Увечері 23 серпня 1989 року фотограф Айварс Ліепенс сидів у підвалі своєї газети в Ризі, намагаючись вирішити, де найкраще зняти масову демонстрацію, яка має відбутися на вулиці – йому потрібно було бути скрізь, але де саме – треба було вирішити. Раптом у майже порожньому кабінеті задзвонив телефон. Жіночий голос запитав, чи хотів би він пролетіти на вертольоті над ланцюгом протесту, що простягнеться через усю Балтію.

Ліепенсу дали 15 хвилин, щоб дістатися до аеропорту, а в іншому разі, сказав таємничий абонент, гвинтокрил полетить без нього.

Понад мільйон протестувальників вишикувалися на вулицях, щоб утворити те, що стане відомим за назвою «Балтійський шлях» – суцільний людський ланцюг, що протягнеться на 675 кілометрів через три країни Балтії, від Вільнюса – столиці на півдні Литви, до Риги в Латвії, й аж до Таллінна – столиці Естонії.

Видовищний протест проти радянської окупації був приурочений до 50-ої річниці пакту Молотова-Ріббентропа, названого у народі «пактом КомуНаці» – який таємно розбив частини Європи на «сфери впливу» між Радянським Союзом Сталіна та Німеччиною Гітлера. Таємні протоколи в угоді розчистили шлях для вторгнення Радянського Союзу у 1940 році до країн Балтії, приєднавши їх до СРСР. Десятки тисяч громадян трьох маленьких країн були страчені або заслані до Сибіру протягом наступних десятиліть радянської окупації.

Для 36-річного Ліепенса, який працював у газеті антирадянського Народного фронту Латвії, можливість сфотографувати протест із повітря здавалася недосяжною. Він не мав жодного шансу доїхати за 15 хвилин до летовища Спілве, розташованого за кілька кілометрів на північ від центру Риги.

Усе ж, кинувши обережність на вітер, фотограф схопив свою техніку і вискочив на вулицю до чорного автомобіля «Волга», який був зарезервований для директора радянського видавничого будинку, в якому випускали більшість ризьких газет. Але Ліепенс знав шофера!

Я просто сказав водієві: «Допоможи мені, допоможи мені! Нам зараз потрібно їхати в аеропорт», – розповів Ліепенс по телефону кореспондентові Радіо Свобода через 30 років після того дня. «Він не знав, чи стався терористичний напад чи щось інше, але він дуже швидко поїхав, і я вже в дорозі пояснив те, що знаю, але насправді я не знав багато».

Рівно через чверть години, коли «Волга» зупинилася на асфальті, ротори вертольота вже крутились. Ліепенс – із двома 35-мм плівковими фотоапаратами Canon – низько пригнувся і пробіг усередину.

Коли пілот повернувся до нього і, немов у таксі, запитав: «Куди?» –Ліепенспоказав на шосе, що простягалося на схід від Риги в бік Естонії.

Ліепенс каже, що був свідком того, коли багато кілометрів «живого ланцюга» нерозривно трималися 15 хвилин поспіль того дня – 23 серпня 1989 року. Учасників проінструктували триматися за руки. Це був неймовірний подвиг у ті дні, коли соціальні медіа та мобільні телефони ще не могли масово організовувати людей.

На запитання про свої емоції під час польоту, Ліепенс сказав Радіо Свобода: «Я знаю, що люди хочуть почути про великі почуття, які я мав як латвієць, але, відверто кажучи, я мислив лише професійно, намагаючись зробити гарні фотографії. Насправді іноді я трохи гнівався через те, що люди, побачивши вертоліт, ламали ланцюг, щоб привітатися, помахавши рукою!»

Але, незважаючи на свій холодний професіоналізм під час історичного польоту, Ліепенс каже, що відчув себе «справді гордим», коли через рік швейцарський музей фотографії зробив поштову листівку з однієї з його світлин під час протесту. «Цю поштівку продавали скрізь в Європі. Для мене було дуже важливо, щоб цю подію в моїй маленькій країні побачив увесь світ».

Ліепенс, єдиний професійний фотограф, який зняв цю знакову подію згори, каже, що аж у 2014 році зміг дізнатися, як він потрапив у той вертоліт. На 25-ту річницю протесту він зустрівся з колишнім лідером антирадянського Народного фронту.

«Він сказав мені, що вертоліт був найнятий Народний фронтом, але лідери нервували. Це був дуже напружений час, і вони побоювались, що КДБ може заарештувати їх дорогою до аеропорту», – тому опозиційні політики їхали інкогніто в автівках до кордонів, де вони зустрілися з представниками інших балтійських опозиційних груп. Але коли вже оплатили вертоліт, хтось в останню хвилину вирішив запросити фотографа на борт, сподіваючись, що людський ланцюг може бути принаймні схоплений на плівку згори.

Після тієї акції про прагнення країн Балтії до незалежності від Радянського Союзу писали заголовки міжнародних видань, і згодом Кремль публічно засудив таємний протокол до пакту Молотова-Ріббентропа. Влітку 1991 року країни Балтії оголосили незалежність від Радянського Союзу, який і сам розвалився за кілька місяців.

Оригінал публікації на англомовному сайті Радіо Свобода. Над перекладом працювала Людмила Ваннек.