Доступність посилання

ТОП новини

Остання битва за Москву. Кримський похід 1591 року. Частина 6


Битва з кримськими військами у 1591 році. Фрагмент плану Москви з книги Ісаака Маси Album Amicorum, 1618 рік
Битва з кримськими військами у 1591 році. Фрагмент плану Москви з книги Ісаака Маси Album Amicorum, 1618 рік

Спеціально для Крим.Реалії

Щоб не підпустити кримські війська до стін столиці та уникнути повторення великої пожежі двадцятирічної давнини, московські воєводи розташували гуляй-город південніше – у закруту річки. Тепер хан не міг обійти ворожі позиції та мав штурмувати їх у лоба.

Перші бої

1 липня 1591 року на шляху кримського війська опинилася Тула. Газі II «наперед прийшов до Тули і посади спалив», але гаяти час на штурм кам'яної фортеці не став. Наступного дня хан дістався Серпухова «і тут посади ж попалив». Оскільки на Оці не було супротивника, кримці безперешкодно перейшли річку вбрід під Тешиловим і рушили далі.

3 липня, за годину до світанку, до Кремля прискакав Степан Колтовський, «котрого за государевим указом залишили бояри та воєводи на березі біля Оки-ріки». Він розповів, що Газі II пройшов дорогою 20 верст від Серпухова і зупинився на ніч на річці Лопасні, «а йде кримський цар прямо до Москви, а війни від себе ніде не розпустив».

Федір Іванович «писав відразу» головному воєводі Федору Мстиславському, щоб той відправив Серпуховською дорогою князя Володимира Бахтеярова-Ростовського і 250 дітей боярських з наказом «промишляти над кримськими передовими людьми і провідувати напряму про кримського царя приходу» (РК).

Московський літописець уточнює, що у розвідку, крім Бахтеярова, було вислано ще два загони: на Калузьку дорогу – Василя Янова, на Каширську – Григорія Пушкіна. Усі три голови вели із собою по 500 «дворян і дітей боярських та козаків найкращих» (що ще раз показує, скільки московських «бранних людей», якщо вони не діти боярські, не враховується у розрядах). Бахтеярову не пощастило – він того ж дня наштовхнувся на головні сили кримців на річці Пахрі та був розбитий («і тут за гріхи християнські багатьох побито»), тож «прибіг до Москви до обозу зранений».

Того ж 3 липня Федір Іванович наказав Мстиславському знову «йти з-під Коломенського зі своїх станів із лук з усіма полками до обозу до Данилівського монастиря, і прийшовши до обозу стати б в обозі всіма полками за розписом, де якому полку наказано бути». Одночасно було зроблено й останнє перегрупування сил – до вже об'єднаних «берегового» і «зарічного» розрядів «прислав государ із Москви в обоз у полки прибулих своїх государевих ближніх бояр і воєвод із багатьма людьми».

Це спричинило і зміни у командуванні. Великий полк, як і раніше, очолював Мстиславський, але тепер його заступником («товаришем») став Борис Годунов. Полком правої руки командував князь Микита Трубецькой, у товариші до нього призначили Степана Годунова; передовим полком – князь Тимофій Трубецькой з «товаришем» Іваном Годуновим. Полки сторожовий та лівої руки очолювали брати князі Черкаські Борис і Василь.

Розрядна книга неодноразово перераховує склад об'єднаної раті: «государеві великі дворяни», «чашники, і стольники, і стряпчі, і жильці», «з міст виборні дворяни», боярські діти, стрільці, даткові люди, донські та яїцькі козаки, «черкаси» (українські козаки) та навіть «ротмістри з литовськими та німецькими людьми». Віталій Пенськой оцінює їх сумарну кількість у 40-45 тисяч осіб (одне це спростовує його ж оцінку кримської армії у 30 тисяч – атакуючі повинні перевершувати числом захисників фортеці; йти малою кінною лавою на чисельну піхоту «з вогненним боєм» і гарматами – самогубство).

Варто було лише одному чамбулу підійти впритул до міських стін, як у 1571 році – і Москва могла загинути в полум'ї пожежі

Війська Мстиславського-Годунова розташувалися в обозі («дощаному місті») на одній лінії з Даниловим монастирем – у тому місці, де закрути Москви-ріки найближче підходять один до одного – прикриваючи шлях на столицю з півдня. Зібрати всі сили в одному місці, і тим отримати перевагу над кримцями, було недостатньо. Адже варто було лише одному чамбулу підійти впритул до міських стін, як у 1571 році – і Москва могла загинути в полум'ї пожежі, що робило безглуздою перемогу в польовій битві. Тому цього разу російський гуляй-город був розташований так, щоб не допустити кримського прориву до московського посаду. Хану довелося б здійснити лобовий штурм дерев'яних стін обозу або кам'яних монастирських, щоб рухатися далі. Теоретично Газі II міг би обійти Москву, щоб атакувати її з півночі, але такого ще жодного разу не траплялося – хану було б небезпечно під час маневру залишати в тилу ворожу рать. Тому московити дали бій кримцям на своїх – вигідних – умовах.

Поки війська облаштовувалися в таборі, Федір Іванович вчинив нараду «з батьком своїм і богомольцем Іовом патріархом і з боярами, і з дворянами, як стояти проти царя. А попередні князі бігали з Москви на Білоозеро. А благочестивий государ цар не хотів того створити, сподіваючись на Бога і на пречисту Богородицю, і на свою праведну молитву» (ПЛ). В результаті Федір залишився в Москві.

Битва 4 липня

І таке спустошення вчинив, яке й описати важко

Усю ніч рать простояла напоготові, а рано-вранці в неділю 4 липня 1591 року з'явилося ханське військо. Як писав голландський купець Ісаак Масса, який побував у Москві у 1601 році, кримці рухалися «подібно до хмари, з таким гуркотом, що тремтіла земля». Газі II за звичаєм розташувався біля Коломенського і лише тут «розпустив війну» – «села випалюючи і людей забираючи в полон» (НЛ). «І таке спустошення вчинив, яке й описати важко» (Лизлов).

Потім «послав до государевого обозу кримський цар царевичів з багатьма кримськими людьми травитися проти Данилівського монастиря від Курганів і Воробйова». «І всі государеві бояри і воєводи послали з обозу з усіх полків голів із сотнями з багатьма людьми…, а наказали їм із кримськими людьми травитися» (РК).

Ескалація розвивалася поступово. Все почалося з того, що вранці до московських позицій під'їхали двоє кримців, «на що московити без жодного розуміння почали стріляти з великих гармат». У відповідь «за першими двома прискакало кілька сотень, а потім кілька тисяч татар, які, подібно до граду, кинулися на московське укріплення і безперестанку метали стріли, так що, здавалося, небо було всіяне ними, і довго перестрілювалися і, нарешті, повернулися до свого табору» (ІМ).

І стали травитися потроху від Воробйова та від Котла

Невеликі сутички другорядних сил тривали весь день і закінчилися внічию з невеликою перевагою на користь кримців. «І стали травитися потроху від Воробйова та від Котла; і той день весь травилися» (ПЛ). «І кримські люди до обозу пролазили, і Бог вберіг – бій був рівно» (МЛ). «Люди ж государеві билися з ними з обозу і не могли їх здолати; вони ж, погані, топтали московських людей і [гнали] до обозу. Бог же створення своє милував: мало російських людей убили, їх же татар від себе відбивали» (НЛ). «І ті голови з кримськими людьми билися і багатьох кримських людей побили, і язиків зловили багато» (РК).

Невдовзі після полудня для московітів настав критичний момент. Коли Федір Іванович зі свого московського палацу оглядав поле бою, за ним «стояв боярин Григорій Годунов і гірко плакав». Цар запитав його про причину сліз, і той відповів: «Дивимося, государю, [на] цього бусурманина, який воює і православну віру, і твою державу». На це Федір прорік: «Не бійся: цієї ночі погані побіжать і завтра тих поганих не буде» (НЛ).

Для оптимізму царя були підстави. Пищальний і гарматний вогонь завдав відчутної шкоди легкій кримській кінноті та не давав їй наблизитися до стін гуляй-города. Так, «московіти стріляли вельми безладно, наче не вміючи поводитися з гарматами, хоча мали їх у себе багато, бо стріляли вони стільки ж у своє військо, як у ворога» (ІМ), тобто випробували на собі поняття «дружнього вогню», але втрати кримців, напевно, були більшими. Османські загони були явно занадто нечисленні для штурму навіть дерев'яних стін, а кримські луки та шаблі для цього надавалися погано.

На пряму справу не пішов і полків своїх не об’явив

Ситуацію могла змінити генеральна битва головних сил у полі, але обидві сторони не поспішали її розпочинати. «А самі государеві бояри і воєводи за государевим наказом стояли в обозі готові, а з обозу на той час геть не виходили для того, що чекали самого кримського царя з його полками і хотіли до нього тоді вийти з обозу на пряму справу. І цар кримський до государевих бояр і воєвод на пряму справу не пішов і полків своїх не об’явив, а стояв на Котлі в ярах в укріпленні» (РК). Мстиславському та Годунову було вигідно затягувати справу – час грав на них. Що ж до Газі II, то, швидше за все, він просто не ризикнув поставити все своє військо на кін, побоюючись втратити його у разі невдалого штурму гуляй-города. Девлетові Гераєві так і не вдалося зробити це 1572 року біля Молодей, тож і нинішньому хану вартувало бути обережним.

Отже, як повідомляє інша редакція Розрядної книги, Газі II «того ж дня ввечері відійшов від обозу» до Коломенського і «став на станах за Москвою-рікою».

Доля всієї кампанії мала вирішитися тієї ж ночі.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайтуКрим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.
XS
SM
MD
LG