Останнім часом німецький продюсер Мальте Ґрунерт працює над екранізацією роману Еріка Марії Ремарка «На Західному фронті без змін» та над серіальною адаптацією «Бляшаного барабану» Ґюнтера Ґрасса. Але в Одесу Ґрунерт приїхав представити на Одеському кінофестивалі стрічку Даніеля Брюля «Поганий сусід» – режисерський дебют відомого актора. У пресконференціях Ґрунерт завжди бере участь разом із Брюлем, але для Радіо Свобода погодився на ексклюзивне інтерв’ю.
Розмова про:
- роботу над фільмом Брюля;
- особливості сучасного сторітелінгу;
- зв’язок із класикою;
- про тематику українських кінострічок.
– Ви сказали під час пресконференції, що фільм робиться тричі – коли пишуть сценарій, коли його знімають, і коли його монтують. Що із фільмом «Поганий сусід»? Як змінювалася стрічка під час роботи над нею?
– Ми не сильно щось змінювали, але певні зміни були. Наприклад, ми скоротили експозицію, вирізали від 5 до 7 хвилин екранного часу. Серед іншого це були дві сцени до власне першої конфронтації героя із сусідом – він зустрічає людей на вулиці, робить із ними «селфі».
Для участі в одній із видалених сцен я вмовив знятися двох дуже хороших акторів і моїх добрих друзів – це були своєрідні «камео» (залучення відомого актора для зйомок в епізоді – ред.). І після монтажу мені довелось їм телефонувати та вибачатись.
Але зміни в цьому фільмі не були драматичними, тому що в ньому присутній точний хронологічний порядок. Це певним чином нас обмежувало – в деяких фільмах можна навіть розпочати історію з кінця, чи перемішати шари часу, але тут такої можливості не було, не було і потреби.
– Фільм мені здався дуже класичним із точку зору структури, а сама історія дуже простою і при цьому дуже зворушливою. Як ви вважаєте, чому такі прості історії на вічні теми – вірність, любов, дружба – досі цікаві людям?
– Важко сказати. Звісно, є певна модель того, як розповідаються історії. Сучасний сторітелінг у кіно має багато спільного із грецькою трагедією, триактною структурою та французькими комедіями Мольєра. Якщо ви робите все правильно, то структуру історії ніхто не помічає, якщо ж її помічають – тоді ми зробили щось не те.
Мистецтво водночас вічне і сучасне. Фільм «Поганий сусід» – звісно, про подружні зради, але він також про джентрифікацію і про досі існуюче у розділення між сходом і заходом – для Берліну це дуже актуально.
30 років тому люди з колишньої східної Німеччини мали значно гірші стартові економічні умови. Багато з них втратили роботу впродовж перших двох років об’єднання – це сталося і з нашим героєм, сусідом. Він має дуже характерну долю вихідця зі Східної Німеччини. Він відбував покарання у в'язниці «штазі» для політичних в’язнів – Hohenschönhausen.
Герой постраждав від режиму НДР, втратив роботу і тепер він звісно дуже сердитий.
Також у фільмі підіймається і тема анонімності у великих містах – ти не впізнаєш навіть своїх сусідів, – і власне тема акторської гри. Отже, у фільмі багато різних тем.
– Якщо вам запропонують зробити фільм про Україну, які історії у нас варті екранізації?
– Я знаю небагато про вашу країну, тому можу сказати небагато. Звісно, війна з Росією, вочевидь, всепроникна тема, вона проявляється у багатьох аспектах. Думаю, що я навіть здогадуватися не можу про усі аспекти та рівні того, як вона проявляється.
Наприклад, в Одесі, наскільки я розумію, до війни росіяни становили десь третину туристів. Вони вочевидь не повернуться, а тут ще й пандемія коронавірусу.
Ці проблеми створюють потенціал для того, щоб розповісти історію. Це багатошаровий конфлікт, у нього є економічна складова, а думки щодо «поганих» і «гарних» сторін у цьому конфлікті є зрозумілими.
Водночас оцінки, зокрема представників «гарної сторони», формуватимуться під моральним тиском.
Коли моральні якості героя проходять випробування економічними негараздами, це створює цікаві етичні конфлікти. Таким чином, уявлення суспільства про правильне і неправильне вступають у конфлікт із реальними потребами.
Європейська зацікавленість, що була після Майдану, минула, але процеси, що стартували тоді, можливо ще не скінчились?
