Доступність посилання

ТОП новини

Джафер Сейдамет: «Окремі спогади». Частина 44


Джафер Сейдамет, 1950-ті роки

1 (13) вересня 1889 року на світ з’явився один з найвидатніших лідерів кримськотатарського народу – Джафер Сейдамет. На честь 130-ліття з дня народження «кримського Петлюри» – літератора і публіциста, який у переломну добу став воєначальником і дипломатом – Крим.Реаліі публікують унікальні мемуари Сейдамета.​

Продовження. Попередню частину читайте тут.​

Сабрі не дотримує слова

Тижнем пізніше я отримав листа від [Номана] Челебіджіхана. Він писав, що вчитель медресе з Озенбаша Мустафа Ефенді був обраний головним мудеррісом [«викладачем»] медресе Зинджирли у Бахчисараї. У газеті, якай прийшла наступного дня, я прочитав довгу хвалебну статтю про цю людину, написану Асаном Сабрі Айвазовим. Я одразу написав Айвазову різкого листа з претензіями, в якому критично висловився про його вчинок і заявив, що не личить, щоб під впливом Сулеймана Мурзи Кримтаєва він порушував укладену з нами угоду і дане [нам] слово.

Тижнем пізніше я отримав листа від Челебіджихана – він повідомляв, що буде битися на дуелі з Кримтаєвим, і просив терміново приїхати до Криму

А тижнем пізніше я отримав листа від Челебіджіхана – він повідомляв, що буде битися на дуелі з Кримтаєвим, і просив терміново приїхати до Криму, одночасно різко критикуючи вчинок Сабрі. Не минуло й двох днів, як я вирушив до Криму. Не заїжджаючи до нашого села, я поїхав прямо до Челебіджіхана у Гьозлев.

Асан Сабрі Айвазов після отримання мого листа і розмови із Челебіджіханом зрозумів свою помилку і опублікував у «Терджимані» статтю, в якій писав, що вибір здійснився на особисте прохання Кримтаєва, що хоча Мустафа Ефенді є людиною здібною, чесною і серйозною, але не розуміє прогресу, який несе в собі нинішня епоха, і у зв'язку із цим він, Асан Сабрі, вважає, що мають рацію ті, хто волів би на цій посаді Ібрагіма Тарпі Ефенді.

Пропозиція дуелі Челебіджіханом

На це Челебіджіхан, який отримав інформацію про те, що Кримтаєв погрожує йому смертю, викликав його на дуель...

Я не був задоволений таким поворотом ситуації. Я вважав недоречним, що Челебіджіхан ухвалив таке рішення, не порадившись зі мною. Тим не менш, це сталося. На мене звалився обов'язок повідомити, що якщо на дуелі Челебіджіхан впаде, то битися з Кримтаєвим буду я. Так я і зробив. Від Челебіджіхана я безпосередньо відправився до Асана Сабрі у Бахчисарай. Сабрі був дуже засмучений, розбитий. По відношенню до нас він опинився у ганебному становищі. Він не дотримав свого слова. Ми ж виступали проти нього, були напередодні оголошення війни цій величній людині епохи...

Справа викликала великий ажіотаж серед нашого народу. Скрізь говорили тільки про це. Усюди визнавали, що це не приватна сварка поміж Кримтаєвим і Челебіджіханом, а початок боротьби нового зі старим, молоді – з представниками органів влади, аристократичних сфер – з нами. Наші друзі, користуючись нагодою, у всіх куточках Криму пояснювали народу проблему саме у такий спосіб і тим самим намагалися дати йому хоч трохи краще зрозуміти наші цілі. Сабрі виклав мені свій погляд на справу: він не довіряв характеру і моральності Ібрагіма Тарпі Ефенді, у зв'язку із чим не підтримав його на першому етапі – цей факт він намагався представити мені в якості пояснення своєї поведінки, – підтвердив, що мусив сказати нам про ці сумніви, сказав, що свідомий того, що було нечесно приховувати ці сумніви, потім сказав, що не зрозумів, що суть справи важливіша за питання, чи стане Ібрагім Ефенді мудеррісом у Зинджирли.

Номан Челебіджіхан
Номан Челебіджіхан

Історія і питання Зинджирли

Те, що написав «Терджиман» з обговорюваної справи, мене не задовольнило. І через це, а також для того, щоб краще зрозуміти Сабрі, я підготував статтю під назвою «Tarih ve Zıncırlı Meselesi» [«Історія і питання Зинджирли»]. Сабрі обіцяв надрукувати його у найближчому номері «Терджимана». Я, натомість, залишився у Бахчисараї. Позаяк Кримтаєв взявся цензурувати «Терджиман», від моєї статті залишилися тільки заголовок і мій підпис – дві сторінки газети вийшли ненадрукованими. Це призвело до додаткового збудження в народі і, можливо, мало ще більший ефект, ніж якщо б стаття вийшла. Щоб згасити розпалені емоції, друзі, з одного боку, всюди розсилали копії моєї статті в рукописі, з іншого боку – я вів листування, щоб довести справу до публікації статті в газеті «Іл» [«Країна»], видавану в Москві Гаязом Ісхакі Беєм, і привезти 3000 примірників. І не минуло й десяти днів, як у всі куточки Криму розіслали 3000 номерів газети. [У цю хвилину я не пам'ятаю точно змісту цієї статті, яка вельми прислужилася зміцненню в народі нашої орієнтації. Однак доволі ймовірно, що в архіві газети «Іл» або в Криму у приватних руках у наших друзів знаходиться цей екземпляр. Якщо це так, корисно було б привести з неї хоча б кілька речень, щоб показати дух цієї статті... – прим. Дж. Сейдамета].

Кримтаєв стверджував, що не давав Асану Сабрі слова, нібито мав допровадити до призначення Ібрагіма Тарпі Ефенді головним мудеррісом в медресе Зинджирли, і в результаті такого тлумачення не прийняв виклику на дуель із Челебіджіханом.

Ми стали більш дисциплінованими, зміцнився наш характер і наша твердість, ми також стали більше цінувати дане слово

Ця подія сильно вплинула на наш революційний рух. Ми встали один проти одного: з одного боку, деякі мурзи і улеми, які займали позиції в урядовому таборі, та їхні прихильники, а з іншого – революційна молодь. Велика частина суспільства під впливом еліт, які походили з купецьких кіл і багатого селянства, була схильна до підтримки молоді. Весь епізод суттєво вплинув на широке ототожнення населення з нашою орієнтацією.

Іншим позитивним аспектом скандалу було те, що ми стали більш дисциплінованими, зміцнився наш характер і наша твердість, ми також стали більше цінувати дане слово. Проблема рішучим чином дала зрозуміти всій нашій інтелігенції, що революціонерам не вільно коливатися, і, зокрема, забороняється відступати – ми усвідомили, що у нашій справі немає місця жодним іграм і жартам.

Хтозна, де розіб'єш собі голову?

Невдовзі після описаного скандалу перед нами постала проблема військової служби Челебіджіхана. Вийшла постанова, в якій йшлося, що і студентів університету братимуть до шкіл прапорщиків.

Вийшла постанова, в якій йшлося, що і студентів університету братимуть до шкіл прапорщиків

Я зустрівся із Челебіджіханом в Акмесджіті у готелі «Петроград». З Сеїтджелілем Хаттатовим, який, власне, був в армії, ми вдень і вночі вели довгі бесіди. Сеїтджеліль був тим, хто найкраще розумів ту важливу роль, яку з національної точки зору зіграв «скандал Зинджирли», він також був тим, хто першим звернув на це нашу увагу. Мій батько теж приїхав до Акмесджиту. За його словами, «ми занадто рано наступили на хвіст змії». Він сказав: «Ці негідники знищать вас». Він дуже любив Хаттатова. А той теж виявляв до мого батька велику пошану і прихильність. Їхні розмови принесли нам добрий результат. Вони дуже заспокоїли батька.

Певного вечора батько прийшов до мене у готель і передав мені звістку, що деякі з мурз готові, якщо я звернуся до них із проханням, влаштувати мені звільнення від армії, зроблять так, що я залишуся в Криму. Батько сказав, що протягом 1-2 днів ми обов'язково повинні разом піти до них. Коли я відповів, що не можу цього зробити, він насупив брови, обличчя його почервоніло, він втупив у мене погляд і різким голосом сказав: «Ти не думаєш ані про себе, ані про нас, хтозна, де розіб'єш собі голову», – після чого, не попрощавшись, вийшов.

Я дуже добре знав, що означає гнів батька. Я ніколи не забував, які терпів колись муки совісті через те, що образив його. Як вразило мене тоді непорозуміння між нами через султана Абдул-Гаміда... Що ж, однак, я міг зробити?

Йти в армію або тікати до Фінляндії?

Я розповів про все Челебіджіхану і Хаттатову. Я сказав, що ухвалив рішення терміново виїхати до Петербурга. Одночасно я попросив Сеїтджеліля Хаттатова побачитися з моїм батьком і спробувати пояснити йому ситуацію. Челебіджіхан теж вирішив терміново їхати до Петербурга, щоб, з одного боку, виграти час, а з іншого – щоб ми могли щось вирішити з приводу військової служби. Першим же поїздом, навіть не побачившись із батьком, я виїхав з Криму. За кілька днів приїхав Челебіджіхан. Майже два тижні, день і ніч, ми обговорювали одне і те саме – йти в армію чи тікати до Фінляндії? Це тягнулося так само, як колись наші диспути в Стамбулі на тему «Чи йти в політику, чи діяти на ниві літератури і науки». Челебіджіхан більше схилявся до виїзду до Фінляндії. Я жорстко противився. Я висував аргумент, що наші вороги, тут я думав про суперників у нашому татарському середовищі, скориставшись нашою втечею, висунуть потім тисячі аргументів, щоб перешкодити і в поганому світлі представити нашу діяльність. Челебіджіхан, хоча і визнавав мою рацію, стверджував, що небезпека, яку становить війна, є жахливою, що якщо ми марно падемо на війні, то, очевидно, не зможемо в майбутньому працювати для народу на ниві науки і літератури.

У той час я не вірив у смерть. Я не був у змозі думати про смерть, я вірив, що ми не загинемо

У той час я не вірив у смерть. Я не був у змозі думати про смерть, я вірив, що ми не загинемо. У мене було таке передчуття. Я вірив що «раз ми прагнемо блага і піднесення народу – Аллах захистить нас». Моя впевненість не виникла з довгих роздумів, я навіть не віддавав собі звіту в такій логіці та не формулював її так, як зараз це описую.

Раніше у наших дискусіях Челебіджіхан спирався на почуття. Цього разу, однак, саме я керувався пристрастями, а він мислив логічно. В принципі, чи ґрунтувалася справа на міркуваннях, чи на емоціях, Челебіджіхан завжди розглядав справу з усіх боків. І навіть іноді – я був свідком цього – бувало так, що за кілька днів або тижнів він з ентузіазмом заново відстоював якийсь погляд аргументом, який раніше не використав або не знав. Очевидно, на загал, я мало зустрічав людей,

які б так, як Челебіджіхан, невпинно займали свій розум серйозними проблемами. Найпростіше питання або думку він аналізував так, немов це було найважливіше питання на землі.

Про наше «військо», яке було для нас тоді найважливішою проблемою, він думав безперестанку. У таких важливих справах він не любив ділитися з іншими своїми роздумами. Йому не хотілося відкриватися перед іншими людьми з проблемами, які він сам не міг вирішити остаточно і безповоротно.

Два тижні ми були у Петербурзі дезертирами. Вночі, до десятої години, Челебіджіхан мусив повертатися у свою квартиру до сім'ї, у якої мешкав. Але іноді він залишався у мене, нашим дискусіям не було кінця, іноді ми сперечалися до другої, третьої години. Ми погано спали. Стали нервовими. Одного разу я запропонував піти до Аліма Сеїта з дружиною і разом з ними ухвалити рішення. Він не погодився. Ми більше вже не могли відкладати рішення. Нас могли зловити будь-якого дня.

Примітка: У квадратних дужках курсивом подані пояснення кримського історика Сергія Громенка або переклади згаданих Сейдаметом назв, а звичайним шрифтом вставлені відсутні в оригіналі слова, необхідні для кращого розуміння тексту.

XS
SM
MD
LG