Постачання іранської нафти через Крим: кому це вигідно?

Російський віцепрем'єр Криму Георгій Мурадов повідомив інформагентству ТАСС, що розглядає можливість запропонувати Ірану транспортування його нафту через порти анексованого півострова, щоб обійти західні санкції. Зокрема, йдеться про феодосійський термінал, для постачання через який уже створене акціонерне товариство.

Мурадов стверджує, що в Ірані є бізнесмени, готові співпрацювати з анексованим Кримом. Україна ще п'ять років тому офіційно закрила всі порти анексованого півострова й відвідування їх загрожує порушникові міжнародними судами. Водночас, після скасування так званої ядерної угоди в 2018 році, США ухвалили рішення продовжити нафтові санкції проти Ірану без винятків для окремих країн.

Український економічний експерт Євген Невмержицький вважає, що іранській владі пропозиція росіян навряд чи може бути цікавою.

– Україна сьогодні підтримує економічні відносини з Іраном, торговий оборот становить до пів мільярда євро, причому, практично на 90% торгове сальдо плюсове. Тобто, Іран нам постачає продукти нафтопереробки, ми постачаємо аграрну продукцію, машинобудування, технології, авіацію. Ці відносини у нас із часів незалежності, вони позитивні в усіх аспектах, і, звісно, Україні цікаво продовжувати їх. Ірану також це цікаво ‒ залишитися в міжнародному правовому полі й продавати свою нафту в Європу та в інші країни. А якщо Тегеран користуватиметься пропозицією Росії ‒ проти санкцій, проти міжнародного права використовувати анексований Крим для торгових операцій, то він послабить свої позиції через одномоментну вигоду. На мій погляд, Ірану це невигідно.

Передбачається, що маршрут постачання нафти з Ірану в анексований Крим проляже через Каспійське море, далі Волго-Донським каналом, через Азовське море та Керченську протоку. Директор Інституту сходознавства імені Агатангела Кримського Олександр Богомолов вважає цю ідею швидше не економічною, а політичною.

– Ситуація для Ірану критична у багатьох відношеннях. Зараз максимальні санкції запроваджені, перш за все, Сполученим Штатами. Окрім того, маса проблем із судноплавством, з експортом іранської нафти. Інше питання, чого хоче домогтися кримська нинішня де-факто влада, і чи піде Іран на цей варіант. Усе це, звісно, виглядає дуже проблематичним. Я думаю, що це швидше політична риторика чи вербальна ескалація, яка цікава комусь у Криму. Але якщо навіть уявити собі, не будучи економістом, цей маршрут та які складнощі там виникають... Як це працює на Середземномор'ї, ми зараз спостерігаємо історію з кораблем (іранським танкером «Grace 1», який імовірно перевозив нафту в Сирію в обхід санкцій ‒ КР), який не може ніде причалити. Влада Гібралтару його пустила, у Греції та Туреччині його не приймають. Нікому не потрібні ці іранські вантажі, вони можуть причалити тільки в Сирії.

У грудні 2018 року керівник державного унітарного підприємства «Кримські морські порти» Олексій Волков повідомив, що Керченський рибний порт має намір отримати власну ліцензію на наливання-зливання нафтопродуктів на основних причалах. При цьому в Керченському порту реальна глибина біля причалів усього п'ять метрів, цього недостатньо для великих нафтових танкерів, а днопоглиблювальні роботи поки не заплановані.

У липні підконтрольний Кремлю глава Криму Сергій Аксенов повідомив журналістам, що в купівлі феодосійської нафтобази, з якої планують зробити «Морський нафтовий термінал», зацікавлені три великі інвестори:

«Є три заявники, які хочуть взяти участь у цих процедурах... Покупці великі, ефективні, відомі на ринку ‒ назви їх, з урахуванням нашого «списку санкцій», я не озвучую. Ми хочемо, щоб з'явився приватний гравець, який зможе цю нафтобазу оживити й забезпечити транзит нафтопродуктів не тільки в бік Криму, але й загалом перевантаження на інші регіони Російської Федерації, а, можливо, й за кордон».

Аналітик російського Фонду національної енергетичної безпеки Станіслав Мітрахович пропонує дивитися на реальну картину взаємин між Росією та Іраном, а не на заяви чиновників із Криму.

‒ Я б не сказав, що Росія так уже сильно вписується за Іран і готова представити його нафту на світовому ринку. У Росії є прихильники точки зору, що потрібно максимально співпрацювати з Іраном і витягувати його з усіх можливих проблем, але насправді обсяг російсько-іранського співробітництва не такий масштабний, щоб ось саме за кошт Москви вони вирішили всі свої проблеми. Те, що окремі люди, які є представниками регіональної влади або якісь експертні групи, депутати вважають, що за Іран потрібно вписуватися, не означає, що це насправді відбувається. Працює угода «нафта в обмін на товари», але вона стосується лише невеликого обсягу іранської нафти, а супермасштабних її перепродажів не існує зараз як практики.

Станіслав Мітраховіч зазначає, що російські компанії при можливості збільшують постачання нафти туди, куди іранська нафта зараз не доходить через проблеми із Заходом.

‒ Утім, і сам Іран не промах, він знайшов механізм, як вирішувати свої проблеми, і без Росії. Значну частину іранської нафти як і раніше купує Китай, причому там публічно оголосили, що не збираються дотримуватися американських вказівок у цьому питанні. Частину нафти Китай купує безпосередньо, частину ‒ в обхід офіційних каналів, відключаючи транспондери на суднах тощо. Тому я закликаю всіх зайвий раз не переоцінювати проіранські заклики всередині Росії. Вона засуджує на міжнародному рівні санкції проти Ірану, якщо будуть військові дії, то Росія теж їх, звісно, засудить. Але це не означає, що Росія побіжить за Іран воювати чи рятувати його нафту.

Український фахівець із міжнародного права Роман Шахматенко впевнений, що співпраця з Іраном через анексований Крим поставить Росію в ще вразливіше становище перед Заходом, ніж зараз.

‒ Якщо навіть це і станеться, то я схиляюся до того, що постраждає найбільше Росія. Санкції Ірану можна посилити, але вони і так досить жорсткі. Росія ж намагається вийти з режиму санкцій, проводить переговори й на європейському рівні, й на рівні США. Питання Ірану в міжнародній політиці Вашингтона стоїть на пріоритетнішому місці, ніж питання конфлікту в Україні. Якщо Росія зараз покаже, що вона формує певний блок, веде реальний бізнес, а не просто будуть заяви місцевих чиновників із Криму, то санкції проти Росії посиляться. Україна в цьому випадку виступатиме тригером у міжнародних інстанціях, вимагатиме посилити санкції, все піде по накатаній. Тому я не бачу великої вигоди Росії від такої співпраці з Іраном. Я думаю, що це маркетинговий трюк, щоб залучити приватного інвестора.

(Текст підготував Владислав Ленцев)