Гібридна окупація Севастополя РФ розпочалася у 2005-му, і відтоді Кремль вливав мільйони доларів у роботу проросійських організацій, – кажуть севастопольці Дмитро Білоцерковець та Руслан Жаднов. Як, за їхніми розповідями, відбувалося захоплення цього українського міста до та у 2014 році, читайте у матеріалі Крим.Реалії.
Севастополь довгі роки був тригером для Володимира Путіна, – упевнений проукраїнський активіст із Севастополя, а тепер депутат Київської міськради Дмитро Білоцерковець.
Щороку на діяльність проросійських організацій спрямовували від 2 до 3 млн доларівДмитро Білоцерковець
Ще під час свого візиту до міста у 2000 році президент РФ заговорив про «русскость» Севастополя.
«Чому це стало тригером? Його виступ був дуже радикальним: він пов’язував місто виключно з російською історією, виключно з Росією. Хоча я вже тоді, у 13 років, розумів, що Севастополь – це колиска слов’янства та православ’я і для України, і для Росії. Адже саме в Севастополі київський князь прийняв хрещення, після чого вирушив до Києва і охрестив Русь», – розповідає Дмитро Білоцерковець.
Через п’ять років після цього візиту Путіна у Кремлі перейшли до справи, – вважає Білоцерковець. Тоді, на його думку, і розпочалася гібридна окупація Севастополя.
Місцевому населенню методично навіювали, що Україна – це «зло»Руслан Жаднов
«З 2005 року вони щороку вкладали в діяльність проросійських організацій від 2 до 3 мільйонів доларів. Звідки ми про це знали? Річ у тім, що російські та проросійські структури жорстко конкурували між собою за це фінансування. Кошти вони отримували в «Домі Москви», який розташовувався на площі Нахімова – центральній площі міста – і фактично був севастопольською філією московської мерії. Ще з часів Лужкова ці гроші офіційно виділялися на підтримку проросійських організацій», – каже Дмитро Білоцерковець.
Конкуренція за бюджети була така, пояснює севастополець, що організації, які фінансувалися Москвою, часто суперничали одна з одною. Так деякі суми ставали публічними.
«Наприклад, під час своїх «розбірок» на місцевих форумах вони самі публікували кошториси та «зливали» бюджети опонентів. В одному з таких кошторисів ми бачили пункт, що стосувався візиту корабля НАТО до Севастополя в межах навчань і програми взаємодії України з НАТО. Цей військовий корабель швартувався біля площі Нахімова, на Графській пристані – центральному причалі міста. У документах було зазначено, що вони заплатили 5 тисяч доларів за те, щоб їхні проросійські активісти, одягнені у футболки із зображенням прапора РФ, піднялися на борт і сфотографувалися на кораблі НАТО в такому вигляді», – згадує Дмитро Білоцерковець.
Ці організації роками навіювали севастопольцям, що Україна – ледь не ворожа для них держава, – розповідає севастополець Руслан Жаднов. У 2014 році він – учасник руху спротиву російській окупації, після цього голова ГО «Актив Криму».
«Проукраїнськи активних людей тільки в нашій групі було близько тисячі – це значна спільнота»Дмитро Белоцерковець
«Російська пропаганда постійно підігрівала цю тему через мітинги та різні заходи: місцевому населенню методично навіювали, що Україна – це «зло». Надходив потік спотвореної інформації, і все це відбувалося виключно завдяки масштабному фінансуванню проросійських організацій. Нам, людям із проукраїнською позицією, у такій атмосфері було дуже нелегко», – каже севастополець і голова ГО «Актив Криму» Руслан Жаднов.
Тоді як проросійські акції в Севастополі у 2000-х роках щедро оплачувалися Москвою, проукраїнські акції, як пояснює Білоцерковець, проводилися виключно на ентузіазмі – жодної фінансової підтримки від Києва не було.
«Усі ці люди були, по суті, просто гастарбайтери. У чому різниця між ними та нами – тими, хто займався проукраїнською діяльністю в Севастополі вже дуже давно? Вони отримували за це зарплату, а ми вкладали у свою діяльність власні гроші, які заробляли у бізнесі», – каже Дмитро Білоцерковець.
Для багатьох не кримчан, які час від часу відпочивали в Севастополі влітку, місто здавалося явно проросійським. Руслан Жаднов, який прожив у Севастополі 28 років, описує демографію рідного міста інакше, виділяючи ядро аполітичних жителів.
«Кожному з нас Україна дала стільки, скільки ми змогли взяти»Руслан Жаднов
«Якщо розділити наше населення на групи, то картина буде приблизно такою: є певний відсоток активних проукраїнських жителів і трохи більший відсоток проросійських. Проте найзначніша частина – це люди «невизначені». Їм, у принципі, все одно, який над ними прапор – російський, український чи турецький. Для більшості важливіші робота, стабільний дохід і особистий комфорт, а політичні процеси їх не надто турбують», – запевняє Руслан Жаднов.
Точних цифр щодо того, хто і який бік підтримував у Севастополі до 2014 року, не існує. Проте, за оцінками Дмитра Білоцерковця, прихильників України в місті налічувалося чимало.
«Це найбільше місто України за територією. Хочу нагадати, що Севастополь за площею більший за Київ майже на 30%, а населення міста на той момент становило 360 тисяч осіб. Проукраїнськи активних людей тільки в нашій групі було близько тисячі – це значна спільнота. Ми всі скидалися власними грошима на будь-які українські акції», – згадує Дмитро Білоцерковець.
Бути й залишатися українцем у Севастополі було цілком можливо, – пояснює Руслан Жаднов. Він народився в Україні й не розумів, до чого тут Росія.
«Я як зараз пам’ятаю: вперше сів із дідусем дивитися футбол, коли київське «Динамо» грало з «Барселоною» – саме тоді я став відданим уболівальником київського клубу. Я всерйоз захопився футболом, сам ним займався. У мене були футболки збірної України та форма з прізвищем Шевченка з київського «Динамо». Я просто не міг асоціювати себе з Росією. У дитинстві я міркував просто: Росія – це Росія, а я живу в Україні», – пояснює Руслан Жаднов.
Популярне запитання про те, яка країна дала севастопольцям більше – Україна чи Росія, схоже, виникло вже після окупації міста. Для деяких севастопольців це питання навіть не стояло.
Кожному з нас Україна дала стільки, скільки ми змогли взятиРуслан Жаднов
«Я цього не розумію. Дитячий садок, школа, освіта – все це мені дала Україна. Я завжди кажу людям: «Кожному з нас Україна дала стільки, скільки ми змогли взяти». Тому стверджувати, що вона нам чогось не дала, – неправильно», – каже Руслан Жаднов.
Севастополь був головною і єдиною метою Володимира Путіна в Криму, – переконаний Дмитро Білоцерковець. Проте, не побачивши масової підтримки, у Кремлі, на думку Білоцерковця, вирішили ввести війська і захопити весь півострів.
