«Акт пропаганди «русского міра». Погляди на скандальне інтерв'ю Дмитра Гордона з Наталією Поклонською

В Україні чиновники, політики та журналісти обговорюють тригодинне інтерв'ю депутатки російської Держдуми від анексованого Криму, а раніше російської прокурорки Криму Наталії Поклонської українському журналісту Дмитру Гордону. Одне з головних запитань: чи виправдано надавати Поклонській майданчик для виступу?

В інтерв'ю українському журналісту колишній російський прокурор Криму Наталія Поклонська назвала Революцію Гідності «всеукраїнським обманом і державним переворотом», і знову висунула низку звинувачень на адресу українського режисера та колишнього політв'язня Олега Сенцова, голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова та лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва. При цьому на саму Поклонську в Україні відкрито декілька кримінальних проваджень, зокрема за державну зраду під час російської анексії Криму. Про це інтерв'ю йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, якого Поклонська неодноразово згадувала в цьому інтерв'ю, раніше написав на своїй сторінці у Facebook, що сам факт такого інтерв'ю означає зневагу щодо кримчан, які позбавлені волі через дії колишньої російської прокурорки Криму. Варто зазначити, що саме Наталя Поклонська ініціювала заборону діяльності Меджлісу кримськотатарського народу на території Росії та в анексованому Криму. У квітні 2017 року Міжнародний суд ООН вимагав від російської влади надати кримським татарам право на представництво своїх інтересів, однак це так і не було виконано.

Повертаючись до теми гучного інтерв'ю, Рефат Чубаров розповів Крим.Реалії, чим викликана його критика інтерв'ю з Поклонською.

‒ Багато інтерв'ю Дмитра Гордона були помітним явищем у журналістиці, особливо в останні роки, коли він дуже чітко розставляв акценти щодо російської агресії та оцінок тих чи інших людей. Тому для мене були дуже великим сюрпризом і формат, і стиль вчорашнього інтерв'ю ‒ звідси моя різка оцінка. Я виходжу з того, що Поклонська ‒ військова злочинниця, яка скоїла свої злочини на території України і проти України. Гордон ‒ український журналіст і взяв у неї інтерв'ю з території України. У ситуації, коли пані Поклонська фізично недосяжна для українського правосуддя, подібного роду інтерв'ю, де вона може нескінченно брехати, наговорювати та виправдовувати себе, я вважаю неприпустимим. Єдина форма інтерв'ю, яка була б доречна з Поклонською до суду ‒ це допит злочинця слідчим.

Під час інтерв'ю Наталя Поклонська, коментуючи російську заборону на в'їзд голові Меджлісу до анексованого Криму, зокрема, сказала, що у нього нібито є три паспорти різних країн ‒ втім, ухилившись від відповіді з приводу російського громадянства. Рефат Чубаров спростовує цю інформацію і вказує на проблему заочних відповідей на подібні твердження.

‒ Зрозуміло, я громадянин України і тільки України з 1991 року. Зрозуміло, вони не мали права виставляти мене з Криму, оскільки заборона на в'їзд на територію Росії не була правомірною стосовно українського півострова. Але навіть, якщо на хвилинку припустити, що ми аналізуємо законодавство Росії, я за їхніми же законами продовжував бути депутатом Верховної Ради Криму ‒ а це означає, що мене не могли притягнути до суду або ввести адміністративні заходи без окремого судового визначення. Так що, коли треба проводити репресії щодо громадян України, вони не беруть до уваги норми власного законодавства. А взагалі, все це добре демонструє наслідки інтерв'ю зі злочинцем, який поки ще недосяжний для правосуддя: Поклонська може говорити все що завгодно, а всі люди, яких вона оббрехала, мають ніби виправдовуватися.

Проте українські суди поки не винесли обвинувальний вирок у жодній зі справ проти Наталії Поклонської, і до цього моменту вона може вважатися тільки підозрюваною. У зв'язку з цим голова Центру журналістських розслідувань Валентина Самар вказує на недопрацювання українського правосуддя щодо представників російської влади в анексованому Криму.

‒ В Україні так і не була сформована чітка позиція щодо того, що відбувалося спочатку в Криму, а потім на Донбасі. При цьому злочини, які здійснювалися на території окупованого півострова, відповідно до міжнародного законодавства та міжнародного гуманітарного права мали розслідуватися як військові злочини. Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду в щорічних грудневих звітах саме так кваліфікує ситуацію у Криму ‒ це міжнародний збройний конфлікт. Але, водночас, усі кримінальні справи в Україні ініціювали та розслідували за цивільними, а не військовими статтями. У підсумку на сьомому році збройної агресії Росії проти України за статтею про військові злочини є лише один обвинувальний вирок. І це вирок нашій системі, яка не розібралася в усьому цьому.

Валентина Самар зазначає, що лише у 2018 році українські правоохоронні органи почали перекваліфікувати справи відповідно до міжнародного права.

‒ Але чому при цьому так довго не розслідувалися злочини, вчинені у Криму та пов'язані із сепаратизмом, державною зрадою і створенням незаконних організацій? Тому що не було кому. Прокуратура Автономної Республіки Крим була відтворена у 2014 році, але кримської поліції, якій і підслідні ці справи, не було до 2015-го. Так що велика кримінальна справа проти Сергія Аксенова, Володимира Константинова, Наталії Поклонської та інших кримських діячів довго припадала пилом у Генпрокуратурі, а потім її передали до Прокуратури АРК. Зараз, наскільки я знаю, справи забрав нещодавно створений департамент Генпрокуратури на чолі з Гюндузом Мамедовим. У підсумку, за моєю інформацією, на Поклонську є три різні справи, які розслідувалися у трьох різних відомствах.

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

Компромат на депутатів і образ «Няш-мяш»

Прокурор відділу прокуратури АРК Кирило Копійка стверджує, що його відомство веде досудове розслідування у кримінальній справі Наталії Поклонської за статтею, що належить саме до військових злочинів.

‒ Вона підозрюється у скоєнні злочинів, передбачених частиною першою статті 438 Кримінального кодексу України ‒ «Порушення законів та звичаїв війни». Поклонська, будучи представницею окупаційної влади та співробітницею окупаційного правоохоронного органу Росії, сприяла забороні Меджлісу кримськотатарського народу та брала участь у незаконному кримінальному переслідуванні учасників мітингу під Верховною Радою Криму 26 лютого 2014 року. При цьому російське законодавство в цьому випадку застосовувалося ретроспективно ‒ до громадян, які перебували на ще не окупованій тоді території України. Це означає, що до них можна було застосовувати тільки українські закони. Наразі Наталя Поклонська оголошена в розшук, і кримінальне провадження у зв'язку з цим припинене.

В інтерв'ю Дмитру Гордону Наталя Поклонська сказала, що нічого не знає про суть звинувачень, які висувають проти неї в Україні. Кирило Копійка підкреслює, що Прокуратура АРК надіслала їй повідомлення про підозру усіма можливими способами, включаючи повідомлення в соцмережах.

‒ До того ж, підозрювана уклала договір з адвокатами, які беруть активну участь у цьому кримінальному провадженні, зокрема під час розгляду клопотань. Тому коментар Поклонської щодо її необізнаності фактично не відповідає дійсності. Додам, що вся інформація, яка міститься в її останньому інтерв'ю, буде долучена до матеріалів кримінального провадження, їй буде дана відповідна оцінка.

Український медіаексперт, шеф-редактор порталу «Детектор медіа» Наталя Лігачова розмірковує про професійні аспекти інтерв'ю Дмитра Гордона з Наталією Поклонською.

‒ Я знаю Дмитра дуже давно, ще з 1980-х років, і вважаю його журналістом. Він, безумовно, професіонал своєї справи. Те, що він часто бере компліментарні інтерв'ю, не означає, що він не може брати інші. Дмитро вміє все це ‒ просто у нього такий стиль, такий метод заручитися підтримкою співрозмовника. Звичайно, після інтерв'ю з Поклонською журналістська спільнота заворушилася, але у нас це завжди йде в пісок. Зараз навіть ОБСЄ стверджує, що у кожного є право на брехню, зокрема й у журналіста. Я просто боюся, що за допомогою таких вкидань в інформаційний простір відбувається легітимізація таких персон, як Поклонська ‒ хотів того Дмитро Гордон чи ні. Це розмиває не тільки питання, хто журналіст, а хто ні, а й інше, важливіше: що є істина, що є правда? Один із прийомів кремлівської пропаганди ‒ саме принцип: «у кожного своя правда».

На думку Лігачової, такі випадки, створюють видимість якоїсь альтернативної правди про анексію Криму.

‒ Розмивається саме поняття історичної правди ‒ і це небезпечно. Звичайно, однозначно не можна вірити таким посилам, тим більше коли інтерв'юер не намагається якимось чином протистояти співрозмовнику і дозволяє йому все що завгодно, не спростовуючи навіть очевидні речі. Окрім того, я можу зрозуміти бажання взяти інтерв'ю у президента Росії Володимира Путіна ‒ він вирішує дуже багато у світі. Але хто така Поклонська? У мене дуже великі підозри, що це інтерв'ю з'явилося не просто тому, що Дмитру Гордону була цікава така героїня. Вибачте, Наталя Поклонська ‒ маріонетка, розкручена медійна особистість. У журналістиці є критерій суспільної значущості ‒ а в цьому інтерв'ю значущості взагалі немає. Ці три години ‒ заради скандалу. Водночас Гордон вчинив акт пропаганди «русского міра» та Наталії Поклонської.

Журналісти Крим.Реалії запросили до обговорення цього інтерв'ю самого його автора ‒ Дмитра Гордона, проте він поки не дав коментар. Редакція готова опублікувати його точку зору на озвучені вище проблеми і твердження.

(Текст підготував Владислав Ленцев)