Поразка Росії у Кримській війні послужила головною причиною проведення в імперії т.зв. Великих реформ. Але якщо про скасування кріпосного права знають всі, то зміни у банківській справі залишаються в тіні. Поміж тим, ці реформи були анітрохи не менш важливими для розвитку всієї країни в цілому і Криму зокрема.
Міські громадські банки
Перша установа для видачі позик городянам на торгові справи, а також у разі «потреби і нещасть», була створена у 1789 році у Вологді. Але ідея виявилася настільки новаторською, що за наступний період 1809-1849 рр. відкрилися лише 15 подібних міських банків. У період правління Миколи I 1825-1855 рр. в Таврійській губернії не було створено взагалі жодного кредитного закладу! У 1857 році було видано перше типове Положення про міські громадські банки – але й після нього протягом 5 років почали роботу лише 3 установи. А ось після введення нового Положення 1862 року ситуація кардинально змінилася – і за наступні 8 років виник 171 банк!
У Криму першим став Севастопольський банк, відкритий у будівлі міської управи на Великій Морській вулиці 5 лютого 1863 року (тут і далі всі дати – за старим стилем). Місто було майже повністю зруйноване і відчайдушно потребувало грошей на відновлення. Кам'яні будинки і фруктові сади, які оцінювалися до війни у 2-3 тисячі рублів, тепер не коштували нічого. Наступні 12 років цей банк був єдиною установою, яка видавала позики місцевим торговцям і домовласникам, а також виділяла кошти на благодійність і освіту.
Наслідки Кримської війни. Як Російська імперія перестала бути «жандармом Європи» (фотогалерея)
Наступний банк виник у другому постраждалому місті – Керчі – 13 лютого (фактично 1 липня) того ж 1863 року на Строганівській вулиці. Цікаво, що першу спробу завести банк міська влада зробила ще у 1823 році, але Мінфін імперії тоді відмовив. Цей банк почав з кредитування дрібних промисловців і торговців, але до кінця 1870-х рр. перейшов до політики видачі великих позик, так що його послугами могли скористатися лише 7-11 осіб на рік. Ця проблема була характерна для всієї імперії, тому 1882 року Положення про банки було знову змінено. Кількість кредитованих керчан різко зросла: у 1901 році їх було вже 4950, а у 1912 році – 7600. На момент відкриття банку його статутний капітал становив лише 15 тисяч рублів, а до 1907 року виріс до 345 тисяч, у 23 рази! Загальний же обсяг коштів на рахунках досяг 3 млн рублів.
Однак в інших містах губернії справа пішла не так гладко – десь населення віддавало перевагу землеробству перед торгівлею, десь не бажали обтяжувати себе чиновники, а десь просто не можна було відшукати необхідних для відкриття 10 тисяч рублів сріблом. У жовтні 1861 року Бахчисарайська дума відписувала Таврійському губернському правлінню: «міська скарбниця порожня і не може виділити коштів для створення банку».
Тому в подальшому виникли лише три банки: 11 травня 1866 р. Балаклавський, у 1867 році Феодосійський, 2 січня 1868 р. Бердянсько-Ногайський. А потім розвиток цієї сфери зупинився на 22 роки.
Вже у новому столітті відкрилися банки в Ялті (8.01.1905), Сімферополі (після дюжини спроб 3.01.1910), Карасубазарі (1913), Старому Криму (грудень 1913), Мелітополі (19.07.1914) і Євпаторії (формально січень 1917, фактично не розпочав роботу).
До початку Першої світової війни в Росії налічувалося 324 громадських банки (у Таврійській губернії – 11). Але провідними фінансовими установами імперії вони не стали. Створені на приватні вклади міщан і кошти міських бюджетів, ці банки так і залишилися прив'язаними до фінансових операцій у масштабах міст, не маючи можливості кредитувати велику промисловість. Також вони не могли здійснювати міжміські трансакції. Невеликі статутні фонди не дозволяли громадським банкам конкурувати із комерційними гігантами. Так у Сімферополі міський банк, який розташовувався у дворі будівлі нинішнього кінотеатру ім. Тараса Шевченка, стягував комісію у 9%, тоді як комерційні банки – 6-7%. Майже до самого свого закриття він працював у збиток.
Сама будівля була зведена в 1904 році для першого на півострові сінематографа «Баян» – із залом на 800 місць і ложами для обраних. У 1915 році знаменитий архітектор Микола Краснов прибудував фронтальну арку, яка визначила зовнішній вигляд фасаду. Саме цього року в будівлю і в'їхав банк.
Єдиним способом виправити ситуацію було об'єднання всіх громадських банків із сумарним фондом 50 млн рублів в одну структуру. 15 вересня 1911 року Керч-Єнікальська дума ухвалила «направити до Міністерства фінансів і внутрішніх справ клопотання про скликання з'їзду представників міст для розробки питання про організацію Центрального громадського банку». Ще тричі в наступні два роки кримчани оббивали пороги міністерств і, нарешті, домоглися свого. 10 представників громадських банків Таврійської губернії вирушили на об'єднавчий з'їзд до Петрограда... у жовтні 1917 року. Прихід до влади більшовиків поховав цю ідею серед безлічі інших.
На півострові міські громадські банки продовжували працювати, допоки в листопаді 1920 року не були остаточно закриті радянською владою.
Акціонерно-комерційні банки
У перші півтора століття свого існування Таврійська губернія зберігала державну монополію на банківську справу. Лише після того, як у 1864 році в Петербурзі одночасно були відкриті перше товариство взаємного кредиту і перший акціонерний банк, приватна комерція досягла Криму, хоч і з великим запізненням. Так, 18 жовтня 1871 року в Ялті був затверджений статут товариства взаємного кредиту – першої установи в Криму цього типу, а 1 липня 1873 року таке товариство з'явилося в Сімферополі. Їхня історія по праву заслуговує окремої статті.
Майже одночасно, у липні 1872 року, в Бердянську відкрилося перше відділення Азовсько-Донського комерційного банку, який виник роком раніше у Таганрозі. До кінця 19 століття він увійшов до п'ятірки, а на 1917 рік – до трійки найбільших приватних банків Росії.
Здавалося, що в Криму, постраждалому від нещодавньої війни, склалися всі передумови для швидкого зростання банківської справи. Але великі фінансові центри були далеко, дороги – поганими, тому підвіз приватних грошей був утруднений. Державні ж кредити, які видавалися в Криму казначействами і Таврійським приказом громадського піклування, були практично недоступні пересічним жителям. Доводилося кримчанам їздити в Одесу і Харків або вдаватися до послуг лихварів.
Одним з таких був сімферополець Макс (Мойсей) Розенштейн. Він освоїв ремесло міняйли відразу ж після війни, спекулюючи на різниці формальної та фактичної ціни грошей. У 1859 році його бізнес був закритий за розпорядженням губернатора, і повернутися до справи Розенштейн зміг тільки у 1884 році. Він отримав у спадок від свого батька побудовану 1877 року двоповерхову будівлю на Олександро-Невській вулиці, де розмістив свою міняльну лавку. Зусиллями Розенштейна і була у 1891 році відкрита перша на півострові філія Азовсько-Донського банку, першим керуючим якої він став сам. Для цілей банку кут будівлі був перероблений. 16 червня 1896 року газета «Крымский вестник» писала: «У Сімферополі відбудеться освячення нової будівлі Азово-Донського комерційного банку, в ній 15 кімнат, у тому числі кабінет керуючого». У 1905 році банк був реконструйований: площа 2 поверху збільшилася на 85 кв. сажнів, там був влаштований великий операційний зал, з'явився третій ряд арочних вікон. Парадний вхід був перенесений на його нинішнє місце.
Також у столиці розташовувалися відділення Санкт-Петербурзького міжнародного комерційного банку на вулиці Пушкінській, 17 (1908), Російського для зовнішньої торгівлі банку на вулиці Дворянській, 1 (1909), Московського Народного на вулиці Салгірній, 21 і Московського сполученого банку в будівлі Дворянського театру, обидва – 1912 рік.
Азовський банк міцно утримував першість у Таврійській губернії – до 1895 року його відділення були відкриті у Севастополі, Євпаторії, Керчі, Ялті, Феодосії, Маріуполі та Генічеську. На другому місці був Санкт-Петербурзький міжнародний банк з відділеннями у Севастополі, Феодосії, Євпаторії, Мелітополі, Бердянську та Хорлах.
Таким чином, у Сімферополі в 1917 році налічувалося 5 відділень всеросійських акціонерних банків, не рахуючи інших установ. У Севастополі – стільки ж. У Євпаторії – 4. У Феодосії – три + 1 місцевий банківський будинок. По 3 – у Бердянську та Мелітополі. У Керчі та Генічеську – по 2, у Ялті та Хорлах по одному.
Поява найбільших російських банків на півострові замкнула позитивну петлю розвитку – кредити забезпечували промислове зростання, зростання призводило до збільшення обсягів банківських операцій. Але це теж тема окремої статті.
У 1918 році, з першим приходом радянської влади, комерційні банки були націоналізовані і, здебільшого, вже не відродилися. Будівлю Азовсько-Донського банку по черзі займали різноманітні більшовицькі установи, допоки 7 лютого 1922 року там не влаштувалася Кримська обласна контора Держбанку, а з 1924 року – Народно-Промисловий банк. Під час Другої світової тут розташовувалася німецька комендатура, а після неї – кримське обласне управління фінансів. У 1983 році до ювілею Сімферополя фасади були відреставровані, і з наступного року будівля була поставлена на облік як пам'ятка архітектури. А з 1991 року в ній розташованея республіканське Міністерство фінансів.
