Український журналіст Тарас Ібрагімов регулярно висвітлює судові процеси над кримськотатарськими активістами, обшуки та арешти, які російські силовики проводять в анексованому Криму. В яких умовах доводиться працювати українським журналістам на анексованому півострові? Як відбуваються резонансні затримання та суди? Чому важлива робота громадських журналістів у Криму? В ефірі ток-шоу Радіо Крим.Реалії ведуча Катерина Некреча обговорює ці питання з Тарасом Ібрагімовим.
‒ Тарасе, ти вперше приїхав до Криму в 2015 році, і відтоді періодично їздиш туди у відрядження для висвітлення різних подій. Не підраховував, скільки часу проводиш на півострові?
‒ У фейсбуці є функція, коли тобі він щось нагадує. І ось у мене що не спогад ‒ спогад з Криму. Коли я буваю там на 18 травня (День пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу з Криму ‒ КР), на жалобних заходах, присвячених депортації кримських татар ‒ це важка дата, завжди багато людей, цікаво спостерігати. І щороку мені фейсбук нагадує, що я в цей день був торік, позаминулого року. У мене складається відчуття, що я більше часу проводжу в Криму, ніж у Києві. Об'єктивно, напевно, навпіл: місяць тут, місяць ‒ там. Останнє моє відрядження тривало з середини травня до 1 липня.
Втомлюєшся морально від того розпорядку, хочеться відпочити
‒ Як відбувається вибір конкретних тем у такому відрядженні?
‒ По-перше, я стежу за судовими процесами, є графіки судових засідань. Складність у тому, що більшість подій у Криму ‒ а я все-таки новинний кореспондент ‒ непрогнозовані. Я не можу вгадати, чи затримають сьогодні когось чи ні, чи з'явиться якась нова кримінальна справа. Більше ніж місяць вже важкувато перебувати там. Втомлюєшся морально від того розпорядку, хочеться відпочити... Наприклад, в останню поїздку найбільшим форс-мажором, який запам'ятався, було затримання Лутфіє Зудієвої та Муміне Салієвої. Я в той момент перебував під Верховним судом, відписував судові новини, і в цей момент пішли повідомлення про затримання. І ти вже залежно від ситуації маєш підлаштовуватися, куди тобі потрібно їхати, що тобі потрібно робити: вести стрім, писати новини, робити фотографії. Все це в режимі реального часу ‒ знаходиш швидко машину, сідаєш і приїжджаєш на місце. Насправді, це не романтика, це рутина, від якої дуже сильно втомлюєшся. Бувають дні, коли не знаєш, в якому місті ти опинишся. Ніби ти планував одне, а в підсумку ти займаєшся затриманням активістів.
‒ 30 травня російські силовики затримали двох кримськотатарських активісток: правозахисницю та громадянську журналістку Лутфіє Зудієву, а також дружину фігуранта Бахчисарайської «справи Хізб ут-Тахрір», координаторку ініціативи «Кримське дитинство» Муміне Салієву. Пізніше їх відпустили, відкривши адміністративні справи за статтею 20.3 Кодексу адміністративних правопорушень Росії ‒ демонстрація забороненої символіки. Суд закінчився штрафами для обох активісток. Це те, що ми знаємо з новин, а якою ситуація була зсередини?
‒ Завжди в перші хвилини затримань головне запитання: чи буде це адміністративне переслідування, чи кримінальне? В цьому випадку статті були адміністративними. Активісток привезли до Центру «Е», ознайомили з матеріалами справи, не пустили адвокатів. Зібралася величезна кількість людей. Спрацювало кілька факторів: і тому що це жінки, а в середовищі мусульман переслідування жінок сприймається чоловіками особливо гостро, як якась образа, і тому що вони на слуху. Лутфіє займається «Кримською солідарністю» ‒ тим ресурсом, який на фейсбуці постійно відстежує новини щодо судів. Муміне займається проєктом, який піклується про дітей політв'язнів, і вони постійно в медійному полі. Їх відпустили, призначивши судове засідання на ранок наступного дня, але в підсумку з Київського суду (підконтрольний Росії Київський райсуд Сімферополя ‒ КР) я пішов на початку першого ночі. Тобто, цілий день тривали судові засідання, а це місяць рамадан, і кримські татари, які там зібралися, дотримувалися посту ‒ до заходу не можна пити та їсти, а була досить спекотна погода. Проте, під судом було близько 500 осіб чи й більше. Зазвичай збирається 50-100 осіб.
В середовищі мусульман переслідування жінок сприймається чоловіками особливо гостро
Звичайно, цікаво було це спостерігати: люди сидять на траві, розклали якісь килимки, чекають на рішення суду, хтось уже спав ближче до ночі. Після заходу сонця організували їжу. Якщо резюмувати, то незважаючи на те, що це було адміністративне переслідування, на практиці, яку ми спостерігаємо в останні роки, це може стати початком кримінального переслідування. Це перша сходинка. Багато активістів зараз сидять у в'язниці за терористичними статтями, а спочатку нерідко проти них порушували адміністративні справи за схожими статтями.
‒ Наскільки я пам'ятаю, для оплати штрафів активісткам вже традиційно зібрали 1000 і 2000 рублів 10-рублевими монетами.
Коли стільки монет приносять, я б назвав це тролінгом
‒ Зібрали буквально за лічені хвилини, як тільки стало відоме рішення суду. Я спостерігав цю картину: активісти пройшлися й буквально за дві хвилини зібрали штраф. Дуже кумедно, коли стільки монет приносять, я б назвав це тролінгом. У 2017-2018 роках було дуже багато адміністративних справ, і призначалися штрафи, зокрема за одиночні пікети. Збираються відрами ці монети й приносяться до банку. Співробітникам банку доводиться сидіти й рахувати їх. Один раз навіть поламалася машина, яка рахує ці копійки. І Лутфіє, і Муміне розуміють, що одного разу проти них можуть з'явитися якісь терористичні статті ‒ за участь у «Хізб ут-Тахрір» або за «пропаганду тероризму», і вони опиняться за ґратами. Але ці жінки не будуть повертати назад, їх це не злякало. Вони продовжують працювати, просто вже з конкретним розумінням того, що це може закінчитися кримінальною справою.
‒ Ти висвітлював процес над кримськотатарським громадянським журналістом, блогером Наріманом Мемедеміновим, який зараз перебувають у спецблоці СІЗО-1 російського Ростова-на-Дону. Російські силовики висунули йому звинувачення за частиною 2 статті 205-ї Кримінального кодексу Росії ‒ «Публічні заклики до здійснення терористичної діяльності, вчинені з використанням мережі Інтернет». Чому насправді прийшли до Нарімана?
‒ Я з Наріманом був знайомий до арешту. Це такий інтелігентний чоловік в окулярах, дуже ввічливий. Коли ми з ним перетиналися під судами або проводили робочі зустрічі, він постійно цікавився журналістикою, питав, як писати новини, як правильніше вести трансляції, просто технічні питання. Він намагався робити свою роботу краще. Ми звикли називати це громадянською журналістикою, але для мене він журналіст-самоучка, журналіст за покликанням. Наріман ‒ один з перших, хто починав стрім-трансляції з-під судів, зокрема й у «справах Хізб ут-Тахрір».
Ще не було «Кримської солідарності» ‒ він був одним з перших, хто запустив, у кого виникла ідея створити цю спільноту у фейсбуці, яка висвітлювала б ці процеси. У «Кримській солідарності» він відповідав за медійну складову ‒ новини писав, проводив трансляції. Фактично це та робота, за яку його й переслідують. Якщо ж говорити за матеріалами кримінальної справи, то ставлять у провину йому два ролики на ютубі, які він зробив ще до 2014 року. У них є символіка «Хізб ут-Тахрір», і російське слідство вбачає в цьому пропаганду тероризму. Сам Наріман на першому засіданні по суті, яке відбулося тиждень тому в Ростові (в Північно-Кавказькому окружному військовому суді російського Ростова-на-Дону ‒ КР), виступив із заявою, що вважає кримінальне переслідування політично мотивованим, що переслідують його за ту роботу, про яку я розповів. На жаль, це не перший випадок ‒ наприклад, Ремзі Бекіров. Важливо розуміти, що ці люди без редакцій, спеціальної освіти, прес-карт, які не завжди працюють за стандартами, роблять журналістську роботу в Криму, просто тому що ніхто інший не може її робити кожен день.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
