Адміністрація соціальної мережі Facebook видалила пост головного редактора видання «РБК-Екатеринбург» Богдана Кульчицького, в якому той різко розкритикував кримчан. Після візиту на півострів російський журналіст обурився тим, як «імперську спадщину перетворюють на пластиковий курник», а також запропонував вислати жителів Криму в вагонах.
З іншого боку, кримчани в соцмережах критикують «прибульців». Практично під кожним постом, де росіяни повідомляють про наміри переїхати до Криму на постійне місце проживання і просять поради у місцевих, починаються бурхливі суперечки із взаємними образами. Тільки за офіційними російськими відомостями, кількість жителів анексованого Криму з 2014 року зросла приблизно на 20 тисяч осіб. Про причини конфліктів між кримчанами та росіянами в ефірі Радіо Крим.Реалії ведучий Сергій Мокрушин розмовляє з українським конфліктологом, кандидаткою психологічних наук Іриною Ейгельсон, а також із російським філософом і публіцистом Ігорем Чубайсом.
‒ Як би ви схарактеризували конфлікт між кримчанами та росіянами, прояви якого ми спостерігаємо, Ірино?
Це в першу чергу культурний конфліктІрина Ейгельсон
Ейгельсон: Мені здається, що це в першу чергу культурний конфлікт. Він пов'язаний із дуже різними очікуваннями росіян щодо того, яким є Крим, які там люди. Центральні російські телеканали показують півострів досить міфологізовано, і, безумовно, реальність дуже від цього відрізняється. Культурна різниця може виражатися по-різному: ставлення до часу, ставлення до грошей, до ухвалення рішень, а також соціальні практики та взаємодії ‒ горизонтальні та вертикальні. Наскільки я розумію, у Криму до 2014 року були зовсім інші практики, ніж у Росії, і коли росіяни з цим зіштовхуються, для них це щось чуже, вороже й неправильне.
‒ У 2014 році можна було побачити хіба що братання кримчан і росіян у прямому ефірі федеральних телеканалів. Тоді все, про що ви говорите, ще було непомітним?
Ейгельсон: Братання в прямому ефірі ‒ це все одно обмежена кількість людей. Важко з цього зробити висновок, що всі два мільйони кримчан мріяли опинитися під управлінням Росії. По-друге, цей міфологізований образ руйнується не відразу. Після 2014 року росіяни вже приїжджали до Криму на конфліктний ґрунт, який підготували перші так звані «прибульці». Тому цей ефект накопичується.
‒ Блогер під псевдонімом «ЯКрымчанин» переїхав на півострів із Москви разом із сім'єю. В одному з відео він розповів, що часто зіштовхується з неприязню місцевих жителів:
«Основна маса негативу звучить так: «Чого ви сюди приперлися? У нас що, тут медом намазано? І без вас тут роботи не було». Мовляв, ми забрали у кримчан усі робочі місця. Насправді якщо їхати кудись жити, то краще у Краснодарський край, тому що Крим загинається: всюди один бруд, все дорого. Коли ми приїхали, у нас було 100 тисяч рублів, хотіли якийсь бізнес робити, але не пішло».
‒ Інший росіянин Ілля Донецков торік восени переїхав із Санкт-Петербурга до Євпаторії, але вже у грудні записав відеоблог під назвою «Сім причин, чому я їду з Криму». На його думку, одна з головних проблем півострова ‒ санкції Заходу:
Крим ‒ Росія тільки офіційно, а фактично ніби відірване від життя місцеІлля Донецков
«Виявляється, вони впливають на звичайних людей. Головне ‒ це відсутність закордонних рейсів із Криму. Літаком неможливо кудись полетіти, додається мінімум одна пересадка. По-друге, є проблеми з отриманням візи ‒ всі ці питання вирішуються через Краснодар. Це дорожче і забирає багато часу. По-третє, банки в Криму ‒ жах. Щоб зробити дебетову картку, потрібно знову-таки їхати в Краснодар. З Євпаторії це 500 кілометрів і сім годин дороги. Крим ‒ Росія тільки офіційно, а фактично ніби відірване від життя місце».
Ейгельсон: Як ми бачимо, ті, хто приїжджає, не обізнані з багатьма деталями життя в Криму, зокрема з роботою банків тощо. Насправді позначається ще те, що вся місцева інфраструктура просто не розрахована на таке навантаження. У мене немає конкретних цифр, але я багато читаю на цю тему, спілкуюся з колегами ‒ і мені здається, що в основі безлічі конфліктів лежить якраз обмеженість ресурсів. Внаслідок переїзду росіян конкуренція в Криму зростає не тільки за робочі місця, і, зрозуміло, місцеві жителі сприймають це негативно. Така соціально-психологічна реакція не унікальна, її можна спостерігати в будь-якій країні, де схожим чином змінюється населення. До того ж у Криму і до 2014 року була досить сильною регіональна ідентичність: той же Івано-Франківськ не сприймався як місто рідної країни. Я не бачу причин, чому б це змінилося після 2014 року, вже щодо Сиктивкара чи Воркути. Ймовірно, ця регіональна ідентичність у Криму тільки посилилася в останні роки.
‒ У лютому цього року в ефірі Радіо Крим.Реалії професорка соціології, докторка наук з демографії, провідна наукова співробітниця Інституту соціології Національної академії наук України Ірина Прибиткова вказала на те, що предки багатьох, хто зараз незадоволений переселенням до Криму росіян, самі прибули з російських регіонів у середині 20-го століття:
«Це абсолютно нормальна ситуація, з точки зору досвіду досліджень у Криму ‒ я почала там працювати у 1990 році. Завжди існували суперечності, антагонізм між тими, хто там жив, і приїжджими. Насправді, щоб сталася реінтеграція тих, хто приїхав, потрібно не менше ніж 80 років. Але згадаймо, що після депортації кримських татар у 1944 році Крим треба було кимось заселяти ‒ і в порожні будинки, де залишалося майно виселених, завезли людей зі зруйнованих областей РРФСР. Це Тамбовська область, Воронезька, Курська, Білгородська, Кубань ‒ переважно селяни, колгоспники. Я до того, що свого часу вони теж були прибульцями, і стан маргіналізму ‒ люди на межі двох культур ‒ звісно, виявлявся. Загалом, зараз виходить, що прибульці незадоволені прибульцями. Корінних кримчан дуже мало».
‒ Що ви думаєте щодо конфліктів між кримчанами та росіянами, Ігорю?
У Москві ніхто не думає про те, що там думають кримчаниІгор Чубайс
Чубайс: Президент Росії Володимир Путін приєднав територію, а люди в цій політичній системі не мають особливого значення. У Москві ніхто не думає про те, що там думають кримчани ‒ їх приєднали, і на цьому все закінчилося. Інший фактор: чужинці погані, тому що не вистачає свого. У Криму безліч проблем, дефіцит води, тому всі, хто приїжджає, відразу сприймаються негативно. Немає ніякої політики інтеграції, і це неминуче спричиняє конфлікти. Росія обіцяла кримчанам величезні пенсії, а в результаті позбавила води. Який тут буде захват? У Криму збудували опріснювальні установки? Ні, тому що кримчани нікуди не подінуться. Є Нацгвардія, ФСБ і маса інших структур, які все контролюють і припиняють будь-які наміри.
‒ Дякуємо. Як гадаєте, чи посилюватимуться ці конфліктні настрої, Ірино?
Ейгельсон: Ви знаєте, 2020 рік дуже добре показав, як важко буває щось прогнозувати. Загалом мені здається, що принаймні частина росіян, які переїхали до Криму за останні шість років, якось адаптуватимуться і звикнуть до того, до чого звикли кримчани. Як саме зміниться населення півострова, сказати поки важко. В цілому я погоджуся з Ігорем Чубайсом: я не бачу передумов для швидкого процесу інтеграції кримської ідентичності в загальноросійську. Зараз дефіцит води, коронавірус і загальна економічна криза тільки сприяють конфліктним спалахам.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
