Доступність посилання

ТОП новини

«Жив у курені й збудував свій будинок поруч із батьківським». Енвер Сеїтібраїмов ‒ про депортацію 18 травня 1944 року


Депортація кримських татар. Ілюстрація

18-20 травня 1944 року під час спецоперації НКВС-НКДБ з Криму до Середньої Азії, Сибіру та Уралу були депортовані всі кримські татари (за офіційними повідомленнями ‒ 194 111 осіб). У 2004-2011 роках Спеціальна комісія Курултаю проводила загальнонародну акцію «Унутма» («Пам'ятай»), під час якої зібрала близько 950 спогадів очевидців депортації. Крим.Реалії публікують унікальні свідчення з цих архівів.

Я, Енвер Сеїтібраїмов, кримський татарин, народився 2 грудня 1932 року в селі Кояш (з 1945 року Водне ‒ КР) Сімферопольського району Кримської АРСР.

На момент виселення до складу сім'ї входили: батько Сеїтібраїм Сеферов (1891 р.н.), мати Фатма Сеїтібраїмова (1899 р.н.), сестра Аджире Сеїтібраїмова (1923 р.н.), сестра Зера Сеїтібраїмова (1925 р.н.), сестра Лютфіє Сеїтібраїмова (1927 р.н.), брат Сафет Сеїтібраїмов (1937 р.н.) і сестра Хатідже Сеїтібраїмова (1942 р.н.).

Ми жили в селі Кояш Сімферопольського району Кримської АРСР. Батьки працювали в колгоспі. Я навчався у 2 класі школи в сусідньому селі Бадрак. Ми жили в будинку, який батько збудував у 1924-25 роках. Була присадибна ділянка, хлів, курник, корова з телицею, 30 голів овець, 25 курей та кінь. У будинку було все для життя: меблі, сепаратор, швейна машинка марки «Зінгер».

З нашої сім'ї в Червоній армії не було нікого. У 1943 році приходили партизани, батько дав їм коня та барана, а потім вони частіше приходили в наше село за продуктами. Ми давали їм хліб, масло та інші продукти.

У нашому селі жили і росіяни, і татари. У селі старостою був дядя Коля. Він і наш учитель Асан Усеїн-заде були підпільниками. Організація була розкрита німцями, їх заарештували у 1943 році, коли точно, я не пам'ятаю, а приблизно восени розстріляли.

На початку квітня 1944 року Крим звільнили від окупантів. Моя старша сестра Аджире поїхала до Сімферополя, вступила у технікуму, на початку травня приїхала додому, зібрала свої речі та продукти і 6 травня поїхала. Я її проводжав. Вона поїхала машиною, що прямувала в місто.

17 травня в селі зібрали всіх хлопців і дівчат-росіян, проводили збори, а наших татар не пустили

У нашому селі стояли солдати, відпочивали, мабуть, перед наступом. У нашому будинку був штаб, черговий солдат нікого не пускав до нас, окрім нашої родини. 17 травня в селі зібрали всіх хлопців і дівчат-росіян, проводили збори, а наших татар не пустили.


18 травня вранці о 5 годині, прийшли інші солдати з автоматами і сказали, що треба зібратися за 15 хвилин, з собою брати два мішки з продуктами та одягом. А потім на бричці всіх сусідів зібрали біля магазину на маленькому майданчику і двома машинами вивезли.

Увечері 19 травня всіх загнали у вагони, зачинили двері, потяг рушив і повіз нас у невідомому напрямку

Привезли на станцію Сарабуз (нині станція Острякове в селищі Гвардійське Сімферопольського району ‒ КР), у глухому куті стояли товарні вагони. Це було близько обіду. Нас завантажили всіх в один вагон, в якому ми переночували до ранку. Увечері 19 травня всіх загнали у вагони, зачинили двері, потяг рушив і повіз нас у невідомому напрямку.

Нам жодного указу не зачитували, а якщо й читали, то я не пам'ятаю, ні про які 500 кілограмів на сім'ю нам не говорили. На момент виселення наша сім'я складалася із 7 осіб. У вагоні жодних умов не було: ні туалету, ні води. У дорозі харчувалися тим, що встигли взяти з собою. Давали якусь баланду лише два рази. У нашому вагоні не було ніяких медпрацівників, а в ешелоні, не знаю. У нашому вагоні не було смертельних випадків.

19 травня ввечері наш потяг вирушив зі станції Сарабуз і прибув до міста Ташкента 4 червня, на 18-ту добу. Потяг стояв цілий день, а ввечері зачинили всі двері вагонів і потяг розділили навпіл. Нашу половину привезли на станцію Чигирик (йдеться про станцію Тойтепа в селищі Чигирик ‒ КР) вночі, а звідти машинами повезли до Пскента. А іншу половину куди відправили, ми не знаємо.

А вранці нас повели в лазню. Спочатку повели жінок, а потім нас. Змусили роздягтися, одяг забрали парити і прати, тому що ми завошивіли. Нас погнали митися, а там жінки, яким не дали одяг після парки, залишилися голими в лазні. Ми, усі чоловіки, побігли геть в інше відділення лазні. Після лазні нас годували рисовою кашею, воду брали з якоїсь ями. Вода в ній була зелена, і ми цю воду пили, готували їжу.

Нас увечері на бричках розвезли в колгоспи. Це було приблизно 5-6 червня 1944 року. З осені 1944 року до липня 1945 року було дуже важко, ми голодували, харчувалися, чим прийдеться. А в 1945 році з осені нам стали давати по 8 кілограмів пшениці на людину.


Жили ми в землянках. Батько та дві сестри працювали в колгоспі й наприкінці року залишалися в боргу. Жили на те, що вирощували на городі. Я ходив до школи в 4 клас восени і навесні, коли було тепло, а взимку не ходив ‒ не було одягу. Закінчив 6 класів. Навесні 1950 року за рішенням коменданта переїхали до селища Алмалик (тоді це було селище).

10 років щомісяця ходили відзначатися (на підпис у спецкомендатурі ‒ КР). Режим був дуже суворий. Я вступив до столярного цеху учнем столяра і через 3 роки мене поставили бригадиром у заготцех.

Ми жили з дядьком по сусідству. У нього сім'я була з 8 осіб. А сім'я молодшого дядька ‒ дружина та два сини ‒ жили на іншій вулиці, він сам був мобілізований у трудармію. Його сім'я була в іншому вагоні, вони потрапили в Паркентський район. У дядька дружина та молодший син померли, а старший потрапив до дитбудинку і залишився живий. Дядько повернувся з трудармії в 1947 році, знайшов сина, і ми жили в одному колгоспі.


Я переїхав до Криму у травні 1990 року в рідне село. Ми звернулися до директора радгоспу, щоб дали нам ділянки для спорудження будинків. Директор не давав, де ми хотіли, говорив, що на цьому місці буде дитячий оздоровчий комплекс, а сам продав її таємно. Нам дав на тій вулиці, де стояли наші рідні домівки. Я два роки жив у курені та збудував будинок поруч із батьківською хатою на одній вулиці.

(Спогад від 2 грудня 2009 року)

До публікації підготував Ельведін Чубаров, кримський історик, заступник голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу й подолання його наслідків

XS
SM
MD
LG