з генуезцями також нормалізувалися.
А потім прилетів чорний лебідь. У вересні 1343 року Ходжа Омар, видний ординський чиновник, у запалі сварки вдарив знатного венеціанця Андреоло Чіврано чи то кулаком, чи то батогом. Той у відповідь чи то заколов кривдника мечем на місці, чи, що найімовірніше, пізніше зарубав у його будинку разом із сім'єю.
Ординці вимагали видачі вбивці, отримали відмову і напали на венеціанський квартал, який ті захищали разом із греками (загинули 60 венеціанців та нібито 2 тисячі «язичників», хоча, напевно, останніх – на порядок менше). Генуезці теж потрапили під роздачу та втекли до Каффи. Будинки і товари італійців були розграбовані, десятки з них опинилися в полоні, але й ординського майна було захоплено чимало. По ходу ординці розорили й поселення Порто-Пізано. Втрати були настільки великими, що Венеція наступні 5 років списувала податки і давала пільги потерпілим.
Оскільки Чіврано врятувався втечею до Каффи, і туди ж прибули італійці з награбованим ординським добром (венеціанський Сенат до 1349 року складав його опис), Джанібек наказав взяти місто. Однак, мабуть, справа ця була покладена на еміра Солхата і кримського темника Мелік-Тімура, який явно не мав значних сил. Облога почалася восени 1343 року і тривала до осені наступного. Каффу захищали кам'яні стіни, флот постачав мешканцям усе необхідне, а генуезці здійснювали вилазки – перекривали торгівлю хлібом та захоплювали бранців. Хроніст Джорджо Стелла пише, що в нічній вилазці в лютому 1344 року генуезці знищили 12 облогових машин і вбили 5 тисяч ординців. Хоча кількість загиблих явно перебільшена, цей бій став переломним під час облоги. У жовтні 1344 року ординці відійшли від Каффи.
Війна завдала шкоди всім сторонам і просто сусідам. З одного боку, вірменські та єврейські купці Солхата продовжували підтримувати торговельні зв'язки двох міст, та й самі генуезці, порушуючи договори з Венецією, вели контрабандну торгівлю з Ордою. З іншого – у Візантії виник дефіцит зерна, у Європі шовк і прянощі подорожчали вдвічі, а втрати Орди були такі, що восени 1344 купці та «весь татарський народ» відкрито виступали проти війни.
При цьому вже у березні 1344 року у Венеції було висунуто обвинувачення Чіврано та 8 його спільникам, вони заочно були засуджені до вигнання з міста. У квітні надійшли звістки від відправлених до Орди ще минулого листопада послів. Джанібек вимагав видачі вбивць. У відповідь до нього було відправлено ще одне посольство – домагатися компенсації збитків та домовитися про повернення венеціанців до Тани. У червні Венеція і Генуя уклали антиординський союз – зобов'язалися не торгувати в Криму на схід від Каффи, не віддавати Каффу і не укладати сепаратного миру з ханом. У серпні венеціанське посольство прибуло до Каффи, проте хан не видав посередникам-францисканцям подорожні, тож посольство в Сарай не поїхало.
І ченці, які повернулися в Солхат наприкінці грудня 1344 року, і генуезькі бранці, які дісталися Каффи в березні 1345 року, і капітани розвідувальних кораблів свідчили про одне – Джанібек не залишив наміру захопити Каффу. Наприкінці весни – на початку літа 1345 року беклярібек Золотої орди Могул-Буга обложив місто.
Цього разу ординці підійшли до справи ґрунтовніше. По-перше, у портах Північного Кавказу та Криму було спущено на воду до 30 кораблів, щоб перешкодити постачанню Кафи морем. Заради цього Могул-Буга захопив Чембало, в якому незадовго до цього облаштувалися генуезці. Італійці оточили місто ровом і земляним валом з палісадом, але цього виявилося замало, і мешканці після падіння та спалення Чембало були змушені тікати в гори.
Втім, ординський флот був настільки погано оснащений, що не становив для Каффи жодної небезпеки. Ба більше, генуезці підготували безліч невеликих галіотів (напівгалер) і нападали на ординські комунікації на кримському узбережжі.
По-друге, Джанібек ще до початку облоги міста наказав запровадити ембарго на торгівлю зерном з європейцями з метою завадити Каффі накопичити запаси. А щоб заборона діяла не лише на папері, навесні 1345 року Могул-Буга виселив із міста всіх жителів Херсона – одного з найважливіших зернових портів для генуезців. Було зруйновано тамтешній латинський квартал і торговельну станцію генуезців.
Але при цьому, як не дивно, генуезці продовжували обмінювати свої тканини на ординські зерно та шкури в портах Азовського моря. Генуя офіційно не заохочувала ведення таких справ, але й не переслідувала контрабандистів, та й хан заплющував очі на порушення власної заборони. Обурювалися лише венеціанці.
Не зумівши взяти Каффу штурмом, Могул-Буга приступив до облоги міста.
У липні венеціано-генуезький союз було продовжено ще на рік – венеціанці отримали такі самі торгові права у Каффі, як генуезці, включаючи власного консула. Того ж 1345 року Папа Климент VI дарував усім захисникам Каффи на три роки індульгенції, рівні наданим раніше хрестоносцям. Завдяки індульгенціям вдалося зібрати гроші на будівництво у 1346-1348 роках у Каффі нової вежі Святого Антонія (популярно званою вежею Климента).
Влітку 1346 року венеціанські посли повернулися з Кафи додому, так і не добившись хоча б початку переговорів із ханом.
Але це вже не мало значення. Ще у 1338-1339 роках у Центральній Азії спалахнула чума, яка на початку повільно розповзалася регіоном. Але в 1346 році хвороба досягла караванних шляхів Золотої орди, після чого поширилася зі швидкістю степової пожежі. Чума спустошила Сарай і все Поволжя, а до осені дісталася і Криму, де насамперед вразила ординське військо. Історик Ібн аль-Варді писав: «Обезлюдніли села та міста; потім чума перейшла до Криму, з якого почала видирати щодня до 1000 трупів або близько того».
Як писав нотаріус Габріель де Мюссі, у Криму «вимерли незліченні племена татар і сарацинів від несподіваної та незрозумілої хвороби... величезні простори землі спорожніли, найбільш населені міста майже обезлюдніли». Невідомий кадій повідомляв Аль-Варді, що на півострові загинуло щонайменше 85 тисяч людей, «не рахуючи тих, яких ми не знаємо».
Взимку 1346/47 року стало зрозуміло, що взяти Каффу не вдасться. І тоді, згідно з розповіддю Мюссі, ординці почали закидати місто тілами померлих від чуми, внаслідок чого й у самому місті спалахнула епідемія.
«Помираючі татари, оглушені й приголомшені незрозумілою катастрофою, викликаною хворобою, починали розуміти відсутність у них надії на порятунок і тим самим втрачали всілякий інтерес до облоги. Однак це не завадило їм використовувати трупи померлих як снаряди для катапульти. Робилося це в надії, що нестерпний сморід уб'є всіх, хто чинить опір, або хоча б змусить ще живих залишити вмираюче місто. Християни не могли укритися чи втекти від неї, хоч вони й почали викидати трупи в море. Але незабаром зіпсоване від гниючих трупів повітря забруднило місцеве джерело і настільки стало нестерпним для оточуючих, що кілька тисяч людей з татарського війська змушені були втекти».
До сьогодні ведуться дебати і про достовірність джерела, і про можливість зараження чумою таким чином. На мій погляд, закидання трупів було радше елементом психологічної війни, ніж бактеріологічної, і кидали ординці, скоріш за все, тіла не своїх товаришів, що суворо забороняв іслам та військові традиції, а полонених генуезців і місцевого населення.
А ось справжня причина епідемії, ймовірно, була в іншому – ординські воїни могли заразити генуезьких під час сутичок біля стін, чи генуезці могли підхопити чуму під час вилазок до ординського табору. Також не виключено, що свій внесок у цей процес зробили і щури, які проникали крізь стіну фортеці.
У будь-якому випадку, навесні 1347 року облога Каффи закінчилася – 27 квітня венеціанський Сенат зняв заборону на торгівлю із Золотою ордою. Кораблі італійців знову рушили в Чорне та Азовське море, а їм назустріч пливли вцілілі в Криму. А за ними на крилах летіла Чорна смерть.
Далі буде.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії . Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram , Instagram та Viber Крим.Реалії . Рекомендуємо встановити VPN .
